
- •2.Порядок реєстрації комерційного банку
- •3.Ліцензування банківської діяльності
- •4. Організаційна структура банку та управління ним.
- •5. Загальна характеристика банківських ресурсів
- •8. Залучення ресурсів на міжбанківському ринку
- •9. Ведення рахунків клієнтів
- •10. Безготівкові міжгосподарські розрахунки
- •11. Міжбанківські розрахунки
- •17. Форми забезпечення повернення банківських позичок
- •18. Кредитний ризик: визначення і мінімізація втрат
- •20. Процес банківського кредитування
- •21. Особливості механізму надання та погашення окремих видів кредиту
- •22. Характеристика та види векселів
- •23. Кредити під заставу векселів
- •24. Авалювання та акцептування векселів
- •27. Зберігання банками векселів клієнтів
- •31. Професійна діяльність банків на ринку цінних паперів
- •32. Інвестиції: поняття та структура
- •33. Економічна сутність та форми інвестицій
- •34. Основи правового регулювання інвестиційної діяльності в україні
- •35. Місце банків у інвестиційній активності суспільства
- •36. Інвестування шляхом кредитування
- •37. Ефективність реальних інвестицій
- •38. Особливості здійснення банківських інвестицій у нерухомість
- •39. Ведення валютних рахунків клієнтів
- •40. Операції з міжнародних торговельних розрахунків
- •41. Операції з торгівлі іноземною валютою на міжбанківському ринку
- •42. Операції із залучення та розміщення валютних коштів
- •43. Лізингові операції
- •44. Банківські гарантії та поручительства
- •45. Посередницькі, консультаційні та інформаційні послуги
- •46. Факторинг та форфейтинг
- •47. Фінансовий інжиніринг
- •48. Фінансові звіти банку та оцінка його діяльності
- •49. Прибутковість банку
20. Процес банківського кредитування
Процес банківського кредитування складається з певних етапів, кожний з яких окремо забезпечує рішення локального завдання, а разом досягається головна мета позичкових операцій — їх надійність і прибутковість для банку.
Початковим етапом процесу кредитування є розгляд заявки клієнта на кредит. Для одержання кредиту позичальник звертається до банку з обґрунтованим клопотанням, до якого додаються певні документи. У сукупності це має назву «кредитна заявка».
Якщо попередня бесіда спеціаліста банку з клієнтом пройшла успішно, починається наступний (другий) етап процесу кредитування . Він полягає у вивченні кредитоспроможності потенційного позичальника й оцінюванні ризику за позичкою.
Банк здійснює глибоке і ретельне вивчення фінансового стану позичальника й оцінює його можливість і здатність повернути позичку.
Третій етап процесу кредитування полягає у підготовці до складання кредитної угоди. Він можливий за умови позитивного для клієнта завершення попереднього етапу, тобто оцінювання кредитоспроможності і ризику. Цей етап ще називають структуруванням позички.
У процесі структурування банк визначає такі параметри по- зички: вид кредиту, суму, строк, забезпечення, порядок видачі і погашення, ціну позички тощо.
Після визначення й узгодження всіх параметрів майбутньої кредитної угоди складається відповідний висновок щодо кредиту. Цей документ подається на розгляд кредитного комітету (комісії). У разі позитивного рішення цього органу відбувається підписання кредитної угоди представником керівництва банківської установи і клієнтом.
Позичка може зараховуватися на поточний рахунок клієнта або переказуватися на рахунки господарських партнерів позичальника, використовуватися в іншому порядку, передбаченому в кредитній угоді, наприклад через одержання готівки.
Повернення позичок здійснюється з ініціативи клієнта на підставі його платіжного доручення. Якщо в день повернення кредиту клієнт цього не робить, банк своїм розпорядженням стягує борг, переводячи строкову заборгованість у прострочену.
21. Особливості механізму надання та погашення окремих видів кредиту
Кредитування клієнтів здійснюється банками з урахуванням певних особливостей, що притаманні окремим видам позичок. Найсуттєвішими є особливості надання і погашення таких кредитів: під заставу цінних паперів, контокорентного, споживчого й іпотечного. Позички під заставу цінних паперів — зручна форма кредитних відносин між кредитором і позичальником, бо вони грунтуються на відносно нескладній операції прийняття до застави і визначення вартості цінних паперів. Витрати на зберігання такої застави незначні, оскільки цінні папери зберігаються в банку на окремому рахунку “депо”. Не є трудомісткою й оцінка їхньої заставної вартості. Вона визначається шляхом котирування цінних паперів на фондовому ринку. Для одержання позички клієнт надає банку заяву, до якої додає реєстр заставних цінних паперів. У разі позитивного вирішення питання про кредитування між банком і клієнтом укладається кредитна угода і угода про заставу. Після надання кредиту банк стає власником цінних паперів на термін дії застави. Дивіденди, що надходять по акціях, зараховуються на рахунок клієнта. Після закінчення строку застави і за відсутності претензій до позичальника банк переоформляє заставні документи і повертає йому цінні папери. Якщо позичальник неспроможний погасити борг, банк-кредитор може продати цінні папери на фондовій біржі. Одержана сума від реалізації заставних цінних паперів спрямовується на погашення кредиту, а якщо виторг переважає суму заборгованості, різниця спрямовується на поточний рахунок клієнта. Контокорентний кредит використовується тільки для фінансування поточного виробництва й обігу і не спрямовується на фінансування інвестицій. Процес кредитування оформляється кредитною угодою між банком і клієнтом. Наявність дебетового сальдо на контокорентному рахунку означає, що банк видав клієнту кредит. За користування контокорентним кредитом банк стягує з клієнта плату, яка складається з процентів, нарахованих на дебетові залишки контокорентного рахунку, і комісійних платежів (оборотної комісії). Споживчі кредити є одним із видів банківських кредитів. Вони надаються виключно в національній валюті фізичним особам — громадянам України. Найбільшого поширення кредитування споживчих потреб населення набуло в установах Ощадного банку України. Установи цього банку надають населенню короткострокові й довгострокові споживчі кредити. Кредити під заставу нових товарів не повинні перевищувати 60% їх оціночної вартості; старих товарів — 30; цінних паперів, емітованих Ощадним банком, — 90; житлових будинків та квартир — 60; виробничих приміщень — 40; товарів в обороті або переробленні та легкових автомобілів — 50%. Іпотечний кредит — довгострокові позички, що надаються банками під заставу нерухомості — землі і будівель виробничого й житлового призначення. В основу цього кредиту покладена іпотека, що в перекладі з грецької мови означає застава, причому не будь-якого майна, а саме нерухомого (здебільшого будівель і землі). Іпотека може бути встановлена на нерухоме майно, яке заставодавець має право продавати або відчужувати в інший спосіб