Вопрос 24. Загальна характеристика злочинів проти здоров’я людини.

Фізичне й психічне здоров'я є одним з найважливіших люд¬ських благ. Саме нормальне здоров'я забезпечує особі високий рі¬вень соціальної активності, сприяє розвитку її талантів і здібнос¬тей. Завдання шкоди здоров'ю заподіює особі в багатьох випадках велику фізичну, моральну й матеріальну шкоду (останнє пов'язане з витратами на відновлення здоров'я, лікування й реабілітацію).

Завдання шкоди здоров'ю людини є негативним чинником і для суспільства в цілому, яке також потерпає від втрати або зни¬ження соціальної активності кожного з його членів.

Закон захищає здоров'я будь-якої людини. Тобто здоров'я як об'єкт кримінально-правового захисту охоплює поняття будь-якої функціонуючої людської системи, незалежно від її фізичних чи психічних дефектів.

Злочинами проти здоров'я є протиправні умисні або необ¬ережні діяння, які безпосередньо спрямовані на завдання фізичної або психічної шкоди здоров'ю інших осіб.

Об'єктом таких злочинів є здоров'я іншої людини. Додатко¬вими об'єктами можуть виступати честь і гідність особи.

Об'єктивна сторона злочинів проти здоров'я може виражати¬ся як у дії, так і в бездіяльності. Бездіяльність можлива, коли осо¬ба, яка повинна була і могла своїми діями запобігти шкідливим наслідкам, не робить цього.

Абсолютна більшість складів злочинів проти здоров'я є матері¬альними (формальним є лише погроза вбивством). Тому обов'язко¬вою ознакою їх є причинний зв'язок між відповідними діяннями та наслідками.

Згода особи на завдання шкоди її здоров'ю не виключає криміна¬льної відповідальності особи, яка таку шкоду їй заподіяла. Слід за¬значити, що у певних випадках кримінально караним визнається та¬кож заподіяння особою шкоди власному здоров'ю. Так, злочином є завдання особою шкоди своєму здоров'ю з метою ухилення від при¬зову на строкову військову службу (ст. 335), або ухилення від війсь¬кової служби військовослужбовця шляхом самокалічення (ст. 409).

Суб'єкт більшості злочинів проти здоров'я загальний. Суб'єк¬том злочинів, передбачених статтями 121 та 122, може бути фізична осудна особа, яка до моменту вчинення злочину досягла 14 років. Суб'єкт інших злочинів цього виду - з 16 років.

Суб'єктивна сторона розглядуваних злочинів характеризуєть¬ся умисною (статті 121 127, 129) або необережною (ст. 128) ви¬пою Злочини, передбачені статтями 130, 133, можуть бути вчине¬ні як умисно, гак і через необережність.

Вопрос 25.Умисне тяжке тілесне ушкодження. Відмінність умисного тяжкого тілесного ушкоджен¬ня, яке спричинило смерть потерпілого, від умисного вбивства (ст.121 кк України).

Частина 1 ст. 121 містить перелік ушкоджень, які віднесено до тяжких: а) небезпечне для життя в момент заподіяння, а також таке, що спричинило б) втрату будь-якого органу або його функцій; в) психічну хворо¬бу; г) інший розлад здоров'я, поєднаний зі стійкою втратою праце¬здатності не менш як на одну третину; ґ) переривання вагітності; д) непоправне знівечення обличчя'.

Небезпечними для життя є ушкодження, які в момент заподі¬яння чи в клінічному перебігу (через різні проміжки часу), спри¬чиняють загрозливі для життя явища (їх перелік даний у Прави¬лах), і котрі без надання медичної допомоги, за звичайним своїм перебігом, закінчуються чи можуть закінчитися смертю. Запобі¬гання смерті, що обумовлене наданням медичної допомоги, не по-винно братися до уваги при оцінюванні загрози для життя таких ушкоджень. Загрозливий для життя стан, який розвивається в клі¬нічному перебігу ушкоджень, незалежно від проміжку часу, що минув після його заподіяння, повинен перебувати з ним у прямому причинно-наслідковому зв'язку.

До ушкоджень, небезпечних для життя, належать ті, що проникають у черепну порожнину, в т. ч. й без ушкодження мозку, відкриті й закриті переломи кісток склепіння та основи черепа, за винятком кісток лицевого скелета та ізольованої тріщини тільки зовнішньої пластинки склепіння черепа, забій головного мозку тяжкого ступеня як зі здавленням, так і без здавлення головного мозку, забій головного мозку середньої тяжкості за наявності симп¬томів ураження стовбурної ділянки, переломів-вивихів та перело¬мів тіл чи обох дуг шийних хребців, проникаючі поранення груд¬ної клітки та ушкодження живота, котрі проникли в черевну по¬рожнину, ушкодження великих кровоносних судин, аорти, сонної, підключичної артерії чи вен, що їх супроводять, тощо.

Ушкодження, що спричинило втрату будь-якого органу або його функцій і яке не є загрозливим для життя в момент заподіяння, але належить до тяжких за кінцевим результатом та наслідками - це втрата будь-якого органа чи втрата органом його функцій - втрата зору, слуху, язика, руки, ноги і репродуктивної здатності.

Під втратою зору розуміється повна стійка сліпота на обидва ока чи такий стан, коли наявне зниження зору до підрахунку паль¬ців на відстані двох метрів і менше (гострота зору на обидва ока 0,04 і нижче).

Втрата слуху - це повна стійка глухота на обидва вуха, або та¬кий необоротний стан, коли потерпілий не чує розмовної мови на відстані три-п'ять сантиметрів від вушної раковини.

Під втратою язика (мовлення) треба розуміти втрату можливо¬сті висловлювати свої думки членороздільними звуками, зрозумі¬лими для оточуючих.

Під втратою руки або ноги розуміється відокремлення їх від тулуба (повністю або ампутація на рівні не нижче ліктьового чи колінного суглобів) чи втрата ними функцій (параліч або інший стан, що унеможливлює їх діяльність).

Втрата репродуктивної здатності полягає у втраті здатності до злягання чи втрату здатності до запліднення, зачаття та дітородін¬ня (розродження).

Ушкодження, що спричинило психічну хворобу, кваліфікується як тяжке тоді, коли воно потягло за собою розвиток психічного захворювання, незалежно від його тривалості й ступеня виліков¬ності. До психічних захворювань не можна відносити пов'язані з ушкодженнями реактивні стани (психози, неврози тощо).

Ушкодження, що спричинило розлад здоров'я, поєднаний зі стійкою втратою працездатності не менше як на одну третину (не менше 33%). Під розладом здоров'я належить розуміти без¬посередньо пов'язаний з ушкодженням послідовно розвинутий хворобливий процес. Розміри стійкої (постійної) втрати загальної працездатності при ушкодженні встановлюються після наслідку ушкодження, що визначився на підставі об'єктивних даних з ура¬хуванням документів, якими керується у своїй роботі медико-соціальна експертна комісія (МСЕК).

Під стійкою (постійною) втратою загальної працездатності на¬лежить розуміти таку необоротну втрату функції, котра повністю не відновлюється.

Ушкодження, що спричинило переривання вагітності, незалеж¬но від її строку, належить до тяжких за умов, що між цим ушко¬дженням і перериванням вагітності є прямий причинний зв'язок. Винний повинен знати про вагітність потерпілої і мати умисел на її переривання (прямий чи непрямий).

Ушкодження, що спричинило непоправне знівечення обличчя. Розглядуваний вид ушкодження має два критерії: юридичний (зні¬вечення обличчя) і медичний (непоправність такого знівечення). Констатація факту знівечення обличчя є компетенцією суду (на досудовому слідстві - компетенцією слідчого, прокурора). Він ви¬значається стосовно будь-якої потерпілої особи, виходячи з есте¬тичної (що базується на загальноприйнятій) оцінки нормального вигляду людського обличчя.

Під непоправністю знівечення, яку визначає судово-медичний експерт, розуміється неможливість відтворення (або значного змен¬шення вираженості патологічних змін) з часом чи під дією не хірургічних засобів. Усунення знівечення шляхом оперативного медичного втручання (косметичних операцій) не позбавляє таке знівечення обличчя характеристики непоправності.

Суб'єктивна сторона діяння характеризується умислом (пря¬мим чи непрямим).

Кваліфікуючими ознаками умисного тяжкого тілесного ушкодження є вчинення його: а) способом, що має характер особ¬ливого мучення; б) групою осіб; в) з метою залякування потерпі¬лого або інших осіб; г) на замовлення; д) коли воно спричинило смерть потерпілого (ч. 2 ст. 121).

Мучення (заподіяння мук) - це дії, що спрямовані на тривале позбавлення людини їжі, пиття чи тепла, залишення його в шкід¬ливих для здоров'я умовах та інші подібні дії. Поняттям мучення у даному випадку охоплюється і мордування - багаторазове або тривале спричинення болю: щипання, шмагання, нанесення чис¬ленних, але невеликих, ушкоджень тупими чи гостро колючими предметами, дія термічних факторів та інші аналогічні дії.

Визначення наявності ознак особливого мучення (мордування) є компетенцією суду (слідчого, прокурора). Він робить це, базую¬чись на висновках судово-медичної експертизи, що встановлює наявність, характер, локалізацію, кількість ушкоджень, одночас¬ність чи різночасність їх утворення, особливості ушкоджуючих предметів, механізм їх дії, а також ступінь тяжкості ушкоджень.

За ч. 2 ст. 121 зазначені дії можуть бути кваліфіковані тільки тоді, коли їх наслідком стало настання хоча б одного з видів тяж¬кого тілесного ушкодження, вказаного в ч. 1 цієї статті.

Спричинення смерті потерпілому при нанесенні тяжкого ті¬лесного ушкодження означає, що цей склад злочину передбачає настання двох наслідків. Перший - проміжний - тяжке тілесне ушкодження, щодо якого у винного вина у формі умислу, і другий - кінцевий - смерть потерпілого, щодо якого у винного вина у формі необережності (так звана подвійна форма вини).

Відмежування умисного вбивства від умисного заподіяння ті¬лесного ушкодження, яке спричинило смерть потерпілого (ч. 2 ст. 121) потребує ретельного з'ясування змісту і спрямованості уми¬слу винного. Питання про умисел необхідно вирішувати, виходячи із сукупності всіх обставин вчиненого діяння, зокрема, враховувати спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію поранень та інших тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінку винного і потерпілого, що передувала події, їх стосунки. Якщо винний діяв з умислом на вбивство, тривалість часу, що минув з моменту заподіяння ушкоджень до настання смерті по¬терпілого, для кваліфікації злочину як умисного вбивства зна¬чення не має1.

Оскільки при вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 121, психічне ставлення винного до смерті потерпілого є необережним, замах на такий злочин виключається.