7.Калькулювання собівартості за замовленням.
Калькулювання по замовленнях – це система обчислення собівартості продукції на основі обліку витрат по кожному індивідуальному виробу або окремій партії виробів, об’єднаних одним замовленням. Об’єктом обліку витрат при цьому методі виступає окреме замовлення. Застосовують цей метод в індивідуальних та дрібносерійних виробництвах машинобудівної промисловості (кораблебудування, виготовлення пресів, турбін для електростанцій, літаків тощо), у будівництві, ремонтному виробництві, у друкарнях, у підприємствах побутового обслуговування, при виготовленні одиничних виробів або комплектів меблів, музичних інструментів і т. ін.
При цьому методі на основі замовлення бухгалтерія відкриває окремий аналітичний рахунок для обліку витрат, кожному замовленню присвоюють номер (код), який обов’язково вказують на всіх документах з обліку витрат на виконання цього замовлення. Для узагальнення витрат та обчислення собівартості продукції використовують картку (відомість) обліку витрат на замовлення, у якій накопичують витрати за весь час виконання замовлення (рис.).
Рисунок . Організація обліку витрат в умовах калькулювання собівартості по замовленнях
Прямі витрати матеріалів та заробітної плати відносять на конкретне замовлення на підставі первинних документів, накладні витрати розподіляють між замовленнями на підставі нормативних ставок пропорційно до фактичного обсягу встановленої бази розподілу (прямих витрат праці у людино-годинах, прямих витрат на оплату праці і т. ін.). Тому такий метод називають змішаним, або нормальним калькулюванням собівартості (див. рис. 3.1.).
Собівартість закінченого замовлення визначають одразу після його завершення. Вартість незавершеного виробництва на кінець звітного періоду розраховують за даними карток (відомостей) обліку витрат по незакінчених замовленнях.
Така методика калькулювання собівартості замовлення, побудована на списанні накладних витрат за нормативними ставками, визначеними заздалегідь, виходячи з бюджетної (планової) суми таких витрат та бюджетної бази їх розподілу, зумовлює можливі відхилення фактичних накладних витрат від розподілених (недорозподілені або зайворозподілені витрати). Як указувалося раніше (див. підрозділ 3.2), такі відхилення у кінці звітного періоду можуть бути віднесені на собівартість реалізованої продукції або ж (за певних умов) розподілені та списані на рахунки незавершеного виробництва, готової продукції та собівартості реалізованої продукції.
8.Калькулювання собівартості за процесами.
Калькулювання по процесах – це система обліку і визначення собівартості продукції на основі групування витрат у межах окремих процесів або стадій виробництва. Ця система характерна для масового та серійного виробництва (хімічна, нафтопереробна, металургійна, фармацевтична та інша галузі промисловості ). Складність її залежить від особливостей технологічного процесу (кількості переділів, послідовності або паралельності обробки) та наявності і розмірів незавершеного виробництва.
Враховуючи особливості технології та інші умови виробництва, усі підприємства, що застосовують попроцесну калькуляцію, можна умовно поділити на дві групи:
1) підприємства, що виробляють один вид продукції, мають відносно короткий виробничий цикл та майже не мають незавершеного виробництва (видобувна промисловість, електростанції, транспортні підприємства тощо), застосовують простий (однопередільний) метод калькулювання собівартості продукції, при якому облік витрат ведеться в цілому по підприємству, а собівартість готової продукції визначається сумою всіх витрат звітного періоду;
2) підприємства, що виробляють різні види продукції (великий асортимент), мають відносно тривалий виробничий цикл та значні розміри незавершеного виробництва, облік витрат ведуть у розрізі окремих виробничих процесів, стадій виробництва, видів продукції, а при калькуванні собівартості враховують зміну залишків незавершеного виробництва:
Собівартість готової продукції = Витрати звітного періоду + (Незавершене виробництво на початок періоду – Незавершене виробництво на кінець періоду)
Залишки незавершеного виробництва визначають за даними оперативного обліку або шляхом інвентаризації та оцінюють за плановою (нормативною) собівартістю або собівартістю еквівалентної одиниці продукції.
Найбільш складним є процес калькулювання собівартості в умовах, коли технологічний процес складається з окремих стадій (фаз, переділів), які можуть здійснюються послідовно або паралельно. Прикладом послідовної технології може бути організація металургійного виробництва (виплавка чавуну → виплавка сталі → прокатне виробництво). Собівартість кінцевого продукту повинна послідовно включати витрати усіх попередніх стадій обробки. Паралельна технологія обробки застосовується у багатьох галузях машинобудування (виготовлення шасі, двигуна, кузова тощо → складальний цех), у взуттєвій промисловості і т. ін. Ці особливості технології повинні бути враховані при організації аналітичного обліку витрат, їх узагальнені та обчислені собівартості готової продукції.
На підприємствах окремих галузей промисловості використовують напівфабрикатний метод організації виробництва, при якому продукція, закінчена обробкою в окремих підрозділах, передається на склад напівфабрикатів (і обліковується на синтетичному рахунку 25 “Напівфабрикати”), а потім зі складу передається для подальшої обробки у наступних технологічних процесах або для реалізації іншим підприємствам. У таких випадках необхідно визначення собівартості не лише закінченої готової продукції, а й напівфабрикатів.
У зарубіжній практиці при калькулюванні собівартості продукції по процесах широко використовують метод розрахунку умовних еквівалентних одиниць готової продукції, під якими розуміють кількість продукції, обробленої за звітний період, в перерахунку на відсоток її готовності. Наприклад, якщо на кінець місяця залишилося 500 одиниць незавершеного виробництва із середнім рівнем готовності 50 %, то за витратами на обробку це рівноцінно 250 одиницям готової продукції.
Калькулювання по процесах при цьому методі передбачає:
розрахунок кількості умовних еквівалентних одиниць готової продукції;
визначення суми витрат на обробку цієї продукції;
калькулювання собівартості еквівалентної одиниці продукції;
калькулювання собівартості готової продукції та залишку незавершеного виробництва.
Порядок розрахунку собівартості залежить від прийнятого на підприємстві методу оцінки запасів: за середньою собівартістю або за методом ФІФО. Але при любому методі розрахунки виконують у розрізі елементів витрат: матеріали та витрати обробки (оплата праці і накладні витрати).