10. Організація та рівні пізнання антропогенних ландшафтів.

У структурі антропогенних ландшафтів доцільно розрізняти три їх групи:власне антропогенні ландшафти, ландшафтно-інженерні та ландшафтно-техногенні системи. Усі антропогенні ландшаф­ти - системи, але системи різної організації. їх пізнання - процес значно складніший, ніж вивчення натуральних ландшафтів і, відповідно, має проходити на різних рівнях.

Як і натуральні (корінні, незаймані),власне антропогенні ланд­шафти - це геокомпонентні системи, це єдиний комплекс рівнозначних геокомпонентів. Проте, якщо в структурі натуральних ландшафтів наявні лише незаймані або докорінно не змінені людиною геокомпо-ненти, то у власне антропогенних, крім них, обов'язково пристутні докорінно змінені натуральні і власне антропогенні геокомпоненти, які визначають властивості та особливості функціонування антропоген­них ландшафтів. Найсуттєвішою прикметою, що виокремлює власне антропогенні ландшафти, є наявність ознак їх саморозвитку, що про­ходить у відповідності з природними закономірностями. Крім цього, саморозвиток призводить до формування ще однієї характерної озна­ки власне антропогенних ландшафтів - активного прояву (іноді навіть катастрофічного), похідних процесів і явищ, що можуть виникати в цій групі антропогенних ландшафтів через десятки років після їх виокрем­лення. До таких відносяться: просідання поверхні й провали, зсуви й ан­тропогенний карст у промислових і селитебних ландшафтах, заболочу­вання у сільськогосподарських зрошувальних ландшафтно-інженерних системах та багато інших.

Ландшафтно-інженерні системи - це активно діючі заводи і фабрики, кар'єри і шахти, дороги й водоканали, міста і села з усією інфраструктурою, що забезпечує належне їх функціонування. Широко поширені сільськогосподарські ландшафтно-інженерні системи - поля, сади і луки зі зрошувальними (осушувальними) каналами й дощуваль­ними агрегатами, польдери тощо. Найбільш виразною й оптимальною ландшафтно-інженерною системою є теплиця. Теплиці можна будувати (й будують) скрізь і за будь-яких кліматичних умов. Природні (натуральні, натурально-антропогенні) процеси у ландшафтно-інженерних систе­мах повністю контролюються людиною, їх прояви оптимізуються й підтримуються у відповідному до потреб людини і системи стані. У діючих кар'єрах - це відкачування підземних і тріщинних вод, попе­редження обвалів та зсувів стінок; на дорогах - відведення дощових і підземних вод, ліквідація тріщин, розривів дорожного полотна, карсто­вих провалів тощо.

Ландшафтно-техногенні системи - це системи, у яких відсутній блок управління і лише частково функціонує технічний блок. Найчастіше це ландшафтно-інженерні системи, що перестали актив­но функціонувати. У ландшафтно-техногенних системах інженерні споруди або дорожні, аеродромні та інші покриття, лише частко­во (за необхідністю) підтримуються людиною, а тому вони пасивно взаємодіють з прилеглими геокомплексами. До ландшафтно-техноген- них систем відносяться дороги, мости, дамби, аеродроми, асфальтове покриття й будівлі в містах і селах та багато інших антропогенних ланд­шафтних комплексів і споруд, що виведені із активної експлуатації. На ландшафтно-техногенні системи активніше впливають регіональні й зональні природні чинники, що призводять до перших проявів та роз­витку в їх межах небажаних похідних процесів. Ландшафтно-техногенні системи значно менше забруднюють довкілля. Дослідження ландшаф­тно-техногенних систем проходить на географічному рівні.

11. Ландшафтно-технічні (історико-географічні) системи. До них відносяться ландшафтні комплекси де гармонійно поєднанні унікальні властивості природи, історичні події, оригінальні архітектурні або господарські споруди. Це історико-географічні центри міст і містечок з старовинною архітектурою; релігійні споруди (церкви, костьоли, монастирі) з оригінально оформленими земельними ділянками; фортеці і замки з прилеглими територіями; садово-паркові ансамблі з палацами та садибами; старі ''водяні'' млини, заводи і фабрики на річках та багато інших об’єктів. Їх кількістю і архітектурними особливостями, сучасним станом та використанням, визначається історико-географічний ''образ'' Поділля. Створені протягом століть, частково зруйновані, історико-географічні об’єкти не можуть функціонувати самостійно без постійної підтримки з боку людей. Тому заразнеобхідно вирішувати не проблему їх охорони, а реставрації та збереження (в окремих випадках і функціонування) у відповідності до природного середовища, що їх оточує. Нарівні з істориками тут плідно повинні працювати географи і ландшафтознавці. Найголовніше – це розпочати дослідження з метою створення кадастрів історико-географічних об’єктів областей Поділля, їх детального опису. Він дасть можливість обгрунтовано і цілеспрямовано витрачати кошти, стимулює пошуки нових історико-географічних об’єктів, стане початком у відновленні справжнього ''образу'' землі Подільської.

12. Сучасна їх структура надзвичайно складна. Досвід вивчення лісових ландшафтів Поділля показує, що тут доцільно виділяти умовно натуральні, похідні і лісокультурні їх типи. Умовно натуральні лісові ландшафти - ліси такого ж типу, що і до вирубки, відновлення яких відбулося стихійно. Вони зустрічаються в південно-східних і східних районах Поділля, особливо в межах Вінницької області. З кожною новою вирубкою вони все менше нагадують своїх натуральних попередників. Похідні лісові ландшафти виросли на місці корінних дібров шляхом захоплення їх площ після вирубки дуба, малоцінними породами дерев, переважно, з грабу, інколи - осики і берези. В процесі багатовікового і нераціонального використання лісових ресурсів світлі подільські діброви майже на 40 % були замінені затіненими грудами (грабняками), які отримали назву чорнолісся – Чорний ліс. Похідні ліси здебільшого малопродуктивні. Вихід ділової деревини, у порівнянні з умовно-натуральними, зменшується на 20-40 %. При лісовідновленні грабняки повсюдно замінюють продуктивнішими дубовими, буковими і сосновими насадженнями. Лісокультурні ландшафти - ліси, насаджені людиною. Перші посадки лісу на Поділлі були створені в середньовіччі. У XIX ст. розпочались роботи по створенню лісових масивів в Шпиківському, Тульчинському, Барському, Кам'янець- Подільському, Кременецькому лісництвах. У лісопосадках переважає дуб (до 80 %), потім сосна, бук, ялина і граб . Після знищення насаджень, так саме як і натуральних, залишаються сліди - пеньки, паростки, кущі і трави, які не властиві корінному лісу. Особливим типом лісокультурних ландшафтів є полезахисні лісові смуги. В межах Поділля вони розповсюджені повсюдно, проте найбільше їх у Придністер'ї та центральних і південно-східних районах Поділля.