2 Історія становлення конструктивної географії

Конструкти́вна геогра́фія — напрямок в географії, яке має вирішувати проблеми раціонального перетворення і розвитку природних і господарських комплексів, розміщення населення тощо. Конструктивна географія тісно змикається з географічним прогнозом. Її синонімами, також не дуже вдалими, могли б бути «антропогенне ландшафтнознавство», «прогнозна географія», «перспективне ланшафтознавство», «футургеографія» (географія майбутнього.

Ініціатива виділення особливого напряму, названого конструктивною географією, належить І. П. Герасимову.

Інокентій Петрович Герасимов (1905–1985), академік, тривалий час, з 1951 р. і до смерті, очолював Інститут географії Академії наук, був неформальним лідером російських географів, представляв географічну науку СРСР в Міжнародному географічному союзі, був генератором багатьох ідей і наукових проектів. У 1966 р. він виступив зі статтею «Конструктивна географія: цілі, методи, результати», потім передрукованою в його монографії «Советская конструктивная география» (1976).

Теоретичне обґрунтування нового напрямку, на думку Герасимова, було пов'язано з переходом географії від описово-пояснювальної методології до нової -конструктивно-перетворювальної. Розвиток суспільства в епоху науково-технічної революції поставив перед географією нові завдання більш тісної участі в оптимізації довкілля та раціоналізації діяльності суспільства.

На думку І. П. Герасимова (1976. С.З), основу конструктивної географії становлять «дослідження по розробці проблем планомірного перетворення природного середовища з метою ефективного використання природних ресурсів».

Під конструктивно-географічним напрямом Герасимов розумів широкий спектр наукових робіт, які розробляють нові методи вивчення і контролю змін природних обстановок. В цьому напрямку написана багатотомна серія монографій під загальною назвою «Природні умови та природні ресурси СРСР» (1968–1972), проведені дослідження динаміки населення і розселення, процесів урбанізації і т. д. Під загальною назвою «Проблеми конструктивної географії» були видані монографії колективу авторів Інституту географії АН СРСР: «Людина, суспільство та навколишнє середу» (1973), «Теоретичні основи рекреаційної географії» (1975) і І. В. Комара «Раціональне використання природних ресурсів і ресурсні цикли» (1975). В Інституті географії Академії наук була розроблена програма і підготовлено навчальний посібник для середньої школи «Основи конструктивної географії» під редакцією І. П. Герасимова і B.C. Преображенського (1986), що складається з трьох частин: проблеми взаємодії суспільства і природи, проблеми територіальної організації виробництва і населення, прийоми і методи конструктивно-географічних робіт

3. Антропогенні л-ти і конструктивна географія

Антропоге́нний ландша́фт (англ. cultural landscape) — географічний ландшафт, що утворюється внаслідок спрямованої діяльності людини або опосередкованого (непрямого) її впливу на природний ландшафт. Складається з природних і змінених людиною компонентів, що взаємодіють між собою. Антропогенні ландшафти сформувалися за деякий час під впливом господарської діяльності людини. Характерними компонентами антропогенного ландшафту є сільськогосподарські угіддя, меліоративні системи, населені пункти, лісонасадження, штучні водосховища, кар'єри, дороги тощо.

Конструкти́вна геогра́фія — напрямок в географії, яке має вирішувати проблеми раціонального перетворення і розвитку природних і господарських комплексів, розміщення населення тощо. Конструктивна географія тісно змикається з географічним прогнозом. Її синонімами, також не дуже вдалими, могли б бути «антропогенне ландшафтнознавство», «прогнозна географія», «перспективне ланшафтознавство», «футургеографія» (географія майбутнього.

4Ландшафтно-інженерні системи у конструктивно-географічному плануванні.

У територіальній структурі типів міських ландшафтів виділяють антропогенні комплекси наступних трьох категорій:власне антропогенні ландшафти(ВАЛ),ландшафтно-технічні системи (ЛТчС),ландшафтно-інженерні системи(ЛІС).Природний блок ЛІС представлений власне антропогенним ландшафтом(компонентною системою).В ЛІС характеристики змінюються у відповідності з функціональним призначенням технічних елементів.В ЛІС технічний блок представлений активною інженерною спорудою.Ландшафтно-інженерні системи бувають різного ступеня складності.У стуктурі найбільш складних ЛІС,крім природного й технічного,виділяється третій блок(підсистема)-управлінський.Такі комплекси представляють собою форму найбільш інтенсивної інтеграції технічного і природного блоків.

Існують різні типи ландшафтно-інженерних систем:ЛІС невеликих промислових підприємств,теплиць,будівельних майданчиків,діючих кар’єрів,автомобільних доріг,трубопровідного типу та енергопостачання.Дорожній тип міських ландшафтів представлений ЛІС дорожнього типу.В містах Украаїни дорожні ландшафти представлені переважно автомобільними ЛІС.Власне промисловий тип міських ландшафтів формується на територіях промислових підприємств і їх довкілля.Йому відповідає власне промисловий підтип ЛІС,який включає до свого складу наступні комплекси нижчих рангів:ЛІС виробничих підрозділів,автомобільних доріг,залізниць для кранів і поїздів,будівельних майданчиків,теплиць,оранжерей.На будівельних майданчиках формується будівельний тип міських ландшафтів з одноіменним типом ЛІС.Останій,на відмінну від усіх інших типів ЛІСЮє найбільш короткочасним.

Будівельна ЛІС може переходити в ЛІС іншого,наприклад,гідроенергетичного типу.У населених пунктах виділяється гідроенергетичний та рибогосподарський типи ЛІС.Вони формуються на річках шляхом створення гребель,ГЕС(в гідроенергетичному типі)і штучних водойм(ставків і водосховищ)з метою виробництва електричної енергії,вирощування риби та рекреації.Навколо гребель та штучних водойм утворюються смуги їх впливу на довкілля.Ці смуги також входять до складу ЛІС обох типів.До складу ЛІС меліоративно-городнього типу входять сараї,будочки,огорожі земельних ділянок,невеликі містки через канали.Особливим елементом ЛІС є осушувальні річкові канали різної ширини,довжини та глибини.Часто вони мають вигляд розгалуженої системи,що простягається на відстань більше 150 метрів,обмежуючи земельні ділянки.Канали створені з мето зниження рівня підземних вод.

5.Мікроосередкові процеси в конструктивно-географічних дослідженнях.

1.Сучасне екологічно дестабілізоване середовище характеризується аномально швидкими змінами структурної організації природних систем і міжсистемних зв’язків. В умовах зростаючих впливів на них людського суспільства, як реакція, виникають, активно й повсюдно розвиваються нові явища – антропогенні мікроосередки та процеси, що зумовлені їхнім функціонуванням. Це не що інше, як первинний, зародковий прояв нових ландшафтних, екосистемних, енергетичних, речовинних зв’язків, що формуються у природному середовищі. У зв’язку з цим, дослідження антропогенних мікроосередкових процесів є важливим методологічним і методичним засобом пізнання процесів, що функціонували і проявляються зараз у дестабілізованому природному середовищі. Особливо це стосується регіонів, де антропогенне навантаження досягло або досягає критичного стану..

2.Антропогенні мікроосередки та процеси, що проявляються в них, – надзвичайно різноманітні. Різноманіття антропогенних мікроосередкових процесів дає змогу розділити їх на групи за чинниками, що зумовлюють їхній розвиток, походженням, характер прояву, динаміку, тривалість, щільність в середині контуру, площу, ступінь загрози, індикаційні властивості тощо. При цьому важливим є встановити достовірними чи недостовірними, як індикатори навколишнього середовища, є ці мікроосередкові процеси. Різноманіття мікроосередкових процесів дає можливість виділити їх в окремий клас з подальшим виокремленням підкласів, типів і видів.

3. Подільське Побужжя як регіон стародавнього (палеоліт – 150-10 тис. років тому), активного (7-6 тис. до н.е.) та різнобічного (усі види господарської діяльності) освоєння є прекрасним полігоном для вивчення мікроосередкових процесів як індикаторів розвитку сучасного дестабілізованого природного середовища. Встановлено, що ступінь антропогенізації природних районів Подільського Побужжя краще відображати через райони співвідношення натуральних і антропогенних ландшафтних комплексів, тоді як мікроосередкові процеси (індикати) показують у бажаному чи небажаному напрямі це відбувається.

4. Найбільш активно небажані мікроосередкові процеси зараз розвиваються у селитебних ландшафтах Подільського Побужжя та ландшафтах техногенного походження: промислових і дорожніх. До цієї групи мікроосередків поступово наближаються й рекреаційні. У фонових антропогенних ландшафтах Подільського Побужжя, сільськогосподарських та лісових, активно розвиваються лише мікроосередки типу ландшафтно-інженерних систем (меліоративних систем, теплиць тощо), а у мікроосередках, де антропогенні процеси поступово затухають, починають розвиватись відновлювані природні процеси, що відображає загальну тенденцію прогресивного розвитку процесів остепніння лучних угруповань заплави регіону.

Стабілізуються лише белігеративні мікроосередки. Найбільш екологічно небезпечним є активізація розвитку процесів у тафальних мікроосередках.

5. Переважно активний розвиток мікроосередкових процесів у межах Подільського Побужжя, врешті-решт, призводить до повної трансформації окремих геокомпонентів і ландшафтних комплексів та зміни їхньої структури. Об’єднуючись, мікроосередки з небажаними процесами можуть переростати в локальні, а потім і регіональні, формуючи передумови екологічних криз. У зв’язку з цим, процеси у мікроосередках, особливо екологічно нестабільних регіонів, можуть бути використані як індикатори характеру майбутніх регіональних змін навколишнього середовища, а також стати новою основою для виявлення основних напрямів глобальних змін ландшафтної оболонки.