12. Передумови виникнення свідомості

Свідомість – це це вища форма відображення дійсності, властива людям і пов'язана з їхньою психікою, абстрактним мисленням, світоглядом, самосвідомістю, самоконтролем своєї поведінки і діяльності та передбачування результатів останньої.

З розвитком науки, особливо історії та біології, поступово формувалися погляди про походження людини та її свідомості. Головною передумовою виникнення людської свідомості було утруднення умов існування людиноподібних істот - антропоїдів. Під впливом умов життя їх центральна нервова система стала набагато складнішою за будовою та функціями. У зоні великих півкуль головного мозку поступово розвивалися тім'яні, скроневі та особливо лобові долі, які здійснювали вищі пристосувальні функції. Досить помітно розвинулися вони в людини під впливом праці.

На біологічному етапі розвитку психіки виникли передумови для появи вищих, суто людських, форм психіки - свідомості. Знання біологічного етапу розвитку психіки як передісторії людської свідомості дає можливість науково пояснити її виникнення.

Праця, суспільний спосіб життя — це головні чинники історичного розвитку людської свідомості як вищої форми психіки, яка виявляє ставлення людини до свого середовища, здатність змінювати природу, пристосовувати її до своїх потреб. Ці особливості в психіці тварин відсутні. Вони не виокремлюють себе з навколишнього середовища, пасивно пристосовуються до його змін.

Знання умов виникнення та розвитку свідомості в людини мас велике значення для її формування.

Свідомість людини не відразу стала такою, якою вона є тепер. Перші люди мало ще відрізнялися від своїх предків-тварин, їх свідомість була обмеженою. Вона являла собою усвідомлення людиною її найближчого природного середовища і свого обмеженого зв'язку з іншими людьми. Людина почувалася безпорадною перед природою. Свідомість первісної людини мала ще значною мірою стадний характер.

Рівень свідомості зумовлював низький рівень розвитку виробничої діяльності людей і їх суспільних відносин. Яким був спосіб життя людини, такою була і її свідомість.

З розвитком способів добування людьми засобів до існування, способів виробництва матеріальних надбань розвивалась і їх свідомість.

сторичний розвиток людської свідомості виявився насамперед у збагаченні її змісту, який відображає об'єктивну дійсність, в розширенні світогляду людей. Разом із збагаченням змісту свідомості поступово розвинулись і її форми, набувши тієї різноманітності і тих специфічних особливостей, які характерні для сучасних людей.

Свідомість людини має загальні риси, властиві їй на всіх щаблях розвитку. Водночас вона набуває своїх конкретно-історичних особливостей на кожному його ступені залежно від суспільних умов життя людей, їх виробничих відносин.

13.Структура свідомості:

1..Відображення навколишнього світу за допомогою пізнавальних процесів( відчуття,сприймання,пам’ять,мислення,уява). Порушення діяльності будь-якого з пізнавальних процесів призводить до розладу свідомості.

2..Розрізнення суб’єкта й об’єкта.( тобто того,що належить ‘я’ і ‘не я’,яке відбувається в процесі формування самосвідомості людини. Людина є єдиною живою істотою ,яка здатна до самопізнання та самооцінки своїх вчинків і себе в цілому.

Самосвідомість проявляється в пізнавальній,емоційній та вольовій формах.

3.Забезпечення ціле утворювальної діяльності людини. Завдяки випереджальному відображенню людина розкриває причинно-наслідкові зв’язки,передбачає майбутнє,ставить перед собою метою,враховує мотиви і приймає вольові рішення,вносить необхідні корективи,переборює труднощі.Проводячи ту чи іншу діяльність,вона активно впливає на навколишній світ.

4.Наявність емоційно-оцінних ставлень до всього,що відбувається навколо,до інших людей,до самої себе. Ця характеристика свідомості проявляється найбільш виразно в таких моральних почуттях як почуття обов’язку,патріотизм,інтернаціоналізм. Переживання підсилюють чіткість усвідомлення себе та навколишнього світу,в тому є важливим стимулом для активізації свідомості.

14. Важливе значення для тварин має звукова мова, за допомогою якої вони не тільки виражають свій емоційний стан, а й передають один одному дуже істотну інформацію про свої наміри, про навколишню обстановку.

Здавна люди вважали, що в кожного виду тварин є своя мова, властива і зрозуміла тільки їм самим. У тварин є своя «мова», що виражає їх стан. Гарчання лева чути на всю округу - цим цар звірів заявляє гучно про свою присутність, і від цього холоне кров у козуль і антилоп у савані. Ватажок слонів, найстарший і розумний в стаді, заклично сурмить, піднявши хобот, збираючи слонів у похід по джунглях у пошуках гарних пасовищ. Лось видає гучний клич, йдучи битися з суперником за самку.

У тваринному світі широко поширена «мова» запахів. Тварини сімейства котячих, куницевих, собачих «мітять» межі території, де вони мешкають. По запахах тварини визначають зрілість особин, вистежують здобич, уникають ворогів або небезпечні місця - пастки і капкани. Риби видають багато різних і характерних звуків, використовуючи їх для спілкування в зграї. Видавані ними сигнали змінюються в залежності від стану риб, навколишнього середовища, від їх дій.

Різні види тварин мають свою мову, яка є засобом комунікації, спілкування. Завдяки йому передаються докладні відомості про все, що з ними відбувається.

У філогенезі мова спочатку виступала, ймовірно, як засіб спілкування людей, спосіб обміну між ними інформацією. На користь такого припущення говорить факт наявності у багатьох тварин розвинених засобів комунікації і тільки у людини здатності користуватися промовою під час вирішення інтелектуальних завдань. У шимпанзе, наприклад, ми знаходимо відносно високо розвинену мову, яка в деяких відношеннях - людиноподібна. Мова шимпанзе, однак, висловлює тільки органічні потреби тварин. Мова тварин не має тих значень, якими багата людська мова, і тим більше смислів. У різноманітних формах спілкування шимпанзе на першому місці знаходяться емоційно-виразні рухи.

Вищі тварини (мавпи, собаки, дельфіни та деякі інші) розуміють звернену до них мову людини, вибірково реагують на емоційно-експресивні її аспекти.