3.2. Еволюція тактики гри захисників

Розвиток системи гри бере свій початок в Англії. Починаючи з середини XIX століття до виникнення системи пірамід, саме тут визначились стадії розвитку футболу. В кінці XIX століття сформувалася команда з 11 чоловік, де була рівновага захисту та нападу.

При системі пірамід 2 захисника, стримуючи м'яч, передавали його довгою передачею вперед нападаючим. Перед двома захисниками три півзахисники. П'ять нападаючих розмішались майже на одній лінії.

В історії футболу система гри пірамід не була довговічною. Нова система гри сформувалась також в Азії на початку 30-х років (мал. 3.2.).

Мал.3.2. (система ''дубль -W'' )

Перед трьома захисниками своє самостійне місце між штрафним майданчиком і центральною лінією зайняли два півзахисника. Вони грали проти двох на півсередніх гравців суперника. З п'яти нападаючих двоє на півсередніх розміщувались перед двома півзахисниками. Вони були зв"язуючими між рядами захисників та нападу.

В системі "дубль -W" 20 польових гравців через персольнальну опіку з перших хвилин матчу повинні були вести парну боротьбу, котра передбачала успіх. З переходом футбольних команд на нові практичні колії на систему " чотирьох захисників" 4-2-4, котра була запропонована бразильцями в кінці 50-х років, головною ударною силою став атакуючий тандем, який складався з двох центральних нападаючих.

Крайні захисники стали частіше підключатись до атаки. І крайній нападаючий при відході назад повинен був оволодіти всім арсеналом захисних дій. Нападаючі все більше виконували функції гравців захисту, а захисники -нападу (мал. 3.3).

Наступна практика призвела до того, що один з чотирьох нападаючих відійшов назад до центру поля. Так система 4+2+4 стала перебудовуватись в розташування 4+3+3.

При цій системі все більше футболістів захисту, котрі сміло покидають свої місця, почали інтенсивно брати участь у веденні атаки.

Розташування 4+3+3 давало можливість команді грати з одним страхуючим захисником перед воротами, три захисники використовуючи персональну опіку, три півзахисники використовуючи і три нападаючих (мал 3.4 ).

В останній час багато команд грають за допомогою двох центральних нападаючих. В своїй основі ця форма - гра від захисту. Чотири гравці в середній лінії ведуть більш комбінаційну та атакуючу гру.

Мал.3.3

В сучасному футболі використовують тактичні розташування 1+4+4+2 або 1+4+3+3, 1+3+4+3. Система сучасної гри означає не тільки розташування футболістів, а складається з сукупності захисту та нападу. Вона продовжує розвиватися до різних методів атаки та захисту, що надає ще більше думок для творчої діяльності. Тому в сьогоднішніх умовах, коли кращі футбольні колективи показують, що номер гравців та їхні дійсні обов'язки на полі далеко не завжди співпадають, коли лінії команд нерідко позначають умовна, коли маневри та дії захисників переплились з діями півзахисників та нападаючих і процес злиття захисних функцій з атакуючими досягнув апогею.

Сьогоднішній футбол характеризується високою тактичною культурою гравців захисту, більш сучасним рівнем їх технічної підготовленості, тісним взаємодіям з партнерами.

В 1970-1974 роках футбол прогресував набагато скоріше, ніж до того. Багато команд почало використовувати гру по всьому полю. В такій грі приймав участь практично кожний. Чисельність активних гравців збільшилась, а пасивних - зменшились. Значний прогрес футболу відбився на тому, що менше стало гравців - спеціалістів, які діяли на протязі усієї гри в будь – якому амплуа. Захисники часто підключались, що давало перевагу атакуючій команді. Контр випад захисника, особливо ефективний у тому випадку, якщо він відбувається в потрібний момент. Наприклад, в тому випадку, коли зірвана затяжна атака суперника, захисник залишив свого підопічного позаду себе, перехопивши адресований йому м'яч. При цьому захисник не повинен ризикувати, він завершує атаку ударом по воротах або навісною передачею в штрафний майданчик.

В.Лобановський у 1979 році писав, що Бразильська збірна розташувалась за схемою 1+4+3+3 (мал 3.4) [16].

Мал.3.4.

Захист діяв в зону, в якому була чітка діагональна підстраховка, взаємодії крайніх захисників та півзахисників, організований відхід при зриві атаки нападаючих для колективного ведення захисних функцій на своїй половині поля.

Великий внесок в атакуючі дії команди додавали крайні захисники, котрі активно входили в зону атаки, виконуючи передачи для завершення їх грою на випередження нападаючим гравцем середньої лінії. Нерідко самі крайні захисники били по воротах і дуже вдало. Як це було в іграх з поляками та італійцями Ю. Сєдом (1979 рік.) рахує, що друге місце, яке зайняла збірна Голландії на X і XI чемпіонатах світу говорить про стабільність грі команди. Відзначена атлетична і функціональна підготовка гравці збірної Голландії, яка дозволяє вести гру у високому темпі.

Голландці прагнули оберігати суперника не тільки за рахунок високої техніки та тактичного мислення, але ще й за рахунок силового тиску. Збірна Голландії грала за системою 1+4+4+2.

Дуже вдало голландські футболісти застосували пресинг, який приймали проти багатьох команд. Захист збірної Голландії використовував комбінований метод оборони та персональну опіку.

Крайні захисники, як правило давали вільно приймали м'яч та маневрувати, атакуючи дуже сміло і дуже жорстоко.

В організації гри та підключені до атакуючих дій виділявся Брандтс - високий, сильний футболіст з хорошою швидкістю, вмілими ударами та хорошою грою на другому поверсі.

Лівий захисник Портвельє старався рідше відігравати м'яч своєму воротарю, і частіше підключатися до атаки, для того щоб надати чисельну перевагу біля воріт суперника потрібна хороша фізична підготовленість, чим відрізнялись крайні захисники збірної Голландії на ЧС в 1978 році.

З вище сказаного видно, що є тенденція до збільшення об'єму дій у футболістів більш високої кваліфікації. Сучасний футбол з його постійними переходами від атаки до оборони і навпаки потребує від всіх футболістів швидких дій і миттєвої реакції, розвинутого ігрового мислення, швидких переміщень з м'ячем і без нього.