2. Героїзм і трагізм історичної долі українського народу y творчості Олександра Довженка.

Майже всі твори митця - це розповіді про українців, людей, серед яких він народився, яких усім серцем любив і для яких творив. Ось кіноповість «Зачарована Десна», у якій письменник показав працелюбний і красивий душею український народ. Тут і трагедія, і велич української душі. Автор бачить страждання народу, становище української культури, рівень життя простих людей - і його серце болить за рідний народ. Але митець бачить і його працелюбство, і талановитість, і героїзм, і вміння з гумором ставитись до проблем, його духовність і любов до батьківщини. Темі мужності рідного народу у боротьбі з фашизмом у роки Другої світової війни О. Довженко присвятив оповідання «Воля до життя», «Ніч перед боєм», «На колючому дроті», «Мати» та кіноповісті «Повість полум’яних літ» та «Україна в огні». З великою майстерністю, правдиво і яскраво змалював він мужніх солдат, які пройшли боями всю Україну, б’ючись за те, «чому нема ціни у всьому світі, - за Батьківщину». Усі ці твори - гнівний осуд війни, яка забрал» життя мільйонів людей, яка полила кров’ю родючі українські землі, залишивши мільйони вдів, сиріт, калік.Проблема національної свідомості людини і народу дуже хвилювала писі. менника і особливо виразно вона постала у його творчості воєнного періоду. зокрема в кіноповісті «Україна в огні». На історичне безпам’ятство народу, НІ відсутність у нього поняття «вічні істини» покладає немалі надії зухвалий завойовник, фашист фон Краузе: «Ці люди абсолютно позбавлені вміння прощати один одному незгоди навіть в ім’я інтересів загальних, високих. У них нем;і« державного інстинкту… Ти знаєш, вони не вивчають історії. Вони вже двадцяті, п’ять літ живуть негативними лозунгами одкидання Бога, власності, сім’ї, дружби! У них від слова «нація» остався тільки прикметник».Як справжній митець, Олександр Довженко безмежно любив свій український народ, доля якого глибоко хвилювала митця. Письменника захоплювало ге, що незважаючи на темноту і злидні, українському народові вдалося зберегти чистоту душ, волелюбство і високу мораль. Про трагізм народної долі, випробування і страждання під час Другої світової війни, з пекучим болем і гнівною пристрастю говорить О. Довженко у кіноповісті «Україна в огні» та «Щоденнику». Ці твори є гнівним осудом тоталітарної системи, яка кинула напризволяще цілий народ. Вражають своєю правдивістю гіркі слова Христі («Україна в огні»), яку звинувачують у співробітництві з ворогом і зраді. Вона запитує у своїх суддів, де можна було повчитися гордості і патріотизму, коли до війни «всі чесноти жінки мірялись на трудодень та бурякові центнери».

Олександра Довженка обурювало й те, що в Україні (єдиній країні світу) не вивчалася власна історія. То «де ж і рождатися, де плодитися дезертирам, як не у нас. Де рости слабодухим і запроданцям, як не у нас», - з гіркотою записує Довженко до щоденника 14 квітня 1941 року. Як на ті часи, подібні міркування були більш ніж сміливими. Він розуміє, що незнання історії свого народу є прекрасним грунтом, на якому зростають «безбатченки, люди без роду, без племені». Митця хвилювало, чи виживе його народ «у цій страшній війні, чи загине од німців, од хвороб… од голоду, знущань і катувань». А коли прийдуть свої, то «гинутиме від розстрілів та засилань за участь у співробітництві».

Перед очима читачів звичайне українське село Тополівка, в якому живуть численні родини Лавріна Запорожця, Купріяна Хуторного з синами та донькою, Мини Товченика, Василя Кравчини, партизанів, воїнів, а також представників ворожого табору - зрадника Заброди, німецького полковника фон Крауза. У центрі «України в огні» - жорстокі будні війни, драматизм переживань людей, прикрита і замкнена правда про народ і його лихо, бо: «Тут боролись безсмертя зі смертю».

Панорама зображуваних подій розширюється і поглиблюється завдяки масштабності й динамічності, кінематографічній калейдоскопічності зображеного. Укотре вже впродовж своєї історії Україна стала великою руїною. Засуджуючи війну, фашизм, письменник розкриває його глибоку «психологію». Про це цинічно розповідає фон Крауз своєму синові: «Ти мусиш знати, у цього народу… немає державного інстинкту. У них немає вічних істин. Тому серед них так багато зрадників». Фашисти ретельно готувались до війни, добре вивчили недоліки людей комуністичної системи. Але все ж таки український народ жив вірою в перемогу над великим людським злом - фашизмом. Тому головною у творі є проблема національної самосвідомості людини і народу, яка повністю розкривається у словах воїна-патріота Василя Кравчини. Він наголошує: «Нас багато. Нас мільйони…, що пройшли через огонь страждань, прокурених і просмажених у боях і незгодах…» Звідси - і глибоко гуманістична концепція кіноповісті, і визначальний для письменника епічний конфлікт між людиною-особистістю і людиною-гвинтиком.Зміст зображеного у повісті - це жах війни, про який не забудуть потомки у віках, бо це таке горе, така наруга над українським народом, яка лежить за межами обурення і відчаю. Але цього не хотів бачити наш «великий батько народів», бо велика частка в цій трагедії належить і йому.На такий випад проти тоталітарної системи та своєї особи Сталін, певна річ, не міг не відреагувати. Твір було заборонено до друку й постановки,-а сам О. Довженко вже до смерті Сталіна буде перебувати в нього у тяжкій немилості. Уперше повість «Україна в огні» була надрукована лише у 1966 році, її назвуть першою «через шевченківську перейнятість автора всенародною трагедією».О. Довженко постійно замислювався над там, що чекає його рідний народ після війни, «чи збереться він знов на Вкраїні, …чи залишиться там, а на наші руїни поїдуть чужі люди і утворять на ній мішанину?» Ці питання і досі хвилюють багатьох нащадків великого життєлюба. Не оминула трагедія український народ і в новітні часи. Вона виразилася у бездумних проектах перетворення природи, від яких страждала не тільки екологія, а й духовність. Яскравим прикладом є слова письменника, сказані про Каховське море: «Нове наше море - нове наше горе.