39. Охарактеризуйте види калькуляцій за різними ознаками.

В залежності від часу складання, методики розрахунку та вихідних даних калькуляції поділяють на планові, нормативні, провізорні, фактичні.

Планові калькуляції складають перед початком виробничого процесу на підставі планових норм витрат та планового виходу продукції і протягом виробничого процесу не змінюють.

Нормативні калькуляції складають на кожен наступний робочий період, вид або цикл робіт за нормами, скоригованими з урахуванням умов, що склалися на даний момент. При зміні умов виробництва нормативи витрат переглядаються та уточнюються.

Провізорні (попередні) калькуляції складаються за деякий час до закінчення звітного періоду на підставі фактичних даних про витрати і вихід продукції за минулий час з початку періоду та очікуваних витрат і виходу продукції до кінця звітного періоду. ЇЇ використовують для визначення очікуваних фінансових результатів та для планування на наступний період.

Звітна (фактична) калькуляція складається після закінчення звітного періоду на підставі облікових даних про фактичні витрати і вихід продукції.

За періодом господарської діяльності, витрати якого включені до собівартості, калькуляції поділяють на:

– щоденні;

– місячні, квартальні;

– за періодами робіт (циклами, фазами, переділами, стадіями тощо);

– по закінченню робіт (замовлення).

За складом елементів витрат, що включаються до собівартості, калькуляції бувають:

– повні виробничі;

– повні комерційні;

– неповні (калькуляції змінних витрат).

Основними принципами калькулювання є:

1. науково обґрунтована система класифікації витрат підприємства;

2. визначення об’єктів обліку витрат, об’єктів калькулювання і калькуляційних одиниць;

3. вибір методу розподілу накладних витрат;

4. розмежування витрат між звітними періодами;

5. розмежування поточних витрат на виробництво і капітальних вкладень (інвестицій);

6. вибір методу обліку витрат і калькування собівартості.

39. Відмінні риси системи «стандарт кост» і нормативного обліку.

Система “стандарт-кост” один із важливих інструментів контролю і управління витратами. Її характерні особливості:

– використання спеціальних рахунків для відображення наявних відхилень;

– відсутність документування відхилень, оскільки головне її завдання не реєструвати відхилення, а не допускати їх або оперативно усувати.

“Стандарт-кост” – це система вимірювання оціночних розмірів витрат на якій-небудь ділянці виробництва, тобто тих, які повинні бути понесені при певних умовах. Вона дає можливість адміністрації визначити, скільки продукт повинен коштувати підприємству (нормативні витрати на його виробництво), скільки він фактично коштує (фактичні витрати) та причини відхилень між цими витратами. Завдяки цьому менеджери мають можливість контролювати витрати і відповідно реагувати на їх відхилення від нормативу.

Основними принципами системи “стандарт-кост” є:

1. науково обґрунтоване попереднє нормування витрат;

2. роздільний облік витрат за нормативами та відхилень від нормативів;

3. періодичний перегляд нормативів при зміні умов виробництва;

4. калькулювання собівартості продукції за нормативними і фактичними витратами;

5. систематичний контроль і аналіз відхилень від нормативів за їх видами, місцями виникнення, причинами; оперативне реагування на відхилення.

Система “стандарт-кост” і нормативний облік витрат мають багато спільних рис:

– в основі обох систем є стандарти (нормативи);

– обидві підвищують якість управління витратами шляхом виявлення відхилень з використанням сигнального документування;

– обидві використовуються для бюджетування;

– відхилення відображаються на спеціальних рахунках;

– передбачають можливість списання відхилень на витрати періоду та віднесення за рахунок фінансових результатів.

В той же час, ці системи мають і суттєві відмінності (рис.1).

Система “стандарт-кост” не передбачає аналітичного обліку витрат за об’єктами калькуляції (видами продукції, замовленнями і т. ін.). Витрати в межах стандартів обліковують на єдиному рахунку і лише для обліку відхилень від стандартів передбачають окремі рахунки, які у кінці звітного періоду закривають, у більшості випадків, рахунком “Собівартість реалізації”. Така методика значно полегшує аналітичний облік витрат.

Системи нормативного обліку витрат і калькулювання собівартості пе-редбачає детальний аналітичний облік у розрізі об’єктів віднесення витрат за трьома складовими: за нормами, зміни норм, відхилення від норм. Фактична собівартість виготовленої продукції визначається як алгебраїчна сума цих скла-дових. Така методика обліку є більш трудомісткою та менш оперативною порі-вняно з системою “стандарт-кост”.

Нормативи для кожного елемента собівартості на підставі аналізу витрат минулих періодів

Рисунок 1  Відмінні риси системи “стандарт-кост” і нормативного обліку

65