47. Звязок уяви с ем.-вольовою сферою
Емоційно-вольова сфера – від потягів через емоції й почуття до волі – бере участь у самотворенні особистості, визначенні її життєвого шляху. Спроможність особистості протистояти внутнішнім перекшодам, потягам, емоціям залежить від здатності до самоконтролю. Це здатність підкоряти всі цілі, які виникають від ситуації до ситуації, від випадку до випадку, єдиній меті, що визначає характер особистості, її лінію життя.
48. Роль уяви в різних видах творчості
Уява тісно пов'язане з творчістю, і залежність ця зворотна, тобто саме уява формується в процесі творчої діяльності, а не навпаки. Таким чином, творча уява - вид уяви, спрямованого на створення нових образів, що становить основу творчості.
Значне місце відіграє уява в творчій діяльності вчителя, спрямованій на формування всебічно розвиненої особистості учня. Ще А.С.Макаренко вказував на те, що виховання такого прогнозування вимагає використання вчителем уяви і мислення.
Наукову діяльність не можна уявити собі як механічне пізнання тих чи інших явищ навколишнього світу. Наукове дослідження завжди пов'язане з побудовою гіпотез, отже воно немислимо без творчої уяви. На відміну від наукового мислення, що обмежує фантазію людини вимогами безумовної достовірності, розумності, доцільності, доказовості і логічності, в мистецтві не існує обмежень ні для уяви, ні для розуму.
Письменники, живописці, композитори, прагнучи відобразити життя в образах свого мистецтва, вдаються до творчій уяві. Сутність художньої уяви полягає, перш за все, в тому, щоб зуміти створити нові образи, здатні бути носієм ідейного змісту.
49.Поняття про увагу
Ува́га — спрямованість психічної діяльності людини та її зосередженість у певний момент на об'єкти або явища, які мають для людини певне значення при одночасному абстрагуванні від інших, в результаті чого вони відображаються повніше, чіткіше, глибше, ніж інші.
50. Природа і теорії уваги
природу уваги розглядали як результат рухового пристосування. Увагу розуміли як результат обмеження обсягу свідомості. Й. Гербарт вважав, що увага залежить від сили нового уявлення та від того, як воно співвідноситься зі старими уявленнями. Гамільтон вказує, що коли одне уявлення інтенсивне, то воно витіснить інші. Увагу вважали результатом емоцій. Вчені стверджували, що мати приємне або неприємне відчуття, ідею і бути до них уважними - це одне й те саме. Не тому уявлення інтенсивне, що воно зосередило на собі нашу увагу, а тому, що увага і є вираженням інтенсивності та цікавості уявлення. Ця теорія набула особливого розвитку в англійській асоціативній психології. Згідно з її положеннями, емоція зумовлює виникнення уваги, але вона не становить самого процесу уваги. Теорія апперцепції німецьких учених внесла низку уточнень до теорії уваги. Так, Й. Гербарт вказав на той факт, що апперцептивна увага зумовлена виникненням відповідних спогадів.
Вчені припускали, що за своєю природою увага є підсиленням нервового збудження. Джерело виникнення цієї нервової подразливості кожен із них пояснював своєрідно. Так, у Е. Мюллера - це результат вольового утримання уявлення, за Леманом - наслідок рефлекторного припливу крові до місця подразнення.
Шукаючи пояснення природи уваги, вчені намагалися йти суто психологічним шляхом. Однак поступово вчені дійшли висновку, що лише психологічно пояснити природу уваги не можна, потрібно шукати фізіологічну основу.