4. Організаційна структура банку та управління ним.

В Україні банки функціонують як акціонерні товариства (АТ), товариства з обмеженою відповідальністю (ТОВ) або кооперативні банки. Принциповою відмінністю між ТОВ та АТ є те, що учасники ТОВ мають право вимагати виділення своєї частки в статутному капіталі у разі виходу з товариства. В управлінні банками беруть участь вищі, виконавчі та контрольні органи. Найвищим органом банку є збори акціонерів (для акціонерних товариств) або збори учасників (для товариств з обмеженою відповідальністю та кооперативних банків). Вони здійснюють загальне керівництво діяльністю банку, визначають мету та стратегію його розвитку, приймають статут і зміни до нього, затверджують звітність, розподіляють прибуток, приймають усі важливі рішення. Загальне керівництво діяльністю банку здійснює рада банку, яка контролює діяльність правління банку, а також виконує інші функції, делеговані загальними зборами. Виконавчим органом банку є правління (для АТ) або дирекція (для ТОВ), або інший орган, передбачений статутом. Правління вирішує всі питання, пов'язані з поточною діяльністю банку, крім тих, що належать до компетенції загальних зборів і ради банку. Контрольним органом банку є ревізійна комісія, яка складається з членів-акціонерів або учасників банку. Комісія перевіряє фінансово-господарську діяльність правління .

5. Загальна характеристика банківських ресурсів

Банківські ресурси – сукупність грошових коштів, що перебувають у розпорядженні банків і використовуються ними для виконання активних та інших операцій. Це означає, що банки акумулюють кошти фізичних та юридичних осіб і перетворюють їх на капітал. Залучений капітал використовується банком для здійснення кредитних, інвестиційних та інших операцій. До складу власних ресурсів відносять кошти фондів банку, які створені при його заснуванні і які поповнюються шляхом отримання грошових внесків від додаткового випуску акцій. До власних коштів також належать резерви, що створені або збільшені за рахунок нерозподіленого прибутку.До складу залучених ресурсів відносять кошти підприємств, організацій, установ та населення на рахунках у банку. Більшу частину цих ресурсів банк мобілізує зі своєї ініціативи. Частину залучених ресурсів банк мобілізує з ініціативи самих клієнтів. Вони пропонують йому свої грошові кошти з метою забезпечення їх надійного збереження та отримання доходу. Для оперативного задоволення своїх потреб у додаткових ресурсах банки позичають їх в інших банках або здійснюють емісію боргових цінних паперів.Ресурси банку можна класифікувати за можливістю прогнозування їх величини, тобто ресурси, які піддаються прямому і непрямому прогнозуванню. До ресурсів прямого прогнозування можна віднести фонди банку та нерозподілений прибуток. Непрямому прогнозуванню підлягають кошти в розрахунках, залишки тимчасово вільних коштів на поточних рахунках юридичних осіб.Залежно від часу використання банківські ресурси поділяють на постійні і тимчасові. Постійні - це грошові кошти, які можуть бути прогнозовані банком, або певна частина коштів, яка використовується для здійснення активних операцій. Тимчасові банківські ресурси створюють грошові кошти, які утворюються періодично при здійсненні банківських операцій і динаміку яких спрогнозувати важко.

6. Капітал банку, його структура і формування

   До власних ресурсів комерційних банків, або до банківського капіталу, належать фонди, які створюються банками для забезпечення фінансової сталості, комерційної і господарської діяльності, а також прибуток поточного і минулого років.    Частка власного капіталу комерційного банку у сукупних ресурсах невелика, тоді як у сфері матеріального виробництва співвідношення власного і позиченого капіталів інше. Так, для промислового підприємства вважається нормою, коли власний капітал становить 50% загального капіталу, для комерційного банку ж достатнім вважається 8%. Це зумовлено специфікою банківської діяльності. Банк користується переважно чужими грошима, а власні кошти призначені передусім для страхування інтересів вкладників і кредиторів банку, а також для покриття поточних збитків від банківської діяльності. Інакше кажучи, власний капітал комерційного банку виконує в основному захисну функцію.    Капітал комерційного банку складається з суми основного та додаткового капіталу за мінусом відвернень з урахуванням основних засобів.    Основний капітал складається з: — фактично сплаченого зареєстрованого статутного капіталу банку; — дивідендів, які направлені на збільшення статутного капіталу; — емісійних різниць (різниць між ціною первинного розміщення акцій та їх номінальною вартістю); — резервних фондів, які створюються за рахунок прибутку банку; — прибутку минулих років.    Додатковий капітал складається з: — резервів під стандартну заборгованість інших банків; — резервів під стандартну заборгованість за кредитами, які надані клієнтам; — загальних резервів; — результату переоцінки основних засобів; — поточних доходів.      У складі основного капіталу головна роль належить статутному фонду банку. Він формується з акціонерного або приватного капіталу при організації нового банку за рахунок внесків засновників чи випуску і реалізації акцій.   Мінімальний розмір статутного капіталу банку, створеного з участю іноземного капіталу, має бути не меншим за суму, еквівалентну 5 млн євро на день підписання установчого договору за офіційним курсом НБУ, за умови, що частка іноземного капіталу у статутному капіталі банку становить до 50%.   Статутний фонд може створюватися тільки за рахунок власних коштів учасників (акціонерів) банку. Його формування з допомогою банківських кредитів не допускається. Статутний фонд комерційного банку не може формуватися за рахунок коштів організацій, які за статутом не мають права вести комерційну діяльність та мати прибуток (громадські, релігійні організації, фонди та ін.).    Статутний фонд комерційного банку у формі АТ створюється шляхом випуску та продажу двох видів іменних акцій — звичайних та привілейованих.    Резервний фонд комерційного банку призначений для покриття можливих збитків від банківської діяльності, а також для сплати дивідендів за привілейованими акціями, коли для цього недостатньо прибутку. Наявність коштів у резервному фонді забезпечує стійкість комерційного банку, зменшує вірогідність його банкрутства. 7. Формування депозитних ресурсів

   Більша частина ресурсів комерційного банку формується за рахунок залучених та позичених коштів, а не власних. Можливості комерційних банків у залученні коштів регулюються НБУ.    Депозит (вклад) — це грошові кошти в національній та іноземній валюті, передані їхнім власником або іншою особою за його дорученням у готівковій або безготівковій формі на рахунок власника для зберігання на певних умовах. Операції, пов’язані з залученням грошових коштів на вклади, мають назву депозитних.      Вклади (депозити) до запитання розміщуються у банку на розрахунковому або поточному рахунку клієнта. Вони використовуються для здійснення поточних розрахунків власника рахунку з його партнерами. За вимогою клієнта кошти з поточного рахунку у будь-який час можуть вилучатися шляхом видачі готівки, виконання платіжного доручення, сплати чеків або векселів. До вкладів до запитання прирівнюються внески з попереднім повідомленням банку про намір зняти гроші з рахунку (за умови, що термін повідомлення не перевищує одного місяця).    Вклади до запитання є нестабільними, що обмежує можливість їх використання банком для позичкових та інвестиційних операцій, тому власникам поточних рахунків сплачується низький депозитний процент або не сплачується зовсім. В умовах відсутності (як правило) плати за депозити до запитання банки намагаються залучити клієнтів і стимулювати приріст поточних внесків за рахунок надання їм додаткових послуг та підвищення якості обслуговування. Це, зокрема, кредитування з поточного рахунка, пільги вкладникам в одержанні кредиту, використання зручних для клієнта форм розрахунків: застосування кредитних карток, чеків, розрахунково-консультативне обслуговування тощо.   Строкові вклади — це кошти, що розміщені у банку на певний строк і можуть бути знятими після закінчення цього терміну або після попереднього повідомлення банку за встановлений період (не менше 1 місяця). Вилучення строкових вкладів відбувається шляхом переказування грошей на поточний рахунок або готівкою з каси банку. Строкові вклади є для банків кращим видом депозитів, оскільки вони стабільні і зручні в банківському плануванні. За ними сплачується високий депозитний процент, рівень якого диференціюється залежно від терміну, виду внеску, періоду повідомлення про вилучення, загальної динаміки ставок грошового ринку та інших умов.    Строкові вклади є джерелом одержання прибутків їхніми власниками. Вони оформляються угодою між вкладником і банком.   Депозитний сертифікат — це цінний папір, що може використовуватися його власником як платіжний засіб і обертатися на фондовому ринку. Сертифікати мають суттєву перевагу над строковими вкладами, оформленими депозитними договорами. Завдяки вторинному ринку цінних паперів сертифікат може бути достроково проданий власником іншій особі з одержанням деякого прибутку за час зберігання і без зміни при цьому обсягу ресурсів банку, тоді як дострокове вилучення власником строкового вкладу означає для нього втрату прибутку, а для банку — втрату частини ресурсів.    Комерційні банки можуть залучати вільні кошти юридичних і фізичних осіб за допомогою банківського векселя. Банківський вексель має депозитну природу, і цим він схожий на сертифікат. Проте, на відміну від сертифіката, банківський вексель може бути використаний його власником як платіжний засіб за товари і послуги, причому новий власник векселя може передавати його третій особі шляхом індосаменту.