Вопрос 3 Структура норми кримінального права (диспозиція, санкція та їх види).

Статті Загальної частини КК - це норми визначення. Норми Особливої частини побудовані по іншому. В них чітко розрізняється дві частини: диспозиція і санкція. Гіпотези, кримінально-правової норми, як правило немає, вона лише мається на увазі.

Диспозиція - це частина норми (статті) Особливої частини КК, в якій визначається злочинне діяння чи описуються його ознаки.

В діючому кримінальному законодавстві для опису ознак складу злочину використовуються такі види диспозицій: проста, описова, бланкетна, відсилочна.

Проста - диспозиція, лише називає злочин, не розкриваючи його змісту. Наприклад, ст.119 КК «вбивство вчинене через необережність» лише вказує поняття «вбивство», не розкриваючи його змісту.Диспозиції ч.1.ст. 125, ст.269 КК також є простими.

Описова - диспозиція називає злочин, а також описує його основні ознаки. Наприклад, ст.185 КК визначає крадіжку, це таємне викрадення чужого майна (крадіжка). Диспозиції ст. ст. 115, 186 КК також є описовими.

Бланкетна - є диспозиція, яка, не називаючи конкретних ознак злочину або називаючи тільки частину з них, відсилає для встановлення їх змісту до інших нормативних актів, що не є кримінальними законами (інших законів, інструкцій, статутів, положень, стандартів, правил, вказівок тощо). Наприклад, ст.286 КК «Порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керують транспортними засобами» для з’ясування змісту цього порушення необхідно звернутись до Правил дорожнього руху. затверджених постановою Кабінету міністрів України Суспільно небезпечні діяння, передбачені такими диспозиціями, називають злочинами зі змішаною протиправністю.Диспозиції ст. ст. 276, 202, 203 КК також є бланкетними.

Відсилочною є диспозиція, яка відсилає до іншої статті або іншої частини статті кримінального закону, де називається злочин, або описуються його ознаки, або ознаки, що виключають відповідальність за злочин, описаний у цій диспозиції. Наприклад, диспозиція ст.122 КК відсилає до ст.121 КК. Ст.122 КК може бути застосована лише при відсутності наслідків, передбачених ст.121 КК. Ч.3 ст.133 відсилає до ч.1 або 2 цієї статті.

Санкція - частина статті Особливої частини, в якій встановлюється вид і розмір покарання за злочин вказаний у диспозиції.

Теорія кримінального права знає, а законодавча практика різних років розрізняла п’ять видів санкцій: неконкретизовані, абсолютно визначені, відсильні, відносно визначені та альтернативні санкції. Так, після Жовтневої революції 1917р. і до прийняття у 1922р. першого КК нашої держави кримінальному законодавству була відома така неконкретизовапа санкція, як «покарати по всій строгості законів», яка, виходячи із її змісту, не називала ні вид покарання, ні його розмір. Абсолютно визначені санкції мали місце у кримінальних кодексах 1922, 1927 та 1960 років. Вони були двох видів. Санкції першого виду встановлювали один певний вид покарання та (за необхідності) його точний розмір. Наприклад, за самовільне залишення поля бою під час бою або відмову під час бою діяти зброєю була передбачена вища міра покарання - розстріл (ст. 206 КК 1927 р.); за самовільне повернення висланих у місцевість, де їм проживати заборонено, передбачалась заміна висилки засланням на невідбутий строк (ст. 185 КК 1960 p.). Санкції другого виду передбачали два альтернативних абсолютно визначених покарання. Наприклад, санкція ст. 258 КК 1960 р. за добровільну здачу в полон передбачала смертну кару або позбавлення волі строком на 15 років. Неконкретизовані (невизначені) санкції допускали свавілля у їх застосуванні, а абсолютно визначені звужували можливості щодо індивідуалізації покарання. Відсильна санкція - відсилала до санкції іншої статті КК, де визначався вид і розмір покарання за певні види злочинів. Наприклад, санкції статей 92 (злочини проти державної або громадської власності інших соціалістичних країн) та 146 (злочини проти власності об’єднань, що не є соціалістичними організаціями) КК 1960 р. відсилали до санкцій відповідних статей глави II та глави IV названого Кодексу.

В чинному кримінальному законодавстві використовується лише два види санкцій: відносно-визначена та альтернативна.

Відносно визначена санкція передбачає покарання певного (лише одного) виду у певних межах, вказуючи або не вказуючи текстуально його нижчу межу, але обов’язково вказуючи його вищу межу.

Наприклад:

а) карається позбавленням волі на строк до трьох років (ч.3 ст. 323 КК). Вказується лише верхня межа покарання, вище якої суд не може призначити покарання (до трьох років). Нижня межа санкції передбачена нормами Загальної частини КК для даного виду покарання (так ст.63 КК - визначає нижню межу позбавлення волі – один рік).

б) карається позбавленням волі від п’яти до восьми років (ч.4 ст.185 КК).

Альтернативна санкція передбачає не один, а два і більше видів основних покарань, із яких суд може призначити тільки одне. У формулюванні такої санкції присутній сполучник «або», який стоїть між назвами основних видів покарань.

Альтернативні санкції, залежно від визначення видів та міри покарання, мають різновиди:

а) санкція, в якій з кожного виду покарання вказані його верхня і нижня межі (остання може припускатися), тобто два або більше відносно визначених види покарання. Наприклад, санкція ч. 1 ст. 120 (доведення до самогубства) передбачає покарання у виді обмеження волі строком до трьох років або позбавлення волі на той самий строк;

б) санкція, в якій вказано відносно визначений і абсолютно визначений види покарання. Наприклад, санкція ст. 112 (посягання на життя державного чи громадського діяча) передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від десяти до п’ятнадцяти років або довічне позбавлення волі;

в) санкція, в якій вказано два абсолютно визначених види покарання. Такі санкції були відомі кримінальному законодавству до прийняття нині чинного КК. Наприклад, санкція ст. 258 КК 1960 p., про яку вже йшла мова вище, та аналогічна їй санкція ст. 257 (самовільне залишення поля бою) того ж Кодексу.

У відносно визначених та альтернативних санкціях може міститися вказівка на одне або кілька додаткових покарань, котрі можуть бути застосовані як додаток до основного (одного із основних) видів покарання. Додаткове покарання може бути обов’язковим або факультативним. Санкції з додатковими видами покарання в юридичній літературі називають кумулятивними або такими, що підсумовують.