30.Літописання і історична література часів козацької державності.

Коза́цькіліто́писи — історико-літературні твори 2-ї половини XVII — середини XVIII століття, присвячені козацьким війнам. Цінні джерела для дослідження вітчизняної історії і важливі пам'ятки літератури. Мова більшості літописів —книжна, близька до народнорозмовної.

Особливе значення серед літописів 2-ї половини XVII — початку XVIII століття мають історичні твори, присвячені козацьким війнам. Звідси їх умовна назва — «козацькі», «козацько-старшинські» літописи, хоч від літописів у традиційному розумінні вони значно відрізняються.

До наших днів дійшли три найвизначніші козацькі літописи — Самовидця (про події 1648 — 1702 років, вірогідний автор — Роман Ракушка-Романовський), Грабянки (1710, про події від виникнення козацтва до 1709) та Самійла Величка (1720, про події в Україні 1648 — 1700 років).

В усіх цих літописах не лише докладно розповідається про Визвольну війну українського народу 1648-1654 років, а й подається економічна, політична і культурна характеристика країни, факти з історії Росії, Польщі, Угорщини, Швеції, Молдови, Туреччини та інших держав.

Джерелами козацьких літописів були давні українські літописи, власні спостереження, спогади сучасників, документальні матеріали (урядові офіційні і приватні листи, акти, грамоти, універсали), твори чужоземних істориків, народні легенди, перекази тощо.

У 30-х pp. XVIII ст. Ізмаїл Срезневський склав «Короткий опис Малоросії» (рос. мовою) про події від Київської Русі до скасування гетьманства в 1734 році.

У 1765 році Петро Симоновський скомпонував «Краткоеописание о козацьком народе» з описом подій від найдавніших часів до 1751 року.

Автором «Летописцаили описання краткогознатнейшихдейств и случаев» про події в Україні з 1506 по 1737 рік був, імовірно, Яків Лизогуб.

У 1770 у Прилуках полковий обозний Степан Лукомський склав «Зібрання історичне» з описом подій в Україні у XIV — XVI столітті.

Літописно-історичні праці про Україну писали також зарубіжні автори — Гійом Боплан, К. Гаммердерфер, ЙоганЕнгель, С. Зарульський, О. Рігельман та інші.

Літопис Самовидця. Однією з найвидатніших історіографічних пам’яток і одним з найдостовірніших історичних джерел XVII ст. є літопис Самовидця. Ця пам’ятка має цілком світський, загальноукраїнський характер.

Самовидець – псевдонім. Твір було написано козацьким сотником Романом Ракушкою-Романовським. Політична позиція автора – Автономний статус козацької держави під протекторатом іншої держави. Літопис охоплює події 1648-1702 рр. головна увага зосереджена на нац.-визв війні. Літопис було написано в часи гетьманування Івана Мазепи іочевидно на його замовлення.

Літопис Григорія Грабянки. Літопис Григорія Грабянки датується 1710р., був написаний на замовлення гетьмана І. Скоропадського. тут проголошується Автономний статус України під протекторатом Москви. У літописі описано події від найдавніших часів до 1709р., а основна увага приділяється нац..-визв. війні. для стилю літопису характерні белетризація (художність) оповіді, її епічність, драматичність, високий патетичний стиль.Грабянка розповідає про історію козацтва від найдавніших часів до 1709 року.

Літопис Самійла Величка. Це найбільший серед козацьких літописів. Це твір, у якому поєдналися елементи різних жанрів – хроніка, худ-публіцистичний твір, збірник автентичних документів, антологія художніх творів різних авторів. Літопис було приблизно завершено 1720р. тут описано події 1648 – 1700рр Автрр представляє яскраву систему образів українських гетьманів, головним серед яких називає Богдана Хм. Літописець виправдовує діяльність Хм-го. Політичний ідеал автора – Автономний статус України під протекторатом Москви.

Історія Русів. Історіософський трактат, написаний у формі політичного памфлету. Основна ідея літопису – антитиранізм та утвердження природного права всіх народів у т. ч. і українського на власну державність. Політичний ідеал автора – Незалежний статус України. Історія русів започаткувала період національного відродження. Твір було написано рос мовою, укр. Переклад І. Драч. серед імовірних авторів Історії називають Григорія і Василя Полетик, Олександра Безбородька, Архипа Худорбу. Для стилю літопису характерні поєднання елементів художнього, наукового, ораторського, епістолярного, публіцистичного стилю.

31.Києво - Могилянська академія - духовний центр східноєвропейського православного регіону.

Києво-Могилянська академія була заснована на базі Київської братської школи. 1615 року ця школа отримала приміщення від шляхтянки ГалшкиГулевичівни. Деякі вчителі Львівської та Луцької братських шкіл переїхали викладати до Києва. Школа мала підтримку Війська Запорозького і зокрема гетьмана Сагайдачного.

У вересні 1632 року Київська братська школа об'єдналася з Лаврською школою. У результаті було створено Києво-Братську колегію. Київський митрополит Петро Могила побудував в ній систему освіти за зразком єзуїтських навчальних закладів. Велика увага в колегії приділялася вивченню мов, зокрема польській та латини. Станових обмежень для отримання освіти не було. Згодом колегія іменувалася Києво-Могилянською на честь свого благодійника та опікуна.

За час існування Києво-Могилянської академії, з її стін вийшло багато відомих випускників. До вихованців належали гетьмани Іван Мазепа, Пилип Орлик, Павло Полуботок, Іван Скоропадський та Іван Самойлович, а також багато хто з козацької старшини. Тут навчалися архітектор Іван Григорович-Барський, композитори Артемій Ведель та Максим Березовський, філософ Григорій Сковорода та науковець Михайло Ломоносов. Авторитет та якість освіти в академії також приводили сюди іноземних студентів: росіян і білорусів, волохів, молдаван, сербів, боснійців, чорногорців, болгар, греків та італійців.Ніхто за життя Петра Могили не називав колегію (академію) «Могилянською», ні польські королі, ні московські царі. Це сталося вже понад двадцять років після його смерті. Вперше цю назву знаходимо в грамоті короля МихаїлаКорибута Вишневецького (внучатого племінника Могили, онука Раїни Могилянки) в 1670 році: «Ми нашою королівською владою дозволили, після такого тяжкого руйнування і спустошення, відновити помянуту Києво-Могилянську колегію і в ній школи».

Назви:

За часів свого існування Київську академію називали на честь своїх благодійників. Крім Києво-Могилянської, на честь Петра Могили, її називали також Могило-Заборовською, на честь Рафаїла Заборовського. За часів гетьмана Івана Мазепи академію також називали Могилянсько-Мазепинською.

Традиції в академії :

В академії відбувалися регулярні поетичні змагання з декламації віршів відомих поетів, а також власних віршів.

Навчальний процес :

Навчання в академії було відкритим для всіх станів суспільства. Рік починався 1 вересня, але студентів приймали також пізніше протягом року.

Процес навчання в Київській Академії складав дванадцять років. Предмети поділялися на так звані ординарні та неординарні класи. До ординарних належали: фара, інфіма, граматика, синтаксима, поетика, риторика, філософія та богослов'я. В неординарних класах викладались грецька, польська, німецька, французька, єврейська та російська мови, історія, географія, математика (курси включали алгебру, геометрію, оптику, діоптрику, фізику, гідростатику, гідравліку, архітектуру, механіку, математичну хронологію), музика, нотний спів, малювання, вищого красномовства, медицини, сільської та домашньої економіки. В 1751 р. в академії почали викладати російську мову та поезію, в 1784 р. було заборонено читати лекції українською мовою.

Випускникам академії надавався сертифікат з підписами ректора та префекта.

Церковна кар'єра

Свято-Успенський собор Києво-Печерського монастиря.

Мало відомо про період життя Петра Могили, починаючи від його участі в Хотинській битві та до посвяти у сан києво-печерського архімандрита. Могила почав часто відвідувати Київ і брати активну участь у справах православної віри. Київський історик С. Голубєв вважає, що окрім православного виховання цьому посприяли й часті зустрічі Петра Могили з митрополитом Іовом Борецьким, його наставником ще за часів навчання в Львівській братській школі. Спілкування з Іовом остаточно завершило формування поглядів Петра Могили і, по суті, визначило напрям його подальшої життєвої діяльності.

Протягом 1622-27 Петро Могила перебував на послуху в одному із скитів Києво-Печерської Лаври, розташованого на території сучасного села Михайлівка-Рубежівка під Києвом[2 1]. У 1625 році він прийняв чернечий постриг у Києво-Печерському монастирі.

Після смерті 21 березня 1627 року архімандрита Печерської лаври Захарія Копистенського, у грудні 1627 року на цю посаду було посвячено Петра Могилу[1 2]. У цей час йому виповнилося тридцять років. В такому віці обрання на таку високу церковну посаду здійснювалося чи не вперше. Очевидно, цьому посприяла підтримка Борецького та інших впливових шляхетських сімей, які сповідували православну віру, попереднє іночество Петра Могили та його особисте багатство. 1628 року польський король Сигізмунд III затвердив Могилу на цій посаді.