53. Фактори впливу на масштаби та структуру іноземного інвестування

В системі факторів міжнародного інвестування виділяють такі групи факторів:

• глобально-економічні;

• політичні;

• ресурсно-економічні;

• загальноекономічні.

1. Глобально – економічні фактори

До них входять стан розвитку світової економіки і міжнародних ринків факторів виробництва; стабільність світової валютної системи; рівень транснаціоналізації і регіональної інтеграції економік країн, що беруть участь в інвестиційному процесі; розвиток міжнародної інвестиційної інфраструктури тощо.

2. Політичні фактори.

До них входять такі фактори, як політична стабільність в країнах – учасницях інвестиційного процесу; ступінь втручання їх урядів в економіку; відношення до міжнародних інвестицій і законодавче їх регулювання .

3. Ресурсно-економічні фактори.

Ці фактори визначають ресурсну базу для розвитку виробництва. До них належать наявність природних ресурсів; демографічна ситуація; географічне положення тощо.

4. Загальноекономічні фактори

До них належать:

• темпи економічного зростання;

• співвідношення споживання і заощадження;

• ставки відсотку;

• норма чистого прибутку;

• рівень і динаміка інфляції;

• конвертованість валюти;

• стан платіжного балансу.

В залежності від того, чи здійснюватиметься пряме чи портфельне інвестування, важливість цих факторів є різною. Глобальні фактори визначають загальний стан міжнародного інвестування, його обсяги і географічний розподіл. Ресурсно-економічні фактори відіграють значну роль при прямому інвестуванні. Інші групи факторів однаково важливі як для прямого, так і для портфельного інвестування.

Основною причиною експорту (вивозу) капіталу за кордон є його відносний надлишок. Це знаходить прояв у насиченні внутрішнього ринку такою кількістю капіталу, коли його застосування на національному поприщі не приносить прибутку, або веде до його зменшення. Пошук сфер прибуткового вкладення капіталу штовхає за межі національної економіки. В основі міжнародного руху капіталу лежать також процеси інтернаціоналізації виробництва, розвиток і поглиблення міжнародних економічних, політичних, культурних та інших відносин між країнами. Серед інших причин вивезення капіталу: відмінності у витратах виробництва, бажання обійти тарифні та нетарифні обмеження, захистити свій капітал від інфляції, непередбачуваності економічної і політичної ситуації в країні, прагнення на довгий період забезпечити задоволення своїх економічних, політичних та інших інтересів на території тієї чи іншої країни тощо.

54. Світові тенденції руху прямих іноземних інвестицій.

Характерною рисою сьогодення стає посилення світової фінансової та інвестиційної централізації, в результаті чого формуються, нагромаджуються, виділяються і використовуються кредитні та інвестиційні ресурси. Завдяки цьому заощадження та інвестиції розміщуються ефективніше. Вкладники не обмежені своїми внутрішніми ринками, а інвестори мають ширший вибір для розподілу портфельних і прямих інвестицій. Природно, що такі процеси мають важливе значення при здійсненні інвестиційної діяльності. З одного боку, вони відкривають нові можливості для задоволення інвестиційних потреб, а з іншого, – актуалізують проблему досягнення інвестиційної привабливості для країн, які потребують інвестицій.

Характеризуючи ці процеси, важливо звернути увагу на такі обставини. По-перше, скорочення значною мірою пов'язане з відпливом портфельних та інших непрямих коштів, які у більшості своїй мають спекулятивний характер. По-друге, скорочення зумовлене чистими відпливами іноземних коштів у першу чергу з країн, безпосередньо пов'язаних з фінансовими кризами. По-третє, втім триває нагромадження саме прямих іноземних інвестицій, і, як наслідок, зростає їх питома вага у загальній сумі іноземних капіталовкладень у країни, що розвиваються.

Серед причин більш швидкого нагромадження ПІІ у країнах, що розвиваються, у останні роки необхідно виділити такі. По-перше, поліпшення умов економічного розвитку, пов'язане із зміцненням політичної незалежності та самостійності, з певними соціально-економічними перетвореннями, подальшим формуванням і розвитком ринкової інфраструктури, наслідком чого стали відносно вищі темпи економічного розвитку, хоча під впливом фінансових криз спостерігалося зниження темпів, а в окремих країнах і падіння обсягів виробництва. По-друге, дедалі активніше включення країн, що розвиваються, до системи міжнародного поділу праці, світогосподарських зв'язків, міждержавних інтеграційних процесів, процесів транснаціоналізації та глобалізації економіки. По-третє, з другої половини 80-х років країни, що розвиваються, переходять від політики обмеження, націоналізації та навіть експропріації ПІІ до політики лібералізації та стимулювання з наданням значних пільг і гарантій. Зростає кількість міжнародних угод з приводу руху ПІІ. Причому, якщо раніше ініціаторами таких угод були, головним чином, розвинуті країни, то нині дедалі більшу самостійність та ініціативу проявляють країни, що розвиваються. По-четверте, значно нижча вартість робочої сили порівняно з розвинутими країнами, в яких витрати на заробітну плату становлять більшу частину витрат виробництва.