Хто де живе

Мета: розвивати пам'ять, увагу; учити дітей називати свою домашню адресу.

ХІД ГРИ

Вихователь. Хлопчик Вітя самостійно пішов гуляти вулиця­ми міста і заблукав. Що йому робити? Він не знає своєї домашньої адреси. А ви знаєте свою адресу?

Діти по черзі називають свою домашню адресу. Наприклад: «Я живу у місті Луцьк на вулиці Конякіна, у будинку № 25, квартира № 20».

Якщо дитині важко назвати свою адресу, то вихователь їй допомагає.

МИ СХОЖІ — МИ РІЗНІ

Мета: розвивати логічне мислення, мовлення, увагу; учити дітей розуміти, що всі діти схожі й відрізняються одне від одного.

Матеріал: лялька-хлопчик, лялька-дівчинка.

ХІД ГРИ

Вихователь пропонує дітям розглянути ляльку-хлопчика і ляльку-дівчинку, визначити: чим вони схожі, а чим різняться. Анало­гічно можна порівнювати дітей групи.

ХТО ЩО ЇСТЬ

Мета: закріплювати знання дітей про свійських тварин (що вони їдять); розвивати мислення, увагу, пам'ять; виховувати бажання піклуватися про свійських тварин.

Матеріал: предметні картинки із зображенням свійських тварин та їжі для них, фланелеграф.

ХІД ГРИ

Вихователь пропонує дітям «погодувати» тварин на подвір'ї ба­бусі Одарки. Вихователь викликає дітей парами. Одна дитина на­зиває тварину і виставляє її на фланелеграф, а друга — шукає для неї їжу, ставить картину поруч із твариною.

Дерева та їх плоди

Мета: учити дітей добирати плоди до дерев; розвивати зорову пам'ять, увагу.

Матеріал: ілюстрації дерев (ялинка, горобина, каштан, липа, клен); картинки (шишка, горобина, каштан, липове насіння, кленова крилатка).

ХІД ГРИ

Вихователь пропонує назвати виставлені дерева, а потім знайти їх плоди.

Екскурсія. Цінність екскурсії полягає у безпосередньому ознайомленні дітей із предметами, явищами природи, діяльністю дорослих у природних умовах. Починають проведення екскурсій у другій молодшій групі (екскурсії-огляди в межах дитячого садка, під час яких дітей ознайомлюють із його приміщеннями, організовують їхнє спостереження за роботою його працівників). Екскурсії з дітьми середньої групи проводять за межами дитячого садка (в магазин, на пошту, в бібліотеку та ін.).    Специфічне значення екскурсій полягає в забезпеченні першого сприймання невідомих предметів і явищ. За правильної методики таке сприймання є яскравим і цілісним, наснаженим емоційним ставленням дитини до побаченого, Що сприяє розвитку її пізнавальних інтересів.    Однією з вимог до екскурсії є повторюваність її проведення, тому вихователь повинен раціонально розподілити знання, які діти мають отримати під час кожної екскурсії. Наприклад, оскільки для ознайомлення з осінню як порою року організовують три екскурсії в різні її періоди (ранньою, середньою (“золотою”), пізньою осінню), педагог поступово вчить дітей спостерігати й аналізувати зміни у спостережуваних явищах. Пізнавальний матеріал ускладнюють як у плані поглиблення знань про об´єкт чи явище, так і завдяки розширенню кола предметів і явищ, із якими ознайомлюють дітей. Важливими умовами успішності екскурсії є раціональність спостереження, посильна участь дітей у ньому.    Екскурсія як організована форма навчання має таку загальну структуру:    1) підготовчий етап. Педагог визначає її зміст, готує відповідний об´єкт, створює у групі настрій очікування цікавого і корисного, повідомляє певну інформацію щодо об´єкта, який діти спостерігатимуть;    2) власне екскурсія. Під час екскурсії вихователь організовує спостереження дітей, спрямовує їхню пізнавальну активність, стимулює мислення, увагу, сприяє розвитку уяви;    3) закріплення знань. Робота після екскурсії забезпечує закріплення отриманих під час спостережень знань і вражень. Із цією метою вихователь організовує використання зібраного матеріалу, читання відповідної художньої літератури, створює умови для розвитку ігрової діяльності за мотивами побаченого на екскурсії.

Як розмовляти з дітьми про їхні емоції.

Батьки починають говорити з дітьми про їхні емоції відразу ж після народження. Важливо продовжувати знайомити дітей з “емоційним” словником.

Найбільше всебічно діти навчаються на власному досвіді, тому важливо називати їхні власні емоції й описувати їх. Наприклад, коли Катруся сердито відштовхує руку вчителя, він може сказати: “Катрусю, ти сердишся”. Тим самим вихователь пов’язує набутий досвід дитини з поняттям гніву, показує дитині, що її емоційний стан зрозумілий, піддається опису. А з тим, що зрозуміло, що піддається опису, легше справитися.

У разі такої поведінки дорослих діти навчаються краще зрозуміти і свій стан, і стан інших людей.

Уважно спостерігайте за дітьми

Значення або зміст будь-якої ситуації можна зрозуміти до кінця, лише розуміючи загальний контекст, в якому ця ситуація наявна. Уважно спостерігайте за дітьми, за виразом їхнього обличчя, за жестами, рухами, звуками чи словами. Якість почуття можуть бути загострені, а якість – помірні. Важливо говорити про них, які б вони не були. Називайте емоції різними словами. Визначте, що почуває дитина і скажіть це словами, звертаючись до неї: “Ти, здається, стурбований чимось?”, “У тебе задоволений вигляд”. Описуючи емоції, використовуйте різні слова. Розпочніть зі слів, які описують базові емоції: радісний, сумний, сердитий, зляканий. Потім поступово використовуйте слова, щоб якомога точніше визначити емоції і почуття: задоволений, розчарований, роздратований, стомлений, схвильований. Після нового слова поясніть його значення пропозицією. Наприклад “Ти розчарована, Катрусю? Ніяк не можеш скласти пірамідки”. Навіть коли дитина ще не розуміє цих слів, ви самі звикатимете спостерігати і якомога точно будете описувати цей вияв.

У міру дорослішання дини ваші слова будуть набувати для неї все більше й більше змісту, і вони уде все краще й краще розбиратися у своїх почуттях. Допомагайте дітям розповідати про свої почуття. Розпочніть із простих запитань, які припускають відповіді “так” чи “ні”. У міру того, як діти здобувають практичні знання й уміння, підказуєте їм прості слова, які можна використовувати для самовираження.

Для того, щоб спілкуватися з іншими людьми, дитина має навчитися розуміти, що вони почувають у міру дорослішання дитини і набуття нею досвіду. Описуйте почуття інших людей. Виділяйте конкретні аспекти поводження, привертайте увагу дітей до подій, які викликають емоції.

Визначайте право дітей на емоції, але не допускайте руйнівної поведінки.

Отже, першою формою людської активності є емоції, за сьогоднішніх умов психічний розвиток дитини значно ускладнений. Емоції стають своєрідним орієнтиром в пізнанні світу, чим більше емоцій, тим більше дитина має можливостей взаємодії з дорослим. Провідною діяльністю в немовлячому віці є емоційне спілкування. Воно залежить від ситуації сумісного життя з матір’ю. Для дитини батьки стають центром світу, засобом розуміння його та інших людей. Спілкування в цей період повинно носити емоційно – позитивний характер. Тим самим у дитини створюється емоційно-позитивний тонус, що буде слугувати ознакою фізичного і психічного здоров’я.

Спираючись на психологічні та педагогічні факти, слід підкреслити, що соціальна ситуація психічного розвитку дитини-немовляти — це: ситуація нерозривної єдності дитини і дорослого соціальна ситуація «МИ» – соціальна ситуація комфорту. Показником існування такої соціальної ситуації є позитивний емоційний фон, який є умовою нормального фізичного та психічного розвитку дитини. Цей емоційно-позитивний фон необхідно постійно підтримувати. Емоції розвиваються тільки при взаємодії з дорослими людьми, які наповнюють життя немовляти різними враженнями.

Соціальна ситуація спільного життя дитини з дорослим зумовлює виникнення нового типу діяльності, їх безпосереднього емоційного спілкування.

Отже, можна зробити висновки, що проблема емоційної культури є загальновизнаною, а успішність її вирішення залежить від підготовленості батьків і вихователів та їхньої співпраці у цьому напрямку. Особливо слід звернути увагу на необхідність поглибленого ознайомлення дошкільників з різними емоційними станами, формування у них уявлень про внутрішні та зовнішні чинники, що зумовлюють певний настрій у людини та його зовнішні прояви – міміку, жести, вчинки; також необхідно з’ясувати умови оптимізації спілкування з дорослими та однолітками як засобу виховання емоційної культури дошкільника. Дослідження цих питань, на нашу думку, сприятиме більш успішному вирішенню означеної проблеми.

Десять «золотих правил» для батьків

1. Не марнуйте часу дитини. У ранньому дитинстві малюк найкраще

сприймає нове, накопичує знання.

2. Формуйте самоповагу. Висока самооцінка додає сміливості, впевненості,

вміння ризикувати. Діти повинні усвідомити, що успіх, майбутній

добробут залежить від них самих.

3. Навчить дитину спілкуватися. Є шість умов, за яких у дитини

виробляються корисні навички: *щира любов до батьків, *приязне

ставлення до оточуючих, *зовнішня привабливість (одяг, манери),

*можливість спостерігати соціальне спілкування (поведінка батьків,

вчителів), *висока самооцінка, *достатній запас слів, вміння підтримати

розмову.

4. Пильнуйте, щоб дитина не стала «телиманом». Сидіння перед

телевізором гальмує в дітей розвиток лівої півкулі головного мозку. А нею

визначається розвиток мови. Отже, з часом у дитини можуть виникнути

ускладнення під час спілкування.

5. Виховуйте відповідальність, порядність. Потрібно не лише пояснювати,

що добре, а що – погано, а й закріплювати гарні навички, карати за негідні

вчинки. За приклад має слугувати гідна поведінка батьків.

6. Потрібно навчити дитину шанувати сім’ю. Добрі стосунки, любов і

повага в сім’ї, виховують краще за будь-які лекції.

7. Подбайте за гарне оточення. Оточення впливає на моральні орієнтири,

поведінку дітей. Тому уважно придивіться, з ким граються ваші діти, з ким

дружать, поцікавтеся репутацією сімей цих дітей.

8. Будьте вимогливим. Діти з високою самооцінкою, почуттям власної

гідності, вміння робити щось краще за інших, виховуються, як правило, в

сім’ях, де до них ставлять високі вимоги. Але не будьте тиранами.

9. Привчайте дитину до праці. Певною мірою ви можете запрограмувати

життєвий успіх своїх дітей. Не слід надмірно оберігати своїх синів і дочок

від труднощів. Нехай вони зрозуміють, що шлях до успіху вимагає певних

зусиль.

10.Не робіть за дітей те, що вони можуть зробити самі. Нехай вони все

перепробують. Нехай вчаться на власних помилках, робити щось краще за

інших. Якнайбільше спілкуйтесь з дітьми.

Дорослі мають приділяти такій дитині особливу увагу. Слід пам’ятати правила:

1.                Доручення для тривожної дитини мають відповідати віку. Складні завдання прирікають маленьку дитину на неуспіх, зниження самооцінки.

2.                Підтримуйте її, говоріть про її впевненість у тому, що дитина зможе виконати завдання

3.                Не порівнюйте успіхи дитини з успіхами інших дітей, дуже важливі оптимістичні прогнози на завтра.

4.                Не припускайте ситуацій змагання, публічного виступу дитини.

5.                Дуже ефективні вправи на реалізацію, психогімнастика.

6.                Зменшити або усунути тривожність і страхи у дошкільників можна за допомогою:

·                   Малювання;

·                   Лялькового,настійного театру;

·                   Ігрової терапії,музикотерапії;

·                   Психологічних ігор;

·                   Фізичних вправ-етюдів;

·                   Читання художньої літератури.