Вопрос 20.Поняття, ознаки та мета покарання за кримінальним законом.

Покарання є логічним, найбільш характерним наслідком вчинення злочину. Воно є методом кримінально-правової боротьби із злочинністю.

Застосування покарання, його вплив на ситуацію із злочинністю в країні не треба переоцінювати та чекати від нього вирішення всіх проблем, які виникають у ході боротьби зі злочинністю. Але не треба й недооцінювати покарання як метод впливу на злочинність. Саме шляхом застосування справедливого, невідворотного і своєчасного покарання держава стримує злочинність, веде «наступ» на неї, маючи на меті її приборкання й максимальне обмеження її проявів. До того ж наявність караності як ознаки кожного злочину, а також реальне застосування покарання сприяє профілактиці злочинності на всіх її рівнях і у всіх її проявах.

Частина 1 ст.50 КК визначає поняття покарання так: покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Таке визначення поняття покарання в законі дано вперше. Його аналіз дозволяє виділити і розглянути основні ознаки покарання:

1) покарання є заходом примусу;

2)застосовується від імені держави за вироком суду;

3)застосовується до особи, визнаної винною у вчиненні злочину;

4)полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого;

5)покарання тягне за собою стан судимості.

1. Покарання виступає тим засобом, за допомогою якого здійснюється вплив на поведінку громадян, що примушує їх до виконання обов’язку неухильно дотримуватися Конституції та законів України. Примусовість покарання означає обов’язок засудженого притерпіти всі ті обмеження його прав і свобод, які складають зміст того покарання, яке призначене йому у вироку суду за вчинений ним злочин. Покарання є особливою формою примусу, а тому його слід відмежовувати від таких засобів кримінально-правового впливу як застосування примусових заходів медичного характеру (ст. 92 КК) та примусових заходів виховного характеру (ст.105 КК).

2. Другою його ознакою є те, що зазначений примус застосовується від імені держави та обов’язково за вироком суду.

3. Наступна ознака кримінального покарання полягає в тому, що воно застосовується до особи, визнаної винною у вчиненні злочину.

Застосування покарання до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, базується також на принципі особистісного характеру покарання. Тобто покарання може бути призначено та виконано тільки стосовно самого винного і не може бути покладено на інших осіб, навіть на близьких родичів (наприклад, конфіскації підлягає лише майно, яке є виключно власністю засудженого).

4. Ще однією ознакою кримінального покарання є те, що воно полягає у передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. По-перше, обмеження прав і свобод засудженого є засобом реалізації карного призначення кримінального покарання. По-друге, обмеження прав і свобод здійснюється тільки стосовно засудженого. Це означає, що кримінальне покарання має виключно індивідуальний характер, тобто воно не може бути застосоване ні до кого іншого, крім особи, яка за вироком суду визнана винною у скоєнні передбаченого КК злочину.

5. Нарешті, остання характерна ознака покарання полягає в тому, що будь-яке покарання тягне за собою судимість (ст.88 КК). Саме судимість відрізняє кримінальне покарання від інших засобів державного примусу. За своїм змістом судимість - це не тільки властивість кари, вона являє собою певний правовий статус засудженого, пов’язаний з різного роду правообмеженнями та іншими несприятливими наслідками, протягом певного, визначеного в законі строку. Мета покарання

Покарання м ає такі цілі:

1)кара щодо засудженого;

2)його виправлення;

3)спеціальне попередження - запобігання вчиненню нових злочинів самим засудженим;

4)загальне попередження - запобігання вчиненню злочинів іншими особами.

Кара за вчинений злочин переслідує мету відновлення соціальної справедливості. Це розплата засудженого за злочин, за ту шкоду, яку він завдав суспільству в цілому й окремим фізичним та юридичним особам. Засуджений розплачується за це обмеженням своїх прав і свобод.

Чим тяжчий злочин вчинено особою, чим негативніше вона характеризується, тим більша кара має її спіткати.

Мета виправлення засудженого полягає у тому, щоб, впливаючи на нього під час виконання призначеного судом покарання, так змінити його особистість, аби перетворити злочинця на безпечну й нешкідливу для суспільства особу, хоча б і шляхом засвоєння ним неминучості відбування більш тяжкого покарання за вчинення нового злочину (так зване юридичне виправлення). Досягнення мети виправлення особи, що вчинила злочин, має починатися ще на стадії досудового слідства, завдяки швидкому встановленню особи, яка вчинила злочин, і всіх обставин справи, правильного обрання запобіжного заходу та щонайшвидшого надходження справи до суду. Під час судового розгляду справи має бути забезпечене призначення справедливого, законного й обґрунтованого покарання.