2. Трагедія роду й народу в романі "Вершники" Юрія Яновського.

Роман великого украïнського письменника-романтика "Вершники" присвячений показу боротьби украïнського народу проти зовнiшньоï i внутрiшньоï контрреволюцiï в роки громадянськоï вiйни в Украïнi. Твiр вiдкривається новелою "Подвiйне коло", яка вiдразу вводить нас у шквал гарячих подiй: "Лютували шаблi, i конi бiгали без вершникiв . рубали по чiм попало i топтали конем . i пiдводили високих степовикiв, i летiли ïхнi голови . Висвистували шаблi". I саме тут з найбiльшою силою розкривається трагедiя родини Половцiв, як i трагедiя усього роду украïнського, що потрапляє у смертельне коло вiйни. У степу пiд Компанiï вкою гарячого лiта мiж синами однiєï матерi протягом дня точаться кривавi боï, i Iван Половець загубив трьох своïх братiв - "Одного роду, - сказав Герт, - та не одного з тобою класу". Розповiдь про боротьбу братiв Половцiв переплiтається з розповiддю про ïх батька Мусiя Половця, чорноморського рибалку, який виховував разом з дружиною п'ятеро сирiв, прищеплював ïм одвiчну народну мудрiсть: тому роду не буде переводу, в котрому браття милуються згоду. Але сталося так, що сини пiшли рiзними шляхами, сприйняли рiзнi iдеï та погляди i опинилися у ворожих таборах. Андрiй став офiцером царськоï армiï, Оверко пiшов служити до Петлюри, Панас подався у махновцi, а Iван очолив загiн червоних кiннотникiв. I от рiднi брати в смертнiй битвi один з одним на максимально стиснутому п'ятачку пiвденного степу. Спершу у кривавому двобоï сходяться загiн петлюрiвцiв на чолi з Оверком Половцем i загiн денiкiнцiв пiд командуванням його брата Андрiя. Петлюрiвцi перемагають. Оверко вбиває Андрiя: " .i поточився Андрiй, i заревли переможцi, i дмухнув з пiвденного заходу майстро, i стояли нерухомо вежi степового неба". Та ось здiйнявся в степу смерч, примчав махновський загiн Панаса Половця, i тепер уже гине Оверко вiд руки свого брата-анархiста: "Оверко не зводив очей i не бачив своєï смертi, вона вилетiла з Панасового маузера .". Над закривав леним степом пролив дощ, i ось здалеку замайорiв червоний прапор загону Iвана Половця. Переможений Панас сам накладає на себе руки. Наймолодшого брата Сашка, також анархiста, червоноармiєць Iван милує i вiдпускає: "Бiсовоï душi вилупок", - промимрив Iван та взяв Сашка за чуба , що виглядав з-пiд шапки по махновському звичаю, став скубти, як траву, а Гердт посмiхнувся". Отже, закономiрно, що в цiй боротьбi перемагає "правда бiдних", у яку так вiрив письменник. Своïм романом Юрiй Яновський наштовхує на думку про зв'язок мiж революцiєю, бездушним братовбивством в роки громадянськоï вiйни i масовим нищенням украïнцiв у 20-30-х роках. Автор роману пiдводить нас до висновку не повторювати помилок iсторiï, не допускати найбiльшого лиха - вiйни та братовбивства.

1. Ідейно-художнє багатство філософської та громадянської лірики Івана Франка.

У багатогранній творчій спадщині Івана Франка визначне місце належить його ліриці, що стала найбільшим досягненням українського поетичного слова після Шевченкового «Кобзаря». Значна частина її належить до кращих надбань світової поезії. Лірика поета виросла на ґрунті тяжкого життя й боротьби українського народу за свої соціальні й національні права, її породило подвижницьке духовне життя великого художника слова. «В пісні лиш те живе, що життя дало», — проголосив письменник на початку своєї літературної діяльності, і його полум’яне поетичне слово стало виразником громадсько-політичних ідеалів суспільства. Героєм громадянської лірики Івана Франка стає людина-борець, що піднялася на боротьбу із гнобительським існуючим ладом. Класичними зразками політичної лірики є вірші І. Франка «Товаришам із тюрми», «Гімн», «Каменярі», «Беркут», «На суді», «Viwere memento», «Земле моя, всеплодющая мати» та інші. Це була поезія, сповнена передчуттям соціальної бурі, полум’яною вірою у світле майбутнє рідного народу. З таких віршів склалася збірка «З вершин і низин». Вона звучала як голос болю, гніву, правди, що йде з глибин народних низів, розкривала велику силу народу, його прагнення осягнути вершини соціальної справедливості, зійти на висоти, з яких видно світло вселюдських ідеалів. Для громадянської лірики І. Франка характерне тематичне багатство і жанрова різноманітність. Зміст поезій збірки наповнюють різні за характером почуття героя. Тут і заклики до боротьби «за добро, щастя й волю всіх», і радість передчуття благодатної бурі в природі й суспільстві, і болючі роздуми над долею поневоленого люду, і мотиви смутку, скорботи, викликані народним горем. Внутрішньою силою, яка об’єднує всі цикли збірки в єдине ціле, є ідея революції. Поет вважав своїм обов’язком підтримати дух народу в боротьбі за краще майбутнє. Саме ця думка є головною у програмному вірші «Гімн». Образ вічного революціонера сприймається як безсмертний дух народу, що не мириться з поневоленням і гнітом. Його незбориму силу не можуть подолати ані тортури, ані «тюремні царські мури», ані вимуштруване військо. У вірші показано і соціальне середовище, де витає дух вічного революціонера:

Голос духа чути скрізь:

По курних хатах мужицьких,

По верстатах ремісницьких,

По місцях недолі й сліз. Закінчується твір розгорнутим риторичним запитанням, що містить у собі й відповідь: нове життя неодмінно наступить. Вірші І. Франка з циклу «Веснянки» («Гріє сонечко», «Гримить!», «Земле моя, всеплодющая мати», «Viwere memento») творчо переосмислюють жанр народної пісні і підносять ідеї оновлення, віри в людський розум, «братерство всесвітнє». Поет закликає передову інтелігенцію сіяти «думи вольнії», «жадобу братолюбія» («Гріє сонечко…»). Тоді чарівниця-весна обов’язково змінить холодну й сувору зиму. «Тайна дрож пронимає народи», змін чекають мільйони людей, які не хочуть жити по-старому («Гримить!»). Основна думка твору — заклик до боротьби:

Гримить! Благодатна пора наступає,

Природу розкішная дрож пронимає,

Жде спрагла земля плодотворної зливи,

І вітер над нею гуляє бурхливий,

І з заходу темная хмара летить —

Гримить! Образи хмар і грому тут набирають суспільно-алегоричного змісту. Це провісники революційної бурі, що принесе народові очікувану благодатну пору, оновить людське життя. Про свій кровний зв’язок із народом І. Франко пише у вірші «Земле моя, всеплодющая мати». Нестерпно боляче було дивитися йому на знедолених, темних, безправних людей, не вистачало сил у нерівній боротьбі. Тому він звертається до матінки-землі із синівським проханням:

Земле моя, всеплодющая мати,

Сили, що в твоїй живе глибині,

Краплю, щоб в бою сильніше стояти,

Дай і мені! Пророчим словом поета-патріота є цикл поезій «Україна» із збірки «З вершин і низин», до якого увійшли вірші «Моя любов», «Не пора», «Розвивайся ти, високий дубе», «Ляхам». Ці поезії пройняті ідеєю боротьби за національні та загальнолюдські ідеали. Вони закликають рвати кайдани соціального й національного гноблення. Патріотичні вірші цього циклу забороняла царська цензура. Понад півстоліття не друкувалися вони і за радянських часів. Вірш «Не пора» закликає співвітчизників не бути слугами російських царів і польського панства.

Не пора, не пора, не пора

Москалеві й ляхові служить!

Нам пора для України жить. Вірш «Сідоглавому», за твердженням літературознавців, був адресований лідерові партії народовців Юліанові Романчуку, який у своїй статті «Смутна поява» звинувачував Франка у відсутності патріотизму. Відповідаючи на це безпідставне звинувачення, Франко вдається до антитези, протиставляючи свою любов до України фальшивій:

Бо твій патріотизм

Празнична одежина,

А мій — то труд важкий,

Горячка невдержима.

Ти любиш в ній князів,

Гетьмання панування, —

Мене ж болить її

Відвічнеє страждання. В основі змісту кожної строфи вірша — розуміння патріотизму, два протилежні погляди на історію України. Для лицемірного пана «сідоглавого» історія України — це історія панування князів та гетьманів, для поета-революціонера Франка — це історія страждання рідного народу, його боротьби за кращу долю. І. Я. Франко був твердо переконаний, що кожна людина мусить виконувати свій громадянський обов’язок. І громадянська поезія митця — це своєрідний звіт ліричного героя перед суспільством і власним сумлінням, це заклик народу до боротьби за своє щастя й волю.