28 .Поняття про пам’ять

Під пам'яттю розуміють закарбування, збереження та наступне впізнавання та відтворення слідів минулого досвіду. Ця здатність людської психіки дає змогу накопичувати інформацію, не втрачаючи при цьому попередніх знань, відомостей, умінь та навичок.

Вивчення пам'яті було одним з перших розділів психологічної науки, де було застосовано експериментальний метод: було зроблено спроби описати закони, яким підпорядковується процес пам'яті. Щеу80-ті роки XIX ст. німецький психолог Г.Еббінгауз досліджував пам'ять шляхом заучування беззмістовних складів, у результаті чого було виведено криву заучування матеріалу.

Пам'ять - складний психічний процес, який складається з кількох окремих процесів, пов'язаних один з одним. Психологічна наука вивчає такі проблеми, пов'язані з пам'яттю: особливості процесу закарбування, фізіологічні механізми пам'яті, межі запам'ятовування, його умови та прийоми тощо. Перше систематичне вивчення вищих форм пам'яті належить Л.С. Виготському, який у кінці 20-х років уперше приступив до дослідження питання про розвиток вищих форм пам'яті. Він показав, що вищі форми пам'яті є складною формою психічної діяльності, соціальною за своїм походженням, простежив головні етапи розвитку складного опосередкованого запам'ятовування. Ці дослідження були продовжені іншими вітчизняними дослідниками, які звернули увагу на закони, що лежать в основі мимовільного запам'ятовування і детально описали форми організації матеріалів, які використовуються в процесі свідомого, осмисленого запам'ятовування. Саме дослідження А.О.Смирнова і П.І. Зінченка розкрили суттєві закони пам'яті як осмисленої людської діяльності, встановили залежність запам'ятовування від поставленого завдання і описали головні прийоми запам'ятовування складного матеріалу.

29.Природа пам’яті один із важливих аспектів єдиної аналітико-синтетичної роботи мозку. Матеріальною основою процесів пам'яті є здатність кори головного мозку утворювати тимчасові нервові зв'язки, зберігати, закріплювати і відновлювати сліди минулих вражень. Запам'ятовування і зберігання ґрунтуються на утворенні й закріпленні тимчасових нервових зв'язків, а забування — на їх гальмуванні.

Є психологічні теорії пам’яті (Асоціативна теорія. Біхевіористична теорія. Когнітивна теорія. Діяльнісна теорія.)

Фізіологічні теорії пам’яті

Біохімічні теорії пам’яті

30. Виділяють такі види пам'яті за методом запам'ятовування:

•мимовільна — інформація запам'ятовується без спеціальних прийомів заучування, під час виконання діяльності або роботи з інформацією.

•довільна — цілеспрямоване заучування за допомогою спеціальних прийомів. Ефективність запам'ятовування залежить від прийомів та цілей запам'ятовування;

За характером переважаючої психічної активності:

•рухова — пам'ять на рухи та їх системи;

•емоційна — пам'ять на почуття, які виступають стимулом до діяльності;

•образна — пам'ять на уявлення: зорова, слухова, нюхова, смакова, дотикова;

•словесно-логічна — специфічна людська, запам'ятовується думка у формі понять.

За тривалістю збереження інформації:

•сенсорна пам'ять триває 0,2 - 0,5 секунди, дозволяє людині орієнтуватися в оточенні.

•короткочасна пам'ять забезпечує запам'ятовування одноразової інформації на короткий проміжок часу - від кількох секунд до хвилини;

•довготривала пам'ять — збереження інформації протягом тривалого часу;

•оперативна пам'ять — проявляється під час виконання певної діяльності і необхідна для її виконання в кожний заданий проміжок часу.

Короткочасна пам'ять є практично повністю автоматичною і працює без будь-якої свідомої установки на запам'ятовування.

Довготривала пам'ять забезпечує людині тривале збереження знань, умінь і навичок, що потрібні в житті.

31. Запоминание — это процесс памяти, посредством которого происходит запечатление следов, ввод новых элементов ощущений, восприятия, мышления или переживания в систему ассоциативных связей. Основу запоминания составляет связь материала со смыслом в одно целое. Установление смысловых связей — результат работы мышления над содержанием запоминаемого материала.

• Хранение — процесс накопления материала в структуре памяти, включающий его переработку и усвоение. Сохранение опыта дает возможность для обучения человека, развития его перцептивных (внутренних оценок, восприятия мира) процессов, мышления и речи.

• Воспроизведение и узнавание — процесс актуализации элементов прошлого опыта (образов, мыслей, чувств, движений). Простой формой воспроизведения является узнавание — опознание воспринимаемого объекта или явления как уже известного по прошлому опыту, установлением сходств между объектом и образом его в памяти. Воспроизведение бывает произвольным и непроизвольным. При непроизвольном образ всплывает в сознании без усилий человека.

Если в процессе воспроизведения возникают затруднения, то идёт процесс припоминания. Отбор элементов, нужных с точки зрения требуемой задачи. Воспроизведенная информация не является точной копией того, что запечатлено в памяти. Информация всегда преобразовывается, перестраивается.

• Забывание — потеря возможности воспроизведения, а иногда даже узнавания ранее запомненного. Наиболее часто забывается то, что незначимо. Забывание может быть частичным (воспроизведение не полностью или с ошибкой) и полным (невозможность воспроизведения и узнавания). Выделяют временное и длительное забывание.

• Закономерности памяти

• Память имеет объём, ограниченный количеством стабильных процессов, являющихся опорными при создании ассоциаций (связей, отношений)

• Успешность припоминания зависит от способности переключать внимание на опорные процессы, восстанавливать их. Основной приём: достаточное количество и частота повторений.

• Имеет место такая закономерность, как кривая забывания.

Законы памяти

Закон памяти Практические приёмы реализации

Закон интереса Интересное запоминается легче.

Закон осмысления Чем глубже осознать запоминаемую информацию, тем лучше она запомнится.

Закон установки Если человек сам себе дал установку запомнить информацию, то запоминание произойдёт легче.

Закон действия Информация, участвующая в деятельности (т.е. если происходит применение знаний на практике) запоминается лучше.

Закон контекста При ассоциативном связывании информации с уже знакомыми понятиями новое усваивается лучше.

Закон торможения При изучении похожих понятий наблюдается эффект "перекрытия" старой информации новой.

Закон оптимальной длины ряда Длина запоминаемого ряда для лучшего запоминания не должна намного превышать объём кратковременной памяти.

Закон края Лучше всего запоминается информация, представленная в начале и в конце.

Закон повторения Лучше всего запоминается информация, которую повторили несколько раз.

Закон незавершённости Лучше всего запоминаются незавершённые действия, задачи, недосказанные фразы и т.д.

32. Процессы памяти носят индивидуальный характер в настоящее время выделяют две группы индивидуальных различий в памяти: к первой относятся различия в производительности заучивания, ко второй - отличноности так называемых типов памяти.

Различия в производительности заучивания оказываются в скорости, прочности, точности запоминания, а также в готовности к воспроизведению материала. Известно, что одни люди запоминают быстро, другие - медленно, одни помнят долго, другие быстро забывают, одни воспроизводят точно, другие допускают много ошибок, одни могут запомнить большой объем материала, другие запоминают мало.

Другая группа индивидуальных различий касается типов памяти Тип памяти определяется тем, как человек запоминает материал - на слух, зрение, пользуясь движениями Некоторые люди для того, чтобы запомнить, п требуют зрительного восприятия того, что необходимо запомнить Эти люди принадлежат к зрительному типа памяти Другим для запоминания необходимые слуховые образы - такие люди имеют слуховой тип памяти Существую во люди, для запоминания требуют движений, в том числе и речевых Они принадлежат к двигательного типа памяти Типы памяти в чистом виде встречаются редко Чаще большинство людей имеет смешанный тип памяти Смешанный тип памяти повышает вероятность того, что материал быстро и надолго запомнится Кроме того, участие в процессе запоминания нескольких анализаторов ведет к большей подвижностью в использовании образованных систем нервных связей. Типы памяти следует отличать от видов памяти Виды памяти определяются тем, что мы запоминаем: движения, образы, чувства, мысли, и различные виды памяти присущи всем людям и не является их индивидуальной особенностью в то время как тип памяти характеризует то, как мы запоминаем: зрительно, на слух или с помощью движений Поэтому тип памяти является индивидуальной особенностью человека У всех людей есть все виды памяти, но каждому человеку присущ определенный тип памяти.

Типы: слуховая, зрительная, тактильная, эмоциональная.