Вопрос 18. Обставини, що виключають злочинність діяння. Відмежування необхідної оборони від крайньої необхідності.

1.Поняття і види обставин, що виключають злочинність діяння.

Кримінальне право формулює поняття й ознаки обставин, що виключають злочинність діяння, оскільки вони за певними зовнішніми ознаками схожі із злочинами.

Новий КК вперше виділив такі обставини в самостійний розділ VIII Загальної частини, їх перелік значно розширений ніж той, що містився у КК 1960 р. (необхідна оборона, затримання особи, що вчинила злочин, крайня необхідність). Відповідно до чинного законодавства, до обставин, які виключають злочинність діяння відносяться:

1)необхідна оборона (ст.36);

2)уявна оборона (ст.37);

3)затримання особи, яка вчинила злочин (ст.38);

4)крайня необхідність (ст.39);

5)фізичний або психічний примус (ст.40);

6)виконання наказу або розпорядження (ст.41);

7)діяння, пов’язане з ризиком (ст.42);

8)виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації (ст.43).

Значення наявності цих обставин у КК полягає в тому, що вони:

1) чітко відрізняють злочинний прояв від правомірного діяння, яке схоже на нього, а, отже, забезпечують законність і справедливість рішення відносно поведінки конкретної особи, що далеко не завжди є очевидним;

2) сприяють підвищенню правової активності і правової свідомості громадян і службових осіб, які потребують законодавчих гарантій своєї захищеності в разі заподіяння ними шкоди при здійсненні свого права або виконання службових чи громадських обов’язків;

3) мають важливе профілактичне значення.

Поняття, умови та ознаки крайньої необхідності. Її відміна від необхідної оборони.

Частина 1 ст.39 КК встановлює, що не є злочином заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам у стані крайньої необхідності, тобто для усунення небезпеки, що безпосередньо загрожує особі чи охоронюваним законом правам цієї людини або інших осіб, а також суспільним інтересам чи інтересам держави, якщо цю небезпеку в даній обстановці не можна було усунути іншими засобами і якщо при цьому не було допущено перевищення меж крайньої необхідності.

На відміну від необхідної оборони, де має місце «захист права від неправа», при крайній необхідності здійснюється «захист одного права за рахунок іншого». Особа, що знаходиться в стані крайньої необхідності, вчиняє діяння, яке формально містить ознаки якого-небудь злочину, передбаченого в статтях Особливої частини КК. Але при цьому суб’єкт не прагне протиставити себе інтересам суспільства, не відноситься зневажливо або недостатньо уважно до загальноприйнятих норм поведінки, а бажає врятувати більше благо шляхом спричинення шкоди меншому.

Причинами, що створюють небезпеку при крайній необхідності, можуть виступати: стихійні сили природи (повені, землетруси, урагани, пожежі тощо); дії тварин, якщо вони нападають не за вказівкою людини; фізіологічні процеси в організмі людини (голод, спрага, захворювання тощо); неправомірна поведінка людини (наприклад, необережне поводження з вогнем) та інші.

В той же час не відносяться до джерел небезпеки: власна умисна протиправна поведінка людини (особа, що вчинила підпал, не може посилатися на стан крайньої необхідності при гасінні цієї пожежі); напад фізичної особи, якщо шкода заподіюється нападаючому, оскільки в даному випадку повинно йтися про необхідну оборону (ст. 36 КК); фізичний та психічний примус, який як самостійний інститут передбачений в ст. 40 КК.

Право на заподіяння шкоди в стані крайньої необхідності є субсидіарним (додатковим) правом.

Стан крайньої необхідності виникає за наявності відповідних умов, що складаються з двох елементів: 1) небезпеки, яка безпосередньо загрожує правоохоронюваним інтересам особи, суспільства або держави, і 2) неможливості усунення цієї небезпеки іншими засобами, крім заподіяння шкоди цим інтересам.

Крім того, необхідну оборону і крайню необхідність слід відрізняти за такими ознаками: 1) підставою необхідної оборони є суспільне небезпечне посягання людини, що викликає необхідність у його негайному відверненні або припиненні; підстава крайньої необхідності — небезпека, що безпосередньо загрожує правоохоронюваним інтересам, яку не можна усунути в даній обстановці інакше, ніж заподіянням шкоди; 2) при необхідній обороні шкода повинна бути заподіяна лише тому, хто посягає; при крайній необхідності шкода заподіюється правоохоронюваним інтересам держави, суспільства або особи, тобто при необхідній обороні відбувається сутичка «права з не правом», а при крайній необхідності, навпаки, сутичка «права з правом»; 3) при необхідній обороні заподіяна тому, хто посягає, шкода повинна відповідати небезпеці посягання та обстановці захисту; при крайній необхідності заподіяна шкода повинна бути менш значною, ніж шкода відвернена; 4) перевищення меж необхідної оборони тягне привілейовану відповідальність і лише у випадках, спеціально передбачених статтями 118 і 124 КК, а за перевищення меж крайньої необхідності відповідальність настає на загальних засадах, хоча сам факт такого перевищення розглядається як обставина, яка пом'якшує покарання.