1.2.2. Тактика гри в захисті. Системи гри в захисті

Тактика захисту. Гра в захисті припускає організацію позиції і дій гравців з метою запобігти чи утруднити атакуючим можливість наблизитися до воріт і завдати точного удару. Усі дії команди, що обороняється, є відповіддю на дії атакуючих і обумовлюються особливостями тактики суперника. Гра в обороні різноманітна, багатопланова і спрямована на захист воріт, на активну боротьбу за оволодіння м'ячем і організацію успішної атаки.

Головна мета гри команди в захисті заключається в позбавленні суперника переваги в ігровому просторі і можливості виконати прицільні удари в ворота з близької відстані. Для цього необхідно забезпечити щільну опіку суперника, порушити його взаємодії, І як найшвидше вернути собі контроль над м'ячем.

Надійна організація оборони показує суттєвий вплив на атакуючи дії: чим вона надійніша, тим більше можливостей відібрати м'яч і перейти до контратаки.

Частіше всього застосовують активний спосіб захисту. Втративши м'яч на половині суперника, всі гравці тут же переключаються на виконання оборонних функцій, намагаються відібрати м'яч на самому початку атаки противника або затримати розвиток атаки, стараючись цим самим виграти час, необхідний для повернення захисників на свої оборонні позиції. Тактичні задачі оборони вирішуються з допомогою індивідуальних, групових і командних дій.

Індивідуальна тактика. Ефективність захисту багато в чому залежить від індивідуального уміння кожного гравця діяти проти суперника - і коли він володіє м'ячем, і без нього. Борючись проти суперника, котрий не володіє м'ячем, футболісти в захисті здійснюють закривання і перехоплення.

З а к р и в а н н я (опіка) - переміщення з метою перешкодити супернику одержати м'яч. Той, що обороняється, розташовуєть­ся між суперником і своїми воротами. Позиція залежить від співвідношення сил суперників, швидкості бігу, персонального завдання. Чим ближче суперник до воріт, тим щільніше його треба закривати (опікати) .

П е р е х о п л е н н я - дії гравця з метою оволодіння м'ячем, спрямованим опікуваному супернику. Успіх перехоплення залежить від правильної оцінки обстановки, вмілого вибору позиції, своєчасного виходу до м'яча, швидкості і т.д.

У єдиноборстві з гравцем, котрий володіє м'ячем, захисники повинні відібрати його чи перешкодити передачі, веденню, удару по воротах. Для відбирання м'яча, коли цього вимагає ігрова ситуація, слід зблизитися з тим, хто володіє м'ячем, переслідувати його і зберігати атакуючу позицію. Щоб протидіяти передачі, удару, веденню, гравець розташовується в безпосередній близькості від гравця з м'ячем і перекриває зону найбільш гострої передачі, небезпечного удару по воротах чи прагне відтіснити суперника до бокової лінії.

В обороні гравцям приходиться діяти проти нападаючих суперника, які діють з м'ячем і без м'яча. Успіх Індивідуальних дій залежить від вміння гравця опікати суперника. Це вміння основується на раціональному виборі місця І способу протидії нападнику. Щоби вибрати правильну позицію, захиснику потрібно уважно слідкувати за діями суперника, партнерів і за м'ячем.

Постійно міняючи свою позицію, він старається скоротити, виграти ігровий простір в нападаючого, перекрити найбільше вразливу зону атаки, постійно опікати підопічного і той же час страхувати партнера, а у випадку необхідності - надати йому допомогу.

Характер індивідуальних дій залежить від системи гри своєї команди і команди суперника, від чіткої задачі поставленої перед захисником і від індивідуальної тактики нападаючого суперника. Індивідуальні дії використовують раціональним вибором місця, фінтів, способів перехоплення, вибивання і відбору м'яча. Дії проти гравця з м'ячем.

В боротьбі з таким гравцем головне завдання захисника - протидіяти пересуванню до своїх воріт і нанесенню ударів у ворота. Для успішних дій захисник повинен розміститись між підопічним і своїми воротами, старатись відтиснити його до бічної лінії і позбавити можливості під кутом до воріт. Захиснику потрібно зайняти таку позицію, котра не позбавляла би нападаючого просуватись в небезпечну зону для атаки воріт і відкривала б шлях в зону, де можна відібрати м'яч в нападаючого.

Коли нападаючий веде м'яч, захисник повинен пересуватись перед ним і вибирати момент для відбору м'яча, Атакувати краще в той момент, коли суперник на мить втрачає контроль над м'ячем. Проти гравця, який добре володіє фінтами, необхідно бути особливо обережним. Для того, щоб не піддатись на обманні дії суперника, необхідно уважно слідкувати за м'ячем. Найбільш трудними діями захисника проти нападаючого в безпосередній близькості перед воротами. В цій зоні захиснику необхідно фати щільно з суперником, щоб не дати йому виконати удар в ворота. Дії проти гравця, що не володіє м'ячем

Захисник старається позбавити його ігрового простору, ускладнити вибір місця і прийому м'яча. Для цього він вибирає таку позицію між суперником і м'ячем, яка б перешкодила вільному його пересуванню і позволяла вийти до м'яча раніш, чим це зробить нападаючий. Успіх цих дій залежить від рівня постійно тримати в полі зору свого підопічного і м'яч. Зміна позиції оприділюється місцем розміщення суперника і м'яча. Чим ближче суперник знаходиться до воріт і м'яча, тим уважніше і щільніше необхідно "тримати" його. Коли підопічний суперник знаходиться далеко від воріт і м'яч знаходиться на великій відстані від нього, захиснику необхідно грати на перехоплення любої передачі.

Нападаючи часто стараються "відірватись" від свого опікуна і вийти на вільне місце, щоб прийняти м'яч. Щоб перешкодити цьому, захиснику важливо вчасно перегородити шлях йому, перешкодити просування вперед. Якщо супернику все ж вдається вийти на вільне місце, його слід атакувати в момент прийому м'яча, позбавити можливості зробити точну передачу або нанести удар в ворота.

Групова тактика. Основою реалізації групової тактики в захисті є організована взаємодія двох чи більше гравців для надання допомоги партнерам чи руйнування комбінацій суперника.

Щоб безпосередньо допомогти партнеру, котрий програв єдиноборство, використовують страховку.

Протидія комбінації «гра в стінку» обумовлюється місцем виконання. Іноді доцільно відмовитися від щільної опіки і грати в зоні. У більшості випадків треба розташуватися так, щоб мати можливість перехопити першу передачу, утруднити другу чи змусити відмовитися від комбінації.

При протидії комбінації «схрещування» ті, що обороняються, повинні особливо уважно контролювати дії гравця, у якого опинився м'яч, щоб перепинити йому шлях до воріт.

Протидіючи комбінації «пропускання м'яча», захисники готові перехопити «пропущений» м'яч або швидко переключитися на єдиноборство з гравцем, якому цей м'яч адресований.

Ефективним методом оборони є створення штучного положення «поза грою». Захисник, що знаходиться ближче за інших до своїх воріт, уважно стежить за розташуванням супротивника і керує діями партнерів. Найбільш доцільно створювати положення «поза грою» у зоні між центральною лінією і штрафним майданчиком.

Побудову «стінки» виконує команда, у ворота якої призначений вільний чи штрафний удар. Головна мета тих, що обороняються, - убезпечити від прямого удару ближній кут воріт. Звичайно, в «стінку» стають 4-5 гравців (як правило, двоє захисників, двоє півзахисників і нападаючий). Чим далі від воріт призначається удар, тим менше футболістів безпосередньо протидіє йому.

Командна тактика. Командна тактика в захисті зводиться до організації колективної взаємодії, котра дозволяє успішно відбивати атаки суперника і після цього переходити в наступ. На оборонному етапі цих дій необхідно швидко сконцентрувати сили в небезпечній зоні, перегрупуватися й забезпечити взаємну страховку захисних ліній.

Захист проти швидкого розгортання нападу. При втраті м'яча слід рішуче атакувати суперника, котрий оволодів м'ячем, намагаючись перешкодити першій передачі і, змушуючи його помилитися чи зробити малорезультативну передачу найближчим партнерам.

Якщо суперник починає активне маневрування, потрібно щільно «закрити» своїх підопічних або протидіяти розвитку атаки в зонах.

При атаці по центру гравці захисних ліній щільніше концентруються в районі штрафного майданчика. Якщо ж напад ведеться по флангу, вони переміщуються у бік напрямку атаки. У першому випадку головну роль в обороні грає задній центральний захисник, у другому - у страховці бере участь і крайній захисник протилежного флангу, який займає позицію позаду лінії оборони.

Захист проти поступового розгортання нападу. При здійсненні командних дій даного виду захисники відходять на свою половину поля без активної боротьби. Гравці оборони концентруються в напрямку атаки чи розосередження нападаючих по фронту й активно беруть участь у боротьбі за м'яч із неодмінною організацією страховки.

Командні дії в обороні підрозділяються на п е р с о н а л ь н и й, з о н н и й і к о м б і н о в а н и й захист.

П е р с о н а л ь н и й захист - це така організація оборони, коли кожен гравець особисто відповідає за дорученого йому суперника. При такому захисті розташовуються від суперника на відстані, яка дає можливість перехопити адресовані йому м'ячі, атакувати його в момент прийому м'яча.

Суть цієї системи в тому, що кожний гравець команди-захистників опікає конкретного гравця команди, яка атакує і контролює його дії незалежно від того чи грає противник з м'ячем чи без м'яча. В теперішньому футболі персональний захист особливо широко використовується проти технічних гравців, переслідуючи мету відібрати м'яч в момент прийому м'яча.

Цей спосіб захисту має ряд позитивних сторін. До них можна віднести високу особисту відповідальність і активну боротьбу проти кожного нападаючого, раціональне використання сил команди. До деяких недоліків відноситься можливість вивільнення небезпечної зони для розвитку і завершення атаки, небезпечність індивідуального обігрування при перевазі нападаючого над захисником, І важкість у взаємострахуванні і організації швидкого прориву після оволодіння м'ячем.

При з о н н о м у захисті гравці захисної лінії контролюють певну ділянку поля і вступають у єдиноборство з будь-яким суперником у межах зони. Необхідним елементом оборонних дій є «передача» суперників один одному.

При цьому захисті оборони своя половина поля ділиться на конкретні зони, кожну з яких займає захисник. При такий організації оборони всю увагу концентрують не на конкретному гравцеві, а на м'ячі. Дії захисників направлених на то, щоб залишити нападаючих переваги в ігровому просторі особливо на підступах до штрафного майданчика. Діючи в конкретних зонах, гравці що захищаються виконують протидії любому гравцеві суперника, котрий появляється в цій зоні.

Позитивні риси зонального захисту - кращі умови для взаємодій і створення чисельної преваги на головному напряму атаки суперника; швидкий перехід від захисту до атаки.

Слабі сторони зонного захисту: можливість чисельної переваги суперника в окремих зонах, виявлення слабких місць для завершення атаки, можливість вільно прийняти м'яч суперником і просування його з м'ячем, недостатня ефективність при швидкому прориві суперника, відсутність персональної відповідальності за дії сильних гравців суперника.

Зонна система захисту може успішно застосовуватись проти команд, котрі атакують переважно повільно в тому випадку, якщо у суперника відсутні швидкі гравці, котрі володіють високою індивідуальною майстерністю обведення і завершальним ударом.

При зональному захисті використовують розташування гравців: 1x1x3x3x3; 1x4x2x4; 1x4x3x3; 1x4x4x2; 1x3x5x2.

К о м б і н о в а н и й захист найбільш поширений у сучасному футболі. Він гармонійно і раціонально поєднує принципи персонального і зонного захисту; одні гравці можуть, за завданням, тільки опікувати своїх суперників, а інші - грати переважно в зоні.

Цей спосіб організації захисту найбільш розповсюджений. Суть його - одночасне застосування принципів персонального і зонного захисту: одні гравці команди персонально відповідають за дії конкретних противників, а другі діють у відведених зонах. В залежності від обстановки гравці можуть переключатися з персональної опіки на гру в зоні і навпаки. Кількість гравців, діючих по цьому чи іншому принципу, залежить від задач команди, котра захищається. Існує декілька варіантів комбінованого захисту:

1. Три захисники опікають трьох нападників, четвертий - "вільний" захисник грає в зоні позаду своїх партнерів І забезпечує їх страхування. Така гра в захисті позбавляє нападаючих вільного ігрового простору, організація переваги з допомогою довгих передач з флангів або з центру поля в зону штрафного майданчика. Це набагато знижує результативність атак суперника і набагато ускладнює дії гравців на флангах.

2. Два центральних захисники, розташовані в лінію, діють у відведених для них зонах, а два крайні захисники виконують персональну опіку крайніх нападаючих. При такій системі лівий центральний захисник забезпечує підстрахування лівого крайнього І правого центрального захисників І навпаки.

3. При грі в середній зоні противнику надається свобода дій і віддається ігровий простір. По мірі приближения до штрафної площі всі гравці команди, що захищається переключаються з зонного способу на персональну щільну опіку нападаючих.

4. Захисники і півзахисники "закривають" персонально ближчих до м'яча нападаючих, а подальші від м'яча гравці охороняють відповідні зони.

Сильна сторона комбінованої системи захисту - в щільній опіці сильних гравців суперника і складення чисельної переваги на головному напрямку атаки. В силу цього комбінований захист відрізняється найбільшою щільністю і для його подолання потрібна більш складніша тактика нападу.

Тактичні дії гравців захисту

Тактика гри воротаря. Сучасний воротар повинен володіти всіма технічними прийомами гри, вміти розраховувати вибір місця, швидко оцінювати обстановку як в беспосередній близькості, так і за межами воротарського майданчика, швидко і своєчасно виходити на м'яч, щоб руйнувати комбінації суперника і ліквідовувати небезпечні прориви. Для цього важливо глибоке взаєморозуміння і добрі взаємодії між воротарем і захисниками, а також вміння керувати гравцями лінії захисту. Воротар повинен вміти фати не тільки на лінії воріт, але й в усьому штрафному майданчику. Це допомогає захисній лінії команди. Воротар не тільки захищає ворота, а і приймає активну участь в організації атаки. Всі м'ячі воротар вибиває ногами, або вкидає рукою партнеру, який знаходиться у вигідному положенні і в змозі розпочати атакуючи дії на ворота суперника. Тактика гри крайніх захисників

Основна задача крайніх захисників - нейтралізація гри крайніх нападаючих, або підстраховування гравців які знаходяться в їх зоні захисту, підстраховування партнерів І активна участь в атаках. Гра крайнього захисника не може будуватись тільки на щільному прикритті свого підопічного суперника. Від нього потреба вміння грати не тільки за принципом персональної опіки, але і в своїй зоні. Так, при пересуванні крайнього нападаючого, або нападаючого що грав в зоні крайнього захисника в цент, захисник частіше всього пересувається за ним, щоб перешкодити йому вільно діяти і попередити виникнення в другій зоні числової переваги гравців нападу. Така тактика рухливої оборони дозволяє успішно захистити ворота.

Крайній захисник повинен не тільки щільно закривати нападаючого, але і зобов’язаний допомагати своїм партнерам по захисту.

Крайній захисник виконує не тільки захисні функції. Він являється також організатором атакуючих дій команди. Відібравши м'яч у суперника або діставши його від партнера, захисник зобов'язаний точно передати його півзахиснику чи нападаючому в основному на своєму фланзі. Крайній захисник повинен уникати відбивання м'яча. Одначе деколи крайні захисники відбивають м'яч далеко від своїх воріт, за бічну лінію, за лінію воріт, або в поле, щоби ліквідувати безпосередню загрозу воротам. Тактика гри центральних захисників

Центральні захисники - основні фігури в організації оборони. Вони прикривають підступи до воріт на головному напрямку атаки. Характер гри центральних захисників залежить від тактики гри нападаючих. Позиційна гра центральних захисників недоцільна.

Центральний захисник зобов'язаний підстраховувати своїх партнерів.

Центральні захисники діють злагоджено і постоянно готові до взаємострахування. Якщо центральні захисники висунулись вперед, крайні захисники страхують покинуті ними зону, загрожуючи супернику поставити його в положення "поза грою", і тим самим заставити крайніх нападаючих здержувати своє просування вперед.

В сьогоднішньому футболі центральний захисник являється організатором і учасником атаки. Вигідна позиція в центрі зв'язує його з всіма партнерами, а вміле використання точних передач створити сприятливі можливості для розвитку атаки.