40. Розкрийте участь України у французько-російській війні та покажіть ставлення українських кіл до нашестя Наполеона. Післявоєнна доля українських козаків та добровольців

12(24) червня 1812 р. Наполеон напав на Росію. Російське командування обрало стратегічний план, який передбачав поступове виснаження ворога дрібними сутичками і розтягування його комунік

ацій, не вступаючи у вирішальний бій.

У своїх планах Наполеон значне місце приділяв Україні, яку він планував перетворити в осередок антиросійського руху..

З метою не допустити антиросійського повстання на Україні, Олександр І видав маніфест, в якому закликав українське населення боронити свою землю.. До війська вступало вільне селянське населення, селяни-кріпаки. У формуванні одного козачого полку брав участь видатний український поет і письменник І. Котляревський. У регулярній російській армії українці складали значний відсотокСеред українського населення існувало два погляди на цю війну. Перший – погляд автономістів, котрі сподівалися за допомогою Наполеона здобути автономію. Другий – “консерваторів-малоросів”, що схилялися до Олександра І і сподівалися після перемоги над наполеонівською армією знову поставити питання про автономію.

Досить добре підготували до відбиття ворожого нападу Київ. Навколо міста звели нові укріплення, багато зробили на перебудові і дальшому зміцненні Печерської фортеці.

Спеціально призначеному для захоплення Києва корпусу Шварценберга наполеонівських військ так і не вдалося прорватися навіть в Україну. Бойові дії охопили лише частину Волині.

Вісім українських козацьких полків брали участь у так званій “битві народів” восени 1813 р. під Лейпцігом. Це була ще одна нищівна поразка наполеонівської армії, завдана їй коаліцією військ Росії, Англії, Австрії, Прусії, Саксонії, Швейцарії, Іспанії та Португалії. Переможцям відкривався прямий шлях на Париж. У березні 1814 р. шість українських козацьких полків у складі російської армії вступили до столиці Франції. Так війну було завершено. Проте сподівання українців, що їх становище після війни покращиться, виявилися марними.

Оскільки імператор відмовився від своїх обіцянок, частина козаків Малоросійських кінно-козацьких полків, яка бажала нести військову службу, вимушена була виїхати на Кубань до Чорноморського козачого війська. Інші повернулися до власних домівок, позаяк більшість із них була досить заможною і належала до державних селян.

Сформована на Правобережжі переважно з кріпаків, Українська кінно-козацька дивізія разом із полками Бузького козацького війська стала об’єктом жорстокого соціального експерименту, здійсненого царизмом. З метою скорочення видатків на утримання армії імператор, на пропозицію свого друга О.Аракчеєва, видав указ про організацію військових поселень, у яких військова служба поєднувалась із сільськогосподарською працею. На Україні військові поселення було організовано у Слобідсько-Українській, Катеринославській, Київській і Херсонській губерніях. Тяжкі палочні умови життя у цих поселенням згодом призвели до хвилі повстань.

Цим, можна сказати, Олександр І формально дотримав свого слова і не повернув козаків у кріпацтво, але становище військових поселенців було навіть гіршим, ніж селян-кріпаків.

44. Розкрийте процес падіння російського царизму та особливості боротьби за владу на Україні. Чому демократична Росія проіснувала ледь більше як півроку? Чому перемогли більшовики? Усі три події — падіння монархії, падіння демократії і перемога більшовиків — у своїй узгодженості та взаємозв’язку були доказом того, що процес утворення російської нації не був завершений до 1917 р.

Населення Росії — тут ми маємо на увазі «ядро» етнічних росіян — залишалося розділеним протягом тривалого часу. Освічене (чи «буржуазне») міське суспільство було відчужене від імперської держави; більша частина промислового робітничого класу була відчужена не лише від держави, а й від «суспільства»; що ж до селянських мас, тобто більшості росіян, то вони взагалі жили у світі, відокремленому і соціально, й культурно від буржуазного суспільства та міського світу. Відомо, що більшовики здобули перевагу в своїй боротьбі за владу саме завдяки селянству, хоч їхня програма, як невдовзі стало очевидним, була абсолютно несприятливою для селянських прагнень та інтересів. Але в 1917 p., як пояснює Пайпс, «селянин мав революційні настрої лише в одному напрямку: він не визнавав приватної власності на землю». І хоч більшість орних земель була у селянському володінні, вони «палко бажали» землі поміщиків, багатіїв та селян-одноосібників. Пайпс убачає в «перевазі общинного землевласництва в європейській Росії, поряд із спадковим кріпосництвом, базисний фактор російської соціальної історії». Крах царизму можна пояснити «глибинними культурними й політичними вадами системи, які заважали ефективному управлінню та економічному і культурному зростанню країни». В умовах війни ці вади стали фатальними. «Ми тут маємо справу з національною трагедією, коріння якої йде глибоко в минуле країни» ²¹.

Далі Пайпс розробляє це питання: «Основною проблемою російських селян було не гноблення, а ізоляція. Вони були ізольовані від політичного, економічного та культурного життя країни, і тому їх не зачепили ті зміни, які відбувалися з часів Петра І, котрий спрямував Росію курсом «вестернізації»... селянство, схоже, просякнуте московською культурою: з точки зору культури воно мало не більше спільного з правлячою елітою чи інтелігенцією, ніж місцеве населення британських колоній в Африці — з вікторіанською Англією» ²².

Можливо, Пайпс не зовсім переконливий у своїй оцінці економічного становища селян, але слід визнати силу його аргументів стосовно негативного наслідку культурної та юридичної ізоляції селян від «суспільства». Можливо, ця ізоляція була б менш непроникливою, коли б та енергія і ресурси, що їх імперія марнувала на русифікацію неросіян (найдорожче обходилась Польща), спрямовувались на «русифікацію» селян усієї великої Росії — наприклад, на навчання їх читати й писати. Це лиш одна ілюстрація того, як глибоко й фатально польське питання вплинуло на внутрішній розвиток Росії.

Марк Р. Бессінджер має рацію, що «національне самоутвердження російських меншин не було причиною падіння царського режиму», і що «національні еліти, загалом обережно підходили до проголошення національних держав у хаосі й неладі, які надійшли за цим». А проте важко погодитися з ним, що «царська система розвалила себе сама» ²³.

На той час для всіх, хто розглядав Росію в світлі європейської історії (а такі люди становили більшість серед освічених росіян), було зрозуміло, що російська нація та суспільство звільнили себе від імперської держави в березні 1917 р. й почали розвивати Росію як «нормальну країну». Вони цілком слушно раділи падінню монархії як підсумку тривалої політичної боротьби, від декабристів до недавньої революції 1905 року, навіть коли не схвалювали різних ексцесів У цьому сенсі російський березень 1917 розглядався аналогічно до революцій 1789 і 1848 pp. у Європі. Водночас чимало авторів відзначало згодом, що основна маса російського населення, себто селяни, ще не були трансформовані в національно свідомих росіян — на відміну від селян в інших країнах, які на той час уже стали французами, німцями (або, в межах російської імперії, поляками, фінами, литовцями). Лідери, що опинилися при владі у березні, не доклали належних зусиль до «націоналізації» мас — перетворення селянського населення країни у найбільшу спільноту російської нації, яку можна собі уявити. Звичайно, це спірне питання, чи частка етнічно українських селян («малоросів», за офійними термінами), які вже тоді усвідомлювали себе українцями за національністю, була більшою, ніж відповідна частка селян-«великоросів», які мислили себе в термінах російської нації і держави. Якщо це так, то революція 1917 р. потребує певного концептуального переосмислення. Загалом учені переконані, що в 1917 р. в Росії відбулася соціальна революція, тимчасом як російської «національної проблеми», на їхню думку, не існувало. Відтак уся проблематика російської революції відноситься до соціальної історії і недооцінюється важливість інших чинників, особливо в етнічних околицях, таких як Україна ²⁴.

Тим часом, якщо Пайпс має рацію щодо ставлення російських селян до держави й суспільства у «власній» країні, якщо класовий конфлікт між сільськими масами і міським суспільством у Росії був справді таким глибоким, що переважав над будь-якою внутрішньокласовою солідарністю (підтвердженням тому — події 1917 р. та громадянська війна), то висновок про невдачу будівництва російської нації стає неминучим ²⁵.

Той факт, що листопад 1917 року зумовив «знищення нації», знайшов дальший розвиток у програмі й діяльності більшовиків, котрі розглядали Росію, за Пайпсом, «як трамплін для світової революції» ²⁶. Неймовірно, щоб селяни й робітники, які підтримували більшовиків, також вважали світову революцію своєю найпершою метою. Чи можуть такі люди бути нацією і водночас дозволити групі явних мрійників або й цілком божевільних очолити світову соціалістичну республіку? Російський історик Юрій Готьє занотував до свого щоденника 22 січня 1918 року: «Що це за нація, яка дозволяє проводити над собою такі експерименти?» 

45. Охарактеризуйте процес боротьби за українське національно-державне відродження в 1917-1920 рр. БУРЕМНІ РОКИ

Коли 1917 р. в Петрограді було повалено самодержавство, українські партії та громадські організації утворили Українську Центральну Раду. Очолив її знаний учений Михайло 0%A8%D0%BF%D0%B0%D1%80%D0%B3%D0%B0%D0%BB%D0%BA%D0%B8._%D0%93%D1%80%D1%83%D1%88%D0%B5%D0%B2%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9_%D0%9C%D0%B8%D1%85%D0%B0%D0%B9%D0%BB%D0%BE_%D0%A1%D0%B5%D1%80%D0%B3%D1%96%D0%B9%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87."Грушевський. Центральна Рада обрала український уряд - Генеральний Секретаріат. Українці вітали утворення Центральної Ради та Генерального секретаріату, які прагнули відродження Української держави. У листопаді того самого року було проголошено Українську Народну Республіку (УНР).

Події тих бурхливих років історики називають Українською 0%9D%D0%B0%D1%81%D0%BB%D1%96%D0%B4%D0%BA%D0%B8_%D0%BD%D0%B0%D1%83%D0%BA%D0%BE%D0%B2%D0%BE-%D1%82%D0%B5%D1%85%D0%BD%D1%96%D1%87%D0%BD%D0%BE%D1%97_%D1%80%D0%B5%D0%B2%D0%BE%D0%BB%D1%8E%D1%86%D1%96%D1%97"революцією. її перемогу українські діячі прагнули наблизити самовідданою працею. Однак незабаром становище в Україні загострилося через війну з урядом більшовиків, що прийшов до влади в Росії.

Бурхливо розгорталися події і в західноукраїнських землях. У жовтні 1918 р. у Львові було утворено Українську Національну Раду, а 1 листопада українські війська здобули владу. 13 листопада було проголошено Західноукраїнську Народну Республіку (ЗУНР). 22 січня 1919 р. у Києві відбулося урочисте проголошення злуки ЗУНР та УНР. Тож той день увійшов в історію як День Соборності України.

Проте втримати незалежність за того періоду Україні не судилося.

Жива історія

Хоч діяльність Центральної Ради тривала недовго - лише тринадцять місяців, вона збагатила державотворчий досвід українського народу. Багато було зроблено для становлення національної освіти, врегулювання національних відносин та самоврядування, розвитку культури. У січні 1918 р. було проголошено незалежність 0%86%D1%81%D1%82%D0%BE%D1%80%D1%96%D1%8F_%D0%A3%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%97%D0%BD%D0%B8"України. Проте в умовах війни довелося не стільки впорядковувати внутрішньодержавне життя, скільки дбати про оборону.

Прочитайте оповідання, дайте відповідь на запитання

Чому 100 тисячну маніфестацію в Києві Михайло Грушевський вважав найважливішою подією буремних днів 1917р.?

УКРАЇНСЬКА МАНІФЕСТАЦІЯ

Київ нагадував весняну річку. Щохвилини його вулиці залюднювалися більше й більше: бурхлива повінь революції витягала із затишних осель навіть літніх господинь. Рвучкий березневий вітер наДимав вітрила жовто-блакитних прапорів, підхоплював недбало полишені ранкові газети й розносив новину до наивіддаленіших куточків міста: «Всі на українську 0%9F%D1%80%D0%B5%D0%B7%D0%B5%D0%BD%D1%82%D0%B0%D1%86%D1%96%D1%8F_%D1%83%D1%80%D0%BE%D0%BA%D1%83_%C2%AB%D0%9F%D0%BE%D0%BB%D1%8C_%D0%92%D0%95%D0%A0%D0%9B%C3%89%D0%9D_%281844%E2%80%931896%29._%E2%80%9C%D0%9F%D0%BE%D0%B5%D1%82%D0%B8%D1%87%D0%BD%D0%B5_%D0%BC%D0%B8%D1%81%D1%82%D0%B5%D1%86%D1%82%D0%B2%D0%BE%E2%80%9D_%E2%80%94_%D0%B2%D1%96%D1%80%D1%88%D0%BE%D0%B2%D0%B0%D0%BD%D0%B8%D0%B9_%D0%BC%D0%B0%D0%BD%D1%96%D1%84%D0%B5%D1%81%D1%82_%D1%81%D0%B8%D0%BC%D0%B2%D0%BE%D0%BB%D1%96%D0%B7%D0%BC%D1%83%C2%BB"маніфестацію!» Саме з таким гаслом з'явилося того дня - 19 березня 1917 р. - перше число нової київської газети «Вісті з Української Центральної Ради».

Попрацюйте з історичними джерелами

З матеріалів Секретарства справ освітніх Генерального секретаріату України від 13 жовтня 1917 р.:

«...Нині все буде робитись для того, щоб просвітити народ, щоб довести дітей його до такої високої науки, яка потрібна для людського щастя. Школа [в Україні] віднині буде не тільки вільна по думках і правдива. Вона буде рідна.

...Досі забороняли в школах розказувати про наше рідне життя, про історію народу, бо боялись, що просвічений народ захоче вернути свої права, відібрані в нього колись.

Досі не пускали в школу рідної мови, бо хотіли знищити наш народ; не давали розвиватися його духові. Тепер школа має бути рідна, - в ній діти навчатимуться і чужому і своєму, знатимуть про своїх батьків та дідів, що працювали для нашого щастя.

Нині ця наука буде вестись на рідній мові, - для нас, українців, - на український. На рідній мові повинно йти навчання уже з цього року...

Нехай же народ віддав дітей своїх до рідної української школи, а ми, з свого боку, будем допомагати справі рідної освіти і порадою, і людьми, і книжками».

Що зумовило появу цього документа? Про що в ньому йдеться? У чому полягала важливість схвалених рішень для 0%90%D0%BA%D1%82_%D0%B7%D0%BB%D1%83%D0%BA%D0%B8_%D0%A3%D0%9D%D0%A0_%D1%96_%D0%97%D0%A3%D0%9D%D0%A0."УНР?

Люди і долі

Війна, якій не змогла покласти край Українська Народна Республіка, спричинила обурення й протести. 29 квітня 1918 р. Всеукраїнський хліборобський з'їзд проголосив Українську Державу на чолі з гетьманом Павлом Скоропадським.

Павло 0%93%D0%B5%D1%82%D1%8C%D0%BC%D0%B0%D0%BD_%D0%9F._%D0%A1%D0%BA%D0%BE%D1%80%D0%BE%D0%BF%D0%B0%D0%B4%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9._%D0%99%D0%BE%D0%B3%D0%BE_%D0%B2%D0%BD%D1%83%D1%82%D1%80%D1%96%D1%88%D0%BD%D1%8F_%D1%82%D0%B0_%D0%B7%D0%BE%D0%B2%D0%BD%D1%96%D1%88%D0%BD%D1%8F_%D0%BF%D0%BE%D0%BB%D1%96%D1%82%D0%B8%D0%BA%D0%B0._%D0%9A%D0%BE%D0%BD%D1%81%D0%BF%D0%B5%D0%BA%D1%82_%D1%83%D1%80%D0%BE%D0%BA%D1%83"Скоропадський був нащадком гетьмана Івана Скоропадського. Він щиро сподівався, що зможе поліпшити життя народу. І хоч його гетьманування тривало лише сім з половиною місяців, проте й за той короткий час він встиг зробити багато корисного для розвитку України.

Вражаючими були досягнення уряду Скоропадського в царині української культури й освіти. За його розпорядженням перейшли на українську мову викладання початкові школи. Наприкінці його правління в Україні налічувалося близько 150 українських гімназій. У навчальних закладах, які залишалися з російською мовою навчання, обов'язковими предметами стали українська мова та література, історія та географія України. За гетьмана Павла Скоропадського було відкрито два державні українські університети - у Києві та Кам'янці-Подільському, а третій, приватний, - у Полтаві; засновано Український національний архів, де мали зберігатися документи історії України; відкрито Український історичний музей та Українську національну бібліотеку, створено Українську академію наук. Тоді ж таки постали Національна опера, драматичний театр, державна капела, кобзарська школа.