38.Галицьке відродження. «Руська трійця».

М. Шашкевич і його побратими прагнули здопомогою власних українознавчих досліджень, літературної творчості й друкованого слова рід­ною мовою сприяти піднесенню освітнього рівня та пробудженню національної свідомості галичан як невід'ємної частини українського народу. Так вони прислужилися справі його відродження до самостійного національного життя та входження в коло вільних, рівноправних й культурних націй Европи, на­самперед слов'янських. Цьому присвятили всю свою багато­гранну, багато в чому піонерську, працю: збирацьку, дослідницьку, видавничу й публіцистичну в ділянці гуманітарних дисциплін, а також літературно-художню та перекладацьку творчість «Руська трійця» (1834—1837 рр.) — галицьке літературне угруповання, очолюване М. Шашкевичем, Я. Головацьким та І. Вагилевичем, що з кінця 1820-их років розпочало на Західних Українських Землях національно-культурне відродження.Породжене в добу романтизму, воно мало виразно слов'янофільський і будительсько-демократичний характер. Його девізом були слова, що їх Шашкевич вписав до спільного альбому: «Світи, зоре, на все поле, поки місяць зійде».

Члени «Руської трійці» «ходили в народ», записували народні пісні, оповіді, приказки та вислови. Цікаву подорож Галичиною та Буковиною здійснив Я. Головацький. Закарпаттям подорожував І. Вагилевич, який проводив агітаційну роботу серед селян, закликаючи їх боротися за свої права. За це його заарештували і заборонили з'являтися в Закарпатті.

Навколо «Руської трійці» об'єднувалася молодь, що прагнула працювати для добра свого народу. Деякі її члени (М. Ількевич, М. Кульчицький та ін.) були зв'язані з польським революційним підпіллям. Збираючи усну народну творчість, вивчаючи Історію рідного народу, перекладаючи твори слов'янських будителів та пишучи власні літературні й наукові твори, учасники угрупування твердили, що «русини» Галичини, Буковини й Закарпаття є частиною українського народу, який має свою історію, мову й культуру.Діяльність «Руської трійці» викликана як соціально-національним поневоленням українців в Австрійській Імперії, так і пробудженням інших слов'янських народів переступила межі вузького культурництва. Особливою пошаною членів літературного угрупування користувалася «Енеїда» І. Котляревського, фольклорні збірки М. Максимовича й І. Срезневського, граматика О. Павловського, а також твори харківських романтиків.Захоплені народною творчістю та героїчним минулим українців і перебуваючи під впливом творів передових слов'янських діячів, «трійчани» укладають першу рукописну збірку поезії «Син Русі»(1833).У 1834 р. «Руська трійця» робить спробу видати фольклорно-літературну збірку «Зоря», в якій збиралися надрукувати народні пісні, твори членів гурту, матеріали, що засуджували іноземне гноблення і прославляли героїчну боротьбу українців за своє визволення. Проте цензура заборонила її публікацію, а упорядників збірки поліція взяла під пильний нагляд.Істотною заслугою «Руської трійці» було видання альманаху «Русалка Дністровая» (Будапешт, 1837 р.), що, замість язичія, впровадила в Галичині живу народну мову, розпочавши там нову українську літературу. Вступне слово М. Шашкевича до альманаху було своєрідним маніфестом культурного відродження західноукраїнських земель Ідея слов'янської взаємності, що нею пройнята «Русалка Дністрова», споріднює її з Колларовою поемою «Slavydcera» (1824), яка в значній мірі інспірувала діяльність «Руської трійці». Вплив на постання «Руської трійці» мав між іншими і чеський славіст Ян Ковбек.«РусалкуДністровую» австрійський уряд заборонив. Лише 250 із 1000 примірників упорядники встигли продати, подарувати друзям і зберегти для себе, решту було конфісковано.Гурток «Руська трійця» припинив свою діяльність 1843 р. після смерті М. Шашкевича.

39.Заснування та розвиток Харківського та Київського університетів у першій половині ХІХ ст. 17 січня (29 за новим стилем) 1805 року було підписано Указ про відкриття у Харкові Імператорського Університету. Це був другий університет на півдні Російської імперії, він був заснований з ініціативи місцевого громадянства, головним чином заходами В. Каразіна, ідею якого підтримали й зібрали потрібні кошти дворянство та міська управа. Куратором університету був призначений граф Северин Потоцький, а першим ректором був філолог І. Рижський .Харківський університет у першій половині ХІХ ст. став центром наукових досліджень. Відомий професор математики Т.Ф.Осиповський був ректором Харківського університету з 1813 по 1820 рр. Він створив тритомний “Курс математики”.Харківський університет відіграв помітну роль в українському національному відродженні, головним чином на початку, а також під кінець 19 — на початку 20 ст. Ще до того, поки Київ став осередком українського національного життя на Наддніпрянщині, в середині 19 ст. тут велися дослідження народного побуту, історії і мови, починалася літературна діяльність і україномовний театр, до чого багато спричинився університет. У другій половині 19 ст. Харківське Історично-Філологічне Товариство широко розвинуло дослідження історії і побуту Слобідської України та Гетьманщини. Студенти об'єднувалися в українські громади, з участю Потебні, Мови-Лиманського та інших, висуваючи також політичні вимоги українського руху. З ініціативи професорів (Сумцова, Багалія, А. Зайкевича) рада професорів університету висловилася проти цензури українських видань («Записка по вопросу о цензуре книг на малорусском языке»). 1906 надано почесні докторати М. Грушевському й І. Франкові, а 1910 — О. Єфименко. 1907 Сумцов, Багалій і Халанський почали викладати лекції з народної словесності, історії України й мовознавства українською мовою.

Київський національний університет імені Тараса Шевченка - класичний університет дослідницького типу, провідний вищий навчальний заклад України. Його історія бере свій початок від 8 листопада 1833 р., коли було підтримано подання міністра освіти С. С. Уварова про заснування Імператорського Університету Св. Володимира на базі перенесеного до Києва польського Кременецького ліцею. 15 липня 1834 р., у день пам'яті святого рівноапостольного князя Володимира, відбулося урочисте відкриття університету.18 жовтня 1834 р. на посаді першого ректора Університету наказом імператора Миколи І було затверджено 30-річного професора ботаніки, історика, фольклориста, видатного вченого-енциклопедиста Михайла Максимовича.28 серпня (9 вересня) 1834 року розпочалися лекції у Київському університеті; університет прийняв перших 62 студента. Він став третім в Україні (другим в Наддніпрянській Україні) вищим навчальним закладом. Університет містився спочатку у палаці генерала Бегічева на вулиці Інститутській. Першим ректором університету став Михайло Максимович, який зробив значний внесок у розвиток вітчизняної історії, археології, літературознавства.

Факультет був один - філософський з двома відділеннями - історико-філологічним та фізико-математичним. У 1835 році відкрито юридичний, а в 1847 році - медичний факультет. Філософський згодом розділився на два самостійних факультета. З такою структурою університет працював до 1917 року.

На той час університет мав два відділення: історики-філологічне і фізико-математичне з 13 кафедрами. Серед викладачів значився і видатний архітектор В. І. Беретті, за конкурсним проектом якого 1837 року почалося спорудження будівлі університету на Володимирській вулиці. Будівництво закінчував його син Олександр Беретті.

Цей будинок є одним із найвизначніших зразків неокласицизму в Російській імперії першої половини ХІХ століття. Його червоно-чорне забарвлення відповідало кольорові стрічок ордена святого Володимира, чиє ім‘я він носив. Хоча будівля не завжди була червоною, як ми до того звикли: з самого початку вона була пофарбована у жовтий та білий кольори.

У середині ХІХ століття університет став визначним центром науки і передової суспільно-політичної думки в Україні. Тут викладало багато відомих вчених. Протягом 1845-1847 років співробітником Археографічної комісії при університеті працював Т. Г. Шевченко. В університеті вчилися деякі члени Кирило-Мефодіївського братства. Їхнім ідейним натхненником був Шевченко.

Серед вихованців університету - ціла плеяда славних імен. Це мікробіолог Д. К. Заболотний, математики М. Г. Чеботарьов і О. Ю. Шмідт, лікарі Ф. Г. Яновський та М. Д. Стражеско, історик Є. В. Тарле, письменники Я. Івашкевич, М. О. Булгаков, О. Є. Корнійчук, М. Т. Рильський, композитори М. В. Лисенко, Л. М. Ревуцький. Тут навчалися художник М. М. Ге, письменник К. Г. Паустовський, вчений О. О. Богомолець.

Учені й викладачі Київського університету зробили гідний внесок у розвиток науки та суспільно-політичної думки України.