Вирішальним моментом у стосунках між Україною і Московщи­ною стало гетьманування Івана Мазепи (1687-1709 рр.)

Головною метою І.Мазепи було об'єднання України в одну неза­лежну державу. Великі сподівання гетьман покладав на молодого московського царя Петра І (1689-1725 рр.). Між ними склалися над­звичайно довірливі стосунки.

У 1700 р. розпочалася Північна війна між Швецією і Росією; остання прагнула отримати вихід до Балтійського моря. Україна надавала актив­ну допомогу Росії у цій війні. Але у 1708 р. І.Мазепа уклав таємний союз зі шведським королем Карлом XII, спрямований проти Петра І. Пе­редбачалося, що Україна надасть Швеції допомогу у війні проти Росії, а Швеція забезпечить повне звільнення України від влади Москви.

За цей вчинок російські, а потім і радянські історики називали і.Мазепу "зрадником", а слово "мазепинець" стало синонімом слова "сепаратист".

Які ж причини змусили гетьмана шукати нових зовнішньополі­тичних орієнтирів?

Петро І виявився прибічником політики жорсткого централіз­му. прагнув цілком підпорядкувати Україну Російській державі, що не збігалося з прагненням І. Мазепи розширити самостійність Геть­манщини.

Під час Північної війни Петро І нещадно експлуатував людські і матеріальні ресурси України. Край був економічно виснажений, населення вивозили на будівництво доріг, каналів, міст. Козацьке військо використовували у війні як "гарматне м'ясо". Політика Пет­ра І викликала обурення в Україні, козацька верхівка наполягала на пошуках нового союзника.

У І. Мазепи були підстави вважати, шо цар може пожертвува­ти Україною, аби забезпечити перемогу у війні і вийти на береги Балтійського моря.

Перехід і.Мазепи на бік шведського короля Карла XII

У жовтні 1708 р. військо Карла XII вступило в Україну. На його бік перейшов І.Мазепа з 15 тис. козаків, а також 8 тис. запорозьких козаків на чолі з кошовим отаманом Костем Гордієнком. Основна ж маса козаків, старшини, селянства і міщан відмовилася підтрима­ти гетьмана.

Чому ж так сталося?

По-перше, далася взнаки соціальна політика гетьмана. Надто далеко відірвався він від життєвих потреб народу і не користувався популярністю в народних масах.

По-друге, для народу цей крок І.Мазепи був несподіваним, а справжні його причини невідомі, адже союз зі Швецією був таємним.

По-третє, Петро І вжив швидких і рішучих дій проти І.Мазепи, представивши його зрадником України (за наказом царя гетьмана проклинали у всіх церквах) та залякавши населення України репре­сіями, спрямованими на прибічників гетьмана. Царські війська зни­щили столицю І.Мазепи — місто Батурин, вирізавши 6 тис. жителів, зруйнували Запорозьку Січ.

У 1708 р. цар наказав обрати нового гетьмана, і ним став Іван Скоропадський (1708-1722 рр.). Козацьких старшин, які не прибу­ли на вибори нового гетьмана, цар оголосив зрадниками.

Здійснюючи політику терору, Петро І прагнув знищити серед українського населення будь-яку опозицію.

Полтавська битва

27 Червня 1709 р. Відбулася Полтавська битва — вирішальна битва Північної війни, яка завершилась поразкою Карла XII та і. Мазепи.

І. Мазепа разом зі своїми прибічниками знайшов політичний притулок у Молдавії. Вони стали першою українською політичною еміграцією. 21 вересня 1709 р. гетьман помер.

Після смерті І. Мазеии українська еміграція обрала гетьманом Пилипа Орлика, який так і залишився гетьманом у вигнанні. Він склав проект першої Конституції України, яка мала назву "Пакти і Конституція прав і вольностей Запорозького війська". Зміст її такий:

• проголошується незалежність України від Росії та Речі Поспо­литої;

• обґрунтовується протекція шведського короля та союз з Крим­ським ханством;

• територія України визначається Зборівським трактатом 1649 р.;

• запорожцям повинні були повернути їхні давні містечка Трахтемирів, Кодак, Келеберду, землі над Ворсклою; фортеці, побудовані І.Мазепою, ліквідовувались;

• при гетьманові утворюється Генеральна рада із законодавчою владою, яка складається з генеральної старшини, полковників, ви­борних депутатів від кожного полку та делегатів від запорожців. Рада збирається тричі на рік — на Різдво, Покрову та Великдень;

• справи про кривду гетьманську та провини старшини розглядає генеральний суд, до діяльності якого гетьман не має права втручатися;

• єдержавна скарбниця і майно підпорядковуються генерально­му підскарбію, на утримання гетьмана призначаються окремі землі;

• встановлюється виборність полковників, сотників з наступ­ним їх затвердженням гетьманом;

• спеціальна комісія має здійснити ревізію державних земель, якими користується старшина, а також повинностей населення;

• скасовуються оренди та податки на утримання гетьманської гвардії;

• гетьман має захищати козацтво і все населення від надмірних податків і повинностей, допомагати козацьким вдовам і сиротам.

Ліквідація російським царизмом української автономії

Українська політика Петра І. Перша ліквідація гетьманства

Після перемоги в Полтавській битві Петро І розпочинає низку за­ходів по ліквідації автономного устрою України. Ось лише деякі з них:

у 1709 р. цар призначив до 1.Скоропадського свого резидента, який мав контролювати діяльність гетьмана;

у 1720 р. було вперше офіційно заборонено українську мову;

у 1722 р. створюється Малоросійська колегія, яка розділила владу з гетьманом;

з 1724 р. — після смерті наказ­ного гетьмана Павла Полуботка (1722- 1724 рр) ^— Лівобережною Україною правила лише Малоросійська колегія;

вільна торгівля фактично скасо­вується. Українцям забороняється зай­матися торгівлею з іншими країнами, крім Росії.

Останні гетьмани — Д.Апостол та К.Розумовський Після смерті Петра І (1725 р.) росій­ські імператори намагалися обмежити українське самоврядування. Але зі змі­ною імператорів і міжнародної ситуа­ції політика "залізної руки" щодо Укра­їни інколи дещо пом'якшувалася. Павло Полуботок

Так, у 1727 р. царський уряд, ураховуючи можливість війни з Туреччиною, вирішив відновити посаду гетьмана. Ним став Данило Апостол (1727-1734 рр.).

За короткий час гетьман навів порядок у фінансах, насамперед у податковій системі, сформував державний бюджет у розмірі 144 тис. крб. річних і в розвитку економіки зробив ставку на со­ціально активну буржуазну верству суспільства, тим більше, що й власне багатогалузеве господарство розвивав у такому ж напрямі.

Після смерті Д.Апостола російський уряд 16 років не дозволяв обирати гетьмана. У 1750 р. за рішенням імператриці Єлизавети Петрівни (1741-1761 рр.) було обрано останнього гетьмана козаць­кої України Кирила Розумовського (1750-1764 рр.). Цей крок імпе­ратриця зробила під впливом старшого брата Кирила Розумовсько­го — Олексія. Його, простого козака, за гарний спів взяли до при­дворної капели, де на нього звернула увагу Єлизавета. Олексій Ро- зумовський став її фаворитом, а з 1742 р. — чоловіком.

К.Розумовський докладав багато зусиль для розширення автоно­мії Української держави, добивався спадковості гетьманства. Але в умовах централістичних прагнень Російської імперії подальший розвиток української автономії був неможливим.