46. Транснаціональні банки, особливості їх діяльності

Транснаціональні банки – це великі банки, що досягнули такого рівня міжнародної концентрації та централізації капіталу, який дає змогу їм брати участь в економічному розділі світового ринку позикових капіталів та кредитно-фінансових установ.

ТНБ характеризуються такими основними рисами:

-інтернаціональний характер функціонування і застосування капіталу;

-фінансовий потенціал;

-притаманна висока незалежність руху власного капіталу порівняно з процесами, що -відбуваються в національних межах.

До транснаціональних відносять банки з активами не менше 2 млрд. дол. і власною мережею філій не менше ніж у п’яти іноземних державах.

До основних принципів діяльності ТНБ відносять:

1) струнку організаційну структуру, яка має сприяти проведенню банківської політики на внутрішньому і зовнішньому ринках;

2) застосування наукового менеджменту;

3) довгострокове планування, яке підтримує впевненість акціонерів у майбутньому банку;

4) якісне виконання своїх функцій, зосередження уваги на своїх клієнтах, забезпечення їх необхідними послугами;

5) розширення обсягів експансії банківського капіталу;

Основними функціями транснаціонального банку є:

1)фінансове, консультативне й інформаційне обслуговування ТНК усіх нефінансових секторів економіки у своїй країні й за кордоном;

2)кредитування держав;

3)обслуговування ринку євровалют;

4)участь у фінансуванні діяльності міжнародних кредитно-фінансових організацій;

5)фінансування іпотек;

6)розрахункове обслуговування населення;

7)інформаційний бізнес;

Основні риси діяльності транснаціональних банків:

-міжнародний характер банківських операцій,

-універсалізація діяльності ТНБ,

-високий ступінь захищеності практично всіх операцій ТНБ,

- надання високих гарантій на чинені угоди, іншими словами, -гарний ступінь захисту від можливих ризиків у даній області.

Види послуг, що надають ТНБ, класифіковані в агреговані категорії:

-прийняття депозитів на оншорних ринках за кордоном і на оффшорних (євровалютних) ринках

-здійснення міжнародних д операцій з іноземною валютою, міжбанківськими депозитами, дорогоцінними металами

-послуги по фінансуванню міжнародної торгівлі і грошовому менеджменту

міжнародні інвестиційні банківські послуги, тощо

49. Глобальна фінансова криза 80-х років .

Світова економічна криза 1980-1982 рр.. Найбільш тривалим за післявоєнний період був світова економічна криза 1980-1982 рр.., Що тривав три роки. Криза охопила весь капіталістичний світ, усі країни: промислово розвинені, малі і великі, а також багато країни, що розвиваються, з них найбільше - Аргентину та Бразилію. При загальному затяжному характер криза в США та Канаді проходив двома хвилями. Індекс промислового виробництва в розвинутих капіталістичних країнах склав в 1982 р. 95,5% по відношенню до 1979 р., в країнах, що розвиваються - 87,5%. Падіння виробництва в США в 1982 р. дорівнювало 8,2%, у країнах - членах ЄЕС - 1,2%. У світовій економічній кризі 1980-1982 рр.. виділяють два етапи. Спочатку він охопив Великобританію та Францію, а потім США та інші розвинені країни. На першому етапі криза розгорнувся в галузях, що виробляють предмети особистого вжитку, на другому він охопив важку промисловість (у тому числі чорну металургію). Збереглися симптоми енергетичної кризи.

Синхронізація циклічних коливань в основних капіталістичних країнах виявилася і в цій кризі. Вище відзначалося, що обєктивна основа цього процесу - інтернаціоналізація господарського життя капіталістичних країн, зросла залежність усіх країн від зовнішньої торгівлі, діяльність транснаціональних корпорацій.

Синхронізації економічного розвитку капіталістичних країн сприяли лібералізація руху товарів і капіталів; майже повна ліквідація митних зборів та інших обмежень у торгівлі між країнами Західної Європи; істотне зниження мит у торгівлі між трьома світовими центрами капіталізму (Західною Європою - США - Японією); скасування кількісних обмежень імпорту більшості товарів. Ці процеси звузили можливості національних держав у припинення припливу товарів з інших країн і запобігання їх перевиробництва у власній країні. Після цієї кризи держави почали вводити імпортні обмеження.

Для цієї кризи було характерно поєднання падіння виробництва, зростання безробіття, хронічної недовантаження виробничих потужностей з хронічним зростанням цін. Це явище отримало назву стагфляції. Віджила себе і застосовувалася модель державного регулювання.