6. Характеристика працересурсного потенціалу. Зайнятість населення.

Більшість жителів Вірменії – майже 68% населення – складають працездатні громадяни: чоловіки у віці 16-62 років і жінки у віці 16-60 років. На частку осіб, молодше працездатного віку станом на 1 липня припадало 20,2% населення, а на частку осіб, старше цього віку – 11,9% населення. В середньому на кожну тисячу жителів Вірменії працездатного віку припадало 473 старих і дітей. Примітно, що на кінець 2008 року на кожну тисячу працездатних громадян Вірменії доводилося 489 старих і дітей.

Кількість дітей у Вірменії за підсумками першого півріччя 2009 року у віці до 15 років становить 653,9 тисячі осіб, з яких 346,1 тисячі дітей є хлопчиками і 307,8 тисячі – дівчатками.

Найбільшу категорію склали чоловіки у віці від 16 до 62 років і жінки у віці від 16 до 60 років, яких у Вірменії проживає 2 000 000. При цьому число жіночого населення більш ніж на 40 тисяч осіб перевищує чисельність чоловічого населення: жінок у Вірменії проживає 1 мільйон 119,5 тисячі, тоді як чоловіків – 1 мільйон 79,1 тисяч.

Кількість безробітних, порівняно з 2009 роком, збільшилася майже на 10 тисяч, склавши 85 тисяч осіб. Рівень безробіття зріс на 7,3% станом на 2010 рік

Рівень безробіття у Вірменії досягає 27,5%. Більше половини офіційно зареєстрованих безробітних (56%) – люди у віці 31-50 років. Близько 70% безробітних – жінки.

У 2010 було 1500 вакантних робочих місць. Роботодавцям, що звернулися до структури «Державної служби зайнятості», потрібні в основному лікарі, касири, маркетологи, кухарі, продавці.

7. Етнічний склад населення.

У 1989 році на частку етнічних вірмен припадало 93,3%. Найбільшими національними меншинами були азербайджанці – 2,6%, курди – 1,7%, росіяни – 1,6%. Крім того, у Вірменії проживали українці – 0,3%, ассирійці – 0,2%, греки – 0,1%, а також євреї, грузини, білоруси, поляки, німці, литовці (0,2%). 

Унаслідок етнічних конфліктів 1989-1993 років майже всі азербайджанці залишили країну, а 200 тис. вірмен з території Азербайджану переселилися у Вірменію. За останні 10 років країну покинули приблизно 955 тис. чоловік, переважно вірмени, а також азербайджанці, курди-мусульмани, греки, росіяни, українці, євреї, ассирійці. Частка національних меншин скоротилася до 3%. Серед них домінують езіди і курди. 

8. Релігійна структура населення.

Вірмени були звернені у християнство завдяки діяльності Григорія I (він згодом був приєднаний до лику святих) у 301 році, і Вірменія стала першою країною у світі, що прийняла християнство як державну релігію. Хоча Вірменська апостольська церква спочатку була самостійною, вона підтримувала зв'язки з іншими християнськими церквами аж до Халкідонського (451 рік) і Константинопольського (553 рік) Всесвітніх соборів, а потім зберегла тісні зв'язки тільки з монофізитськими церквами - Коптською (Єгипет), Ефіопською і Яковітською (Сирія). Вірменську апостольську церкву очолює католикос усіх вірмен, резиденція якого з 1441 року знаходиться в Ечміадзіні. Каталикосат усіх вірмен включає чотири патріархії (Ечміадзінську; Киликійську, з 1293 по 1930 роки з резиденцією у місті Сис, сучасний Козан, у Туреччині, а з 1930 року - в Антіліасі, Ліван; Єрусалимську, засновану у 1311 році; Константинопольську, засновану у XVI столітті) і 36 єпархій (8 - у Вірменії, 1 у Нагірному Карабаху, інші -- у тих країнах світу, де існують вірменські общини). 

З ХІІ століття невелика частина вірменів стала визнавати верховенство Римської католицької церкви й папи Римського. Ордени Ісуса (єзуїтів), що підтримувалися домініканськими місіонерами, об'єдналися у Вірменську католицьку церкву з патріаршою резиденцією у Бейруті (Ліван). Поширенню протестантизму серед вірмен сприяли американські міссіонери-конгрегаціоналісти, які прибули з Бостона у 1830 році. Відтоді існує багато вірменських протестантських конгрегацій. Зараз у Вірменії діють Вірменська католицька церква, Вірменська євангелічна церква, синагога, а також церкви і молитовні будинки різних релігійних меншин.