2. Тематика й поетика новел Григора Тютюнника

Григір Тютюнник — це письменник, якого можна назвати совістю цілого покоління та цілої української літератури. Ось як писала про Григора Тютюнника Галина Гриненко: "Мав Григір у душі щось таке, чого, можливо, іншим бракує . Тютюнник надто проникливий і глибокий, дуже зосереджений і воднораз уважний до людей. Особливо ніжно ставився до жінок, які не зловживали його толерантністю, прихильністю . Григір Тютюнник мав і гаряче серце, сповнене великої любові до людей, великого бажання допомогти різнить його бід інших людей, навіть від тих, що пишуть захоплююче і цікаво. Йому властиве почуття власної вини".

Герої Тютюнника повністю позбавлені егоїзму та індивідуалістичних поривань, вони живуть за принципом, сформульованим героєм новели "Зав'язь": "Буде в людей — буде і в нас". Так вчили їх з діда-прадіда, тому це звучить як заповідь наступним поколінням, як вираження ідеалу життя і стосунків між людьми.

Герої новел письменника утверджують в житті ті принципи, якими жив і їх автор. Вони несуть у собі величезний потенціал життєстверджуючої сили, одвічної народної мудрості. Найщиріші симпатії Григора Тютюнника віддані скромним будівничим життя, отим самим людям праці, чиї поривання письменник так досконало знав, бо теж був одним з них. Від ранніх років пізнав він ціну важкого карткового хліба і пекучість кривди, завданої кимось, але так само з ранніх років зрозумів ціну справжньої дружби, підтримки близьких людей, вартість людського тепла, яке нічим не заміниш. Такими речами слід дорожити в житті, і саме цю думку утверджують герої новел Тютюнника. Вони живуть справжніми цінностями, а не штучними, розуміють, що ціну має не зовнішність людини, не ефектність її поведінки, не красивість висловів, а її справа, ставлення її до матері та близьких людей, до друга, коханої, до свого обов'язку. І засуджуючи облудність різних покидьків, що руйнували людські душі, письменник був нещадним, навіть жорстоким.

Правдивістю зображуваних людських характерів, художньою майстерністю у відтворенні їхніх вчинків, емоцій — ось чим найбільше приваблюють читача твори Григора Тютюнника. Його герої правдиві кожним своїм жестом, кожною психологічною деталлю, реплікою, поглядом, виразом обличчя. Діалоги героїв оповідань вражають своєю природністю, влучністю, бездоганною достовірністю. Тютюнник справді є живописцем життєвої правди і справжнім майстром художньої деталі, у вмілому використанні якої і полягає величезний художній потенціал його творчості.

Найчастіше деталь у творах Тютюнника є наскрізною, вона бере участь у творенні характеру і часто переростає у символ, як, наприклад, в оповіданні "Зав'язь", Тут деталь спочатку створює настрій, таку собі елегійну тональність, схвилювання, а потім стає зримим образом, який своїм підтекстом асоціативно дає багатозначний символ у заголовку тексту, книги,

Можна згадати також "зозулю" у творах "В сутінках", "Три зозулі з поклоном". Зозуля — образ зневаженої людьми нещасної жінки, самотньої дівчини, символ тривоги й печалі людської. Цей символ стає невід'ємним компонентом поетики творів Григора Тютюнника. Символічний також образ "вогник далеко в степу".

Він символізує надію, яка веде людину в житті. Нехай вогник дуже далеко в степу, але він є, і тому завжди треба сподіватися на краще. Отже, "вогник далеко в степу" є символом сподівання, провідною зіркою кожної людини, яка виводить людину зі складних життєвих ситуацій

Новела - улюблений жанр письменника Григора Тютюнника. Григір Тютюнник вважав, що новела стоїть до поезії найближче. Тому більшість йокі творів - це невеликі оповідання. У короткій новелі він умів повно розкрити внутрішній стан героя. Сучасне село - найглибший біль письменника. Новели «Кленовий пагін», «Вуточка». Старенькі, наче забуті Богом і людьми, герої до останніх днів чекатимуть звільнення від своєї фатальної самотності. Хоча саме це чекання тримиг їх на цій землі. (Найболючіша проблема, порушена у творі, І це стан українського села. З Катрями, що від’їжджають на Донбаси, лишаючи вдома старіючих батьків, село руйнується, відмирають традиції народу, на які він міг би опертись у своєму відродженні. У творі розкрито суть міщанства, показано ті негативні зміни в народному характері, які відчутно далися взнаки за останні десятиріччя.

«У Кравчини обідають». Розповідь про життя й побут сімейства Юхима Кравчини. За звичайними побутовими подробицями прочитується стиль життя цілої родини, її традиції, стосунки між домочадцями, їхні звички, уподобання. «Поминали Маркіяна», «Три плачі над Степаном», «Дядько Никін». Новели, у яких письменник наштовхує читача на думку про минущість буття, неповторність кожної хвилини. Оповідання «Зав’язь» - вічна загадка любові. Це зворушлива лірична оповідь про перше кохання, незабутню ранню весну, коли у гіллі «зав’язуються дрібні, мов роса, прозеленкуваті крапельки - зав’язь. Зав’яззю є перше кохання юних Миколки і Соні, сором’язливих і чистих, прекрасних у своїй наївній щирості.

«Три зозулі з поклоном». Згадка про репресованого батька. Новела присвячена найвищому людському почуттю - любові, яка входить у серце без дозволу і залишається там назавжди. Герої новели Марфа, одружена жінка, яка кохала Михайла, Софія - дружина Михайла та сам Михайло сподівалися на щастя й кохання. Але марно. До всіх них линули «зозулі з поклоном». Григір Тютюнник - правдивий, безкомпромісний, сміливий митець. У новелах митця - правда життя. Він розкриває вічні людські проблеми: для чого людина живе на землі, що таке любов і щастя. Він умів кількома штрихами розкрити внутрішній стан героя, показати високі почуття чи ганебні явища. Говорив також про серйозні деформації не тільки в соціальному устрої, а й у національному українському характері. Говорив про це відверто й сміливо.

Обгрунтуйте актуальність п’єси « Хазяїн» Івана Тобілевича

Міркуючи про внесок Карпенко-Карого у скарбницю культури, Симон писав, що драматургічна творчість цього письменника «було реальним відображенням життя нашого народу, його інтересів, його психології й широкого комплексу смаків, – живим відображенням живого життя».

Карпенко-Карий першим в українській драматургії переступив за межі шаблона – «тієї етнографічної, з неодмінною любов’ю в центрі драми й дав початок серйозної комедії». Найбільшою глибиною узагальнень і художньою досконалістю із всіх добутків драматурга виділяється комедія «Хазяїн». Головний герой п’єси мільйонер Міхур так і не купив на свої мільйони щастя. Адже його життєві принципи перетерплюють крах: хижацькі методи господарювання служать причиною бунту робітників; дочка має намір вийти заміж, незважаючи на волю батька; за участь у злочині його притягають до відповідальності, а безперервна ненажерливість приводить до трагічного кінця. Міхур став жертвою своїх мільйонів і у двобої за щастя з долею й людьми зазнав поразки. Цей висновок – не програмне гасло, не декларація письменника, воно – наслідок багаторічних спостережень за життям, результат філігранної роботи художника-драматурга в створенні цілої галереї сатиричних образів, картин, ситуацій.

У центрі драматичної дії п’єси «Хазяїн» — грошові страсті капіталістичного миру. Основним об’єктом зображення служить хазяйське колесо мільйонера Міхура, що одних давить, а інші проскакують. У композиційному центрі добутку – ті ж лиховісні символи, які провіщають фатальне потрясіння – дві чорних труни й один світлий, хижа птах, що прилетіла із гнилих завулків душі, а головне – каліки, голодні каліки (їсти їм дайте, нехай звіра в собі не плекають) і брат, що аж ніяк не розділяє святкового настрою, що переповняє іншого брата. Хоча й звертається перший до другого рідною мовою, але у відповідь чує: «Відступися! Уб’ю!». Але всупереч цьому завершується поема оптимістично. Останні рядки перейняті відчуттям щастя й здійсненої мрії. В «Золотому гулі» тільки пророкування трагедії; теперішнього нещастя ще немає. Життя, на жаль, довела, що передчуття поета виправдалося. Після жовтневого перевороту в Петербурзі революційна бура принесла народу України страшні страждання. В «ніч» кривавої бойні пішли, як виявилося, керовані чабаном повстанці. («На площі»), а воскреслі предки від побаченого з жахом відвернулися…