1.2.Нормативно-правове забезпечення планування маркетингової діяльності на підприємстві

Регулятивні фактори обмежують і спрямовують маркетингові та загальні господарські рішення будь- якої організації , тобто обмежують діяльність організації загальнодержавними , регіональними й місцевими законами та постановами .

Розробляючи товарну політику, слід врахувати законодавчі акти, які регулюють питання якості, стандартизації та сертифікації , пакування, товарних знаків. У цій сфері діють уже згадані закони « Про стандартизацію та сертифікацію », « Про стандартизацію ». Використання та захист товарних знаків регулюються законами України з питань інтелектуальної властності та іншими законодавчими актами, такими як Кримінальний кодекс ( стаття 229 « Незаконне використання знака для товарів і послуг, фірмового найменування, кваліфікованного зазначення погодження товару» ) [7].

Основними правовими проблемами розповсюдження є питання укладання та дотримання контрактів, а також взаеморозрахунків та передачі прав властності на продукцію від продавця до покупця. Як бачимо, сфера розповсюдження стосується дуже широкого кола питань ринкової діяльності підприемств, які регулюються відповідними законодавчими актами . Від 2004 року став чиним новий Цивільний кодекс України, який детально регулює питання властності та відповідальності.

Засади рекламної діяльності в Україні та відносини, що виникають у процесі виробництва, розповсюдження та споживання реклами, регулюються Законом України « Про рекламу ». Відповідно до цього закону рекламою вважається інформація про особу чи товар, розповсюджена в будь-якій формі та в будь- який спосіб і призначенна сформувати або підтримати обізнаність споживачів реклами та їхній інтерес до такої особи чи товару. Реклама на території України розповсюджується виключно україньською мовою. Маркетологи повинні бути обов’язково обізнаними із цим законом, відповідно до якого регулюються найрізноманітніші сфери функціонування реклами - від її принципів та загальних вимог до неї, рекламних засобів, реклами, спрямованої на дітей, до особливостей рекламування деяких видів товарів ( таких як лікарські засоби, алкогольні напої, зброя, цінні папери тощо) [1].

Законодавство України про ціноутворення засновується на Законні « Про ціни і ціноутворення», який було прийнято 3 грудня 1990 року. Він регулює державну політику ціноутворення, повноваження Кабінету Міністрів України в галузі ціноутворення, встановлення та застосування цін і тарифів. Відповідно до цього закону в Україні застосовується вільне ціноутворення, крім тих випадків, які підлягають державному ціноутворенню.

Українське законодавство про захист конкуренції ґрунтується на нормах, установлених Конституцією України . Воно складається із законів України «Про захист економічної конкуренції», «Про захист від недобросовісної конкуренції», « Про Антимонопольний комітет України», інших нормативно правових актів, прийнятих відповідно до цих законів [4].

Прийнятих Верховною Радою України 11січня 2001 року Закон « Про захист економічної конкуренції» визначає правові засади підтримки та захисту економічної конкуренції, обмеження монополізму в господарській діяльності і спрямованої на забезпечення ефективного функціонування економіки України на основі розвитку конкурентних відносин . Велику увагу в законі приділено визначенню можливих дій та ситуацій, які становлять загрозу вільній конкуренції, - узгоджені дії суб’єктів господарювання, зловживання монопольним становищем на ринку; антиконкурентні дії органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно – господарського управління та контролю; обмежувальна та дискримінаційна діяльність суб’єктів господарювання, об’єднань; концентрація суб’єктів господарювання [2].

Закон « Про захист від недобросовісної конкуренції», прийнятий 7 червня 1996 року , визначає , що недобросовісною конкуренцією в Україні вважаються будь-які конкурентні дії, що суперечать правилам торговельними та іншим чесним звичаям у підприємницькій діяльності. Законом передбачено всі можливі форми недобросовісної конкуренції – наприклад, копіювання зовнішнього вигляду виробу, порівняльна реклама, купівля-продаж товарів із примусовим асортиментом, підкуп працівника організації-покупця , неправомірне отримання комерційної таємниці [3].

Україна має добре розвинуте законодавство у сфері захисту прав споживачів. Основу йому прокладено Законом « Про захист прав споживачів від 12 травня 1991 року, який регулює відносини між споживачами товарів

( робіт, послуг), і виробниками, виконавцями, продавцями в умовах різних форм власності, встановлює права споживачів та визначає механізм реалізації державного захисту інших прав. Ці питання також знайшли подальше відображення в законах « Про стандартизацію і сертифікацію»,

указах Президента України « Про Програму захисту прав споживачів», Постанови Кабінету Міністрів « Про утворення Міжвідомчої ради з питань захисту прав споживачів» [5].

Підсумовуючи викладене у даному підрозділі, можна зробити висновок , що більшість законодавчих актів, прийнятих на загальнодержавному, регіональному і місцевому рівнях, покликані забезпечити сумлінність конкуренції та чесну ділову практику. Споживачам законодавство прагне забезпечити захист від недоброякісних товарів, несумлінної та небезпечної торговельної практики , а також в Україні державні органи контролю захисту прав споживачів та численні споживчі громадські організації активно діють в усіх регіонах, спостерігаючи за постачальниками товарів й послуг та застосовуючи відповідні положення законів проти їхніх порушників .

Отже , Україна має розвинуте законодавче поле , яке стосується захисту конкуренції , прав споживачів, застосування різних елементів комплаксу маркетингу .