20.. Класична архітектура хіх – поч. Хх ст.

Українське архітектурне мистецтво першої половини ХІХ ст. продовжувало утверджувати свою самобутність, вириваючись із-під чужих впливів. У той час панували класичний стиль та ампір, які на території України набирали національних прикмет, зв’язаних з традицією містобудування. Серед архітекторів виділяється Андрій Меленський (1766-1833), який протягом трьох десятеліть був головним архітектором Києва, спорудив і перебудував чимало будівель, зокрема контрактові будинки, новий корпус Київської духовної академії, церкву-ротонду на Аскольдовій могилі та інші. За проектом професора Київського університету італійця Беретті збудований головний університетський корпус. На півдні України – в Одесі, Сімферополі, Миколаєві, Катеринославі працюють в основному російські архітектори. За проектом Франца Боффо споруджені тоді Потьомкінські сходи, які ведуть з одеського порту на Приморський бульвар, палац Воронова. Творче використання класики посилилось на початку XX ст. Тут виявився вплив І. Фоміна -- активного прихильника класики. Особливе значення мали його теоретичні зауваги, а також виставка 1911 р. проектів визначних архітекторів (її очолювали В. Щуко та І. Фомін). Піднесенню класики, отже, торжеству ордерної системи, сприяло відновлення К. Маєвським Царського (Маріїнського) палацу (збудований 1750-1755 рр. за проектом В. Растреллі), декоративні деталі споруди використав архітектор О. Шілле в оформленні Міської думи (зруйнована фашистами під час окупації).Тоді визначилась функціональна роль Хрещатика як нової центральної вулиці. Тут споруджувалася низка громадських споруд: біржа, банки, критий ринок, центральний телеграф, пасаж, купецьке зібрання. Як транспортний і діловий центр Хрещатик об'єднав історичні частини -- Старе місто, Поділ, Печерськ. До складу міста увійшли Соломенка, Батиєва гора, Шулявка, Караваєві дачі та інші околиці.Архітектурний вигляд центра Києва визначили споруди відомих архітекторів, з-поміж них -- О. Шілле, В. Ніколаєв, В. Городецький, О. Кобелєв, А. Андрєєв, Л. Бенуа, Ф. Лідваль. Керівну роль виконував академік архітектури В. Ніколаєв (1847-1911). Він брав участь у спорудженні найвизначніших будівель Києва -- Оперного театру, міського музею, будинку колишнього Купецького зібрання (1882; нині -- Київська державна філармонія), ресторану "Лейпціг" на перехресті Володимирської та Прорізної, трапезної Києво-Печерської лаври (1900).Вагомий внесок у будівництво Харкова зробив провідний архітектор О. Бекетов, прибічник класичних стильових норм. Серед його споруд -- бібліотека ім. В. Короленка (1901), Медичне товариство (1912), Комерційний інститут (1914-1916). Загалом О.Бекетов визначив архітектурний вигляд Харкова. Тоді головними вулицями стали Сумська і Пушкінська.

21. Монументальне та станкове малярство. Становлення світського живопису та портрету.

Монументальне малярство становить порівняно менш відому сторінку історії українського мистецтва другої половини XV — першої половини XVI ст. Опосередковані дані вказують на можливість певного звуження сфери його поширення. Це була зворотна сторона розвитку ансамблю в станковому малярстві. Проте і за несприятливих умов монументальне малярство продовжувало розвиватися.Лише писемні джерела свідчать про тяглість традиції монументального малярства у Києві. Тут мали місце такі значні роботи, як декорація 1470 р. інтер’єру відбудованого Успенського собору Києво-Печерського монастиря. Якщо наприкінці XIV — у першій третині XV ст. українські монументалісти чимало працювали поза межами українських земель, то в рамках розглядуваного періоду цей аспект їхньої діяльності йде на спад. Єдиний відомий його приклад дає виконана 1470 р. декорація каплиці Святого Хреста в кафедральному соборі на Вавелі у Кракові, замовником якої був король Казимир IV. Розміри приміщення не давали змоги розгорнути повний ансамбль декорації інтер’єру — його складові частини подано у скороченій редакції. Технікою фрески виконано фігури ангелів на склепінні, окремі сцени христологічного й богородичного циклів та півпостаті і постаті святих. Про монументальне малярство європейської традиції відомо мало. Розвиток мережі парафіяльних костьолів та монастирів створював необхідні передумови для його поширення, проте єдиною оригінальною пам’яткою є фрагмент декорації парафіяльного костьолу у Дрогобичі із зображенням св. Христофора на орнаментальному тлі, який засвідчує притаманне тогочасній культурі своєрідне переплетення традицій пізньої готики та Відродження. Станкове мистецтво — термін, яким позначають твори образотворчого мистецтва, що мають самостійний характер (щодо доби Київської Русі — то це іконопис). Визначним майстром цього мистецтва був чернець Києво-Печерського монастиря Алімпій (Олімпій, Аліпій), який освіту художника здобував, за твердженням літопису, в Царгороді. Алімпій розмальовував Успенський собор Києво-Печерської лаври, виконував багато замовлень від князів та бояр. Очевидно Алімпій мав свою школу при монастирі. Окрім Алімпія, літопис зберіг для нас ім´я ще одного художника — Григорія.Творів станкового мистецтва XI—XII ст. дійшло до наших днів дуже мало. Одна з них — ікона "Борис і Гліб" з Київського музею російського мистецтва. Вона тісно пов´язана з історією Русі і з літературними джерелами, зокрема "Сказанням про Бориса і Гліба". Художник передає одяг і атрибути в іконі в їх історичній конкретності: мечі в руках Бориса і Гліба — символи їх княжої влади. Моделювання облич позбавлене того живописного ліплення, яке спостерігалось у пойменованих іконах, постаті теж позбавлені об´єму, гранично сплощені. Відсутність згорток на тканинах надає постатям скутості й статичності. Стилістика ікони свідчить про відхід від візантійських форм в іконописі і утвердження місцевих рис. Світський портрет на українських землях виник у кінці ХVІ ст. в трьох композиційних варіантах – погрудному, поясному та на повний зріст, які і в наступні століття утримувалися як усталені і незмінні опорні елементи портретного живопису. Портрети на повний зріст були найбільш репрезентативні, особливо ті з них, що відзначалися багатою аранжировкою, поясні і погрудні позначені простотою і суворістю художньої мови. Найраніше світський портрет в Україні поширився у середовищі магнатів, переважна більшість з яких були нащадками давньоруських православних княжих родів – як знамениті Острозькі, захисники православ’я, некороновані королі. Саме на початку ХVІІ ст. князівський прошарок досяг найбільшої чисельності, в цей же час почався і швидкий процес його згасання. В цілому портрет цього часу був явищем більш елітарним, ніж у наступні періоди.