13. Процес прийняття рішень і релевантність облікової інформації.

Значну частину робочого часу менеджер витрачає на прийняття різних управлінських рішень.

Ці рішення можуть стосуватися як довгострокових перспектив розвитку підприємства, так і поточних проблем, що виникають у процесі господарської діяльності

Здебільшого прийняття рішення передбачає вибір з кількох можливих варіантів того варіанта, який найкращим чином уможливлює досягнення необхідних результатів.

Прийняття рішення – цілеспрямований вибір з декількох альтернативних варіантів такої дії, що забезпечує досягнення обраної мети або розв’язання певної проблеми.

Процес підготовки і прийняття рішення містить кілька етапів:

1 вибір мети діяльності і чітке усвідомлення наявних проблем

2 визначення можливих варіантів дії;

3 збирання даних про альтернативи;

4 аналіз кількісних показників з урахуванням якісних факторів;

5 прийняття рішення.

На шляху до обраної мети компанія може зіткнутися з різним проблемами, що потребують розв’язання. У зв’язку з цим завданням менеджера є правильний вибір мети і чітке усвідомлення наявних проблем.

Етап підготовки рішення полягає у виявленні дій, які модна застосувати для досягнення поставленої мети або розв’язання певної проблеми.

Це передбачає дослідження всіх можливих варіантів дій, які можуть бути обрані, але на практиці, розглядають лише кілька основних альтернатив.

Щоб зробити правильний вибір, менеджеру потрібна вся інформація про варіанти дій.

Роль бухгалтера в процесі підготовки рішення полягає у своєчасному забезпеченні менеджера достовірною і релевантною інформацією. Релевантність означає, що дані обліку мають задовольняти конкретні інформаційні потреби користувачів.

Завданням бухгалтера є забезпечення менеджера такою інформацією.

Дані обліку не мають містити помилок або упереджених оцінок.

Значна частина рішень пов’язана з аналізом доходів і витрат. Витрати і доходи, що мали місце в минулому, вже не можуть бути змінені внаслідок прийняття рішення, варіанти якого розглядаються сьогодні.

Витрати і доходи, що становлять різницю між альтернативними рішеннями, називають диференціальними витратами та доходами.

Отже, релевантними є майбутні диференціальні витрати і доходи.

Розглядаючи різні варіанти рішень, слід враховувати не лише дійсні(реальні), а й альтернативні витрати.

Дійсні витрати – витрати, що потребують сплати грошей або витрачання інших активів.

Релевантні витрати = Дійсні витрати + Альтернативні витрати.

14.Порядок нормування витрат і визначення нормативної собівартості.

Важливою умовою ефективного функціонування нормативного методу обліку витрат і калькулювання собівартості є наявність заздалегідь розроблених і затверджених норм витрачання матеріальних і трудових ресурсів на виробництво одиниці продукції. Залежно від вимог, які висувають до норм, їх поділяють на базисні, теоретичні (ідеальні) і поточні (досяжні). Для оперативного управління витратами важливе значення мають саме поточні норми, які розробляються з урахуванням нормативних умов діяльності підприємства за прийнятої технології і організації виробництва. Такі норми повинні бути реально досяжними, що має важливе стимулююче значення.

До розробки стандартів витрат залучають працівників тих підрозділів, які відповідають за ті чи інші статті витрат: технологічного відділу – для розробки норм витрачання матеріалів, відділу постачання – для визначення стандартної ціни на матеріали і т. ін.

Норми витрачання матеріалів встановлюють експериментально інженери – технологи з урахуванням якості вихідної сировини, характеристик обладнання та особливостей технології виробництва. До норми витрат матеріалів включають можливі втрати та відходи у процесі виробництва, неминучий технологічний брак тощо. Нормативну кількість матеріалів розраховують за кожною виробничою операцією, необхідною для виготовлення конкретного продукту.

Нормативну ціну на матеріали, паливо, покупні напівфабрикати тощо визначають працівники відділу постачання, виходячи із найнижчої ціни із можливих у наступному періоді. Нормативні ціни визначають на кожен вид матеріалів з урахуванням можливих транспортно-заготівельних витрат, обсягів закупок, умов розрахунків тощо.

Нормативи прямих витрат праці визначають, виходячи із характеру робіт та умов їх виконання, необхідної кваліфікації робітників, умов організації і оплати праці.

З цією метою можуть застосовуватися спеціальні дослідження трудових процесів: фотографія робочого часу, хронометраж окремих операцій і т. ін.

Рівень оплати праці встановлюють виходячи з діючих тарифних ставок та окладів, розрахованих на їх основі розцінок. При цьому враховують діючі нормативні акти та колективні угоди. Відрахування на соціальні заходи планують у відповідності з законодавчими нормами.

Нормативи виробничих накладних витрат залежать від обсягу виробництва і визначаються як нормативна ставка на одиницю бази розподілу цих витрат. Визначення нормативу виробничих накладних витрат пов’язане з такими проблемами:

1) правильне визначення обсягу виробництва на плановий період, від чого часто залежить загальна сума виробничих накладних витрат;

2) правильне визначення загальної суми постійних і змінних накладних витрат;

3) правильне визначення бази розподілу (фактора) накладних витрат.

Нормативи накладних виробничих витрат розраховують працівники бухгалтерії на підставі бюджетів (кошторисів) таких витрат, складених окремими виробничими підрозділами (центрами відповідальності).

У системі “стандарт-кост” для кожного виробу складають “Лист нормативних витрат”, у якому наводять перелік основних складових виробу (вихідних матеріалів), їх кількість (площу, обсяг) на одиницю продукції, нормативну ціну, загальну вартість матеріалів. У другому розділі цього листа наводять перелік основних операцій по виготовленню продукції, норми витрат праці на виконання цих операцій, тарифні ставки за годину робочого часу, вартість виконання окремих операцій та загальну суму витрат на оплату праці. Виробничі накладні витрати включаються до нормативної собівартості пропорційно обраній базі їх віднесення

Сума нормативних витрат на одиницю продукції – це нормативна собівартість, яка використовується для оцінки продукції при її оприбуткуванні з виробництва, оцінки запасів, визначення собівартості реалізованої продукції, порівняння фактичної собівартості з нормативною, вирішення питань ціноутворення тощо.

Протягом року можливі зміни норм витрат у випадках зміни умов виробництва (заміна обладнання, матеріалів, впровадження нової технології виробництва тощо).