2) Встановлення рівноправних зв’язків Русі з християнською Європою;

3) церква стала основним поширювачем слов’янської абетки (кирилиця), розробленої братами Кирилом і Мефодієм у середині ІХ ст. на базі грецького письма.

За правління Володимира Великого:

• збудовано першу кам’яну церкву на Русі – Десятинну (храм пресвятої Богородиці);

• створювалися перші школи: «став він у знатних людей дітей забирати і оддавати їх на учення книжне»;

• виготовлялися перші руські монети – златники і срібники, на яких було зображено тризуб;

• до Русі приєднано «Червенські міста» – землі волинян (дулібів) і білих хорватів [сучасні Волинь, Галичину і Закарпаття];

• розпочато спорудження земляних укріплень і фортець на південних кордонах Русі – т. зв. «Змієвих валів».

1015 р. – після смерті Володимира між його синами спалахнула боротьба за київський престол. Святополк вбиває Бориса і Гліба – через це вони першими з руських князів були канонізовані (визнані святими) церквою, а Святополк прозваний Окаянним.

1019 р. – перемога Ярослава над Святополком Окаянним у битві на р. Альта.

Під час вокняжіння Ярослава Мудрого було розроблено «Правду Ярослава» – перший варіант писаного зводу руських законів «Руської правди». «Правда Ярослава» («Найдавніша правда») складалася з 18 статей і у першій статті закріплювала право на кровну помсту (кровна помста буде скасована синами Ярослава Мудрого і замінена викупом у «Правді Ярославичів»).

[Три редакції «Руської правди»:

1. «Коротка правда»: «Правда Ярослава» + «Правда Ярославичів» (ХІ ст.)

2. «Розширена правда»: «Коротка правда» + «Статут (Устав) Володимира Мономаха» (початок ХІІ ст.)

3. «Скорочена правда» – вибірка статей, призначених для здійснення судочинства (XIV ст.)

До нас дійшло понад 100 списків «Руської правди».]

До 1036 р. Ярослав буде управляти Руссю спільно зі своїм братом – тмутараканським князем Мстиславом, який буде правити на Лівобережжі Дніпра.

1030-1031 рр. – Ярослав і Мстислав повертають Русі Червенські міста, завойовані після смерті Володимира Великого польським королем.

1036 р. – 1) після смерті Мстислава Київська Русь була об’єднана під владою Ярослава Мудрого, що відтепер стає одноосібним правителем Русі;

2) збудовано Спасо-Преображенський собор у Чернігові;

3) Ярослав Мудрий остаточно розбиває печенігів.

1037 р. – на честь перемоги над печенігами збудовано Софіївський собор у Києві.

(у 2011 р. ЮНЕСКО відзначала 1000-ліття створення Софіївського собору).

За правління Ярослава Мудрого:

• було зібрано велику бібліотеку з кількасот книг, що зберігалась у Софіївському соборі;

• утверджується практика (започаткована ще Володимиром Великим) віддавати дітей знаті «на навчання книжне»;

• будується брама – Золоті Ворота, Ярослав сприяє подальшій розбудові столиці;

• зростає міжнародний престиж Русі через укладення династичних шлюбів. Ярослав видав усіх своїх 5 доньок за європейських правителів, здобувши прізвисько «тесть Європи». (Анна Ярославна стала дружиною французького короля Генріха І з династії Капетингів. До Франції з бібліотеки Софійського собору вона взяла з собою Реймське Євангеліє (1036-1037)).

[1039 р. – проголошення незалежності Київської митрополії.]

1051 р. – 1) першим митрополитом руського походження став Іларіон, автор «Слова про закон і благодать»;

2) будівництво Печерського монастиря.

1056-1057 рр. – створене Остромирове Євангеліє. (Містить євангельські читання для неділі і свят. Переписане з староболгарського оригіналу, як гадають, у Києві дияконом Григорієм для новгородського посадника Остромира).

Реймське і Остромирове Євангелія вважаються найдавнішими книгами, створеними на Русі, що дійшли до нас.

Відомим іконописцем Київської Русі був Аліпій (Алімпій).

1073 р. – 1) «Ізборник Святослава» (із зображенням родини великого князя київського Святослава Ярославича);

2) з ініціативи ігумена Печерського монастиря Федосія (за правління в Києві Святослава Ярославича) розпочинається будівництво Успенської соборної церкви Києво-Печерського монастиря (1073-1078).

Після смерті Ярослава Мудрого новим київським князем стане його старший син Ізяслав, який фактично буде правити спільно зі своїми братами – Святославом і Всеволодом, спочатку злагоджено (до 1072 р.), а потім змагаючись між собою за київський престол.

1054-1072 (1093) рр. – тріумвірат Ярославичів (Ізяслав, Святослав і Всеволод).

1068 р. – 1) поразка руських князів від половців на р. Альта;

2) перше народне повстання у Києві.

1072 р. – перший з’їзд князів (Ізяслава, Святослава та Всеволода) у Вишгороді, на якому було затверджено «Правду Ярославичів».

1097 р. – з’їзд руських князів у Любечі (ініціатором скликання якого був Володимир Мономах) – спроба зберегти єдність Русі. На ньому ухвалені рішення «Кожен хай держить отчину свою» і єднання князів перед загрозою половецьких нападів.

(Згідно з рішенням Любецького з’їзду уділ (вотчину) Володимира Мономаха становили Переяславська і Ростово-Суздальська землі).

1113 р. – 1) поява першої редакції «Повісті минулих літ» ченця Печерського монастиря Нестора;

2) друге народне повстання в Києві, внаслідок якого на київський престол запрошено переяславського князя Володимира Мономаха.

Володимир Мономах був сином Всеволода Ярославича, уславився своїми 80-ма походами на половців, був ініціатором укладення доповнення до «Руської правди» («Статут Володимира Мономаха») і автором «Повчання дітям». Одним із підсумків князювання Володимира Мономаха (1113-1125) було відновлення єдності Київської Русі.

1132 р. – після смерті сина Мономаха Мстислава Володимировича (1125-1132) Київська Русь остаточно розпалася на самостійні князівства.

Серед причин роздробленості Русі дослідники називають:

1. різний етнічний склад територій Київської Русі;

2. розвиток землеволодіння, зміцнення його вотчинної форми.

Також однією з причин роздробленості є зростання чисельності, розвиток і економічне піднесення міст. У період розквіту Київської Русі скандинави називали її «Гердеріка» – «Країна міст». Виникненню та розвитку міст на Русі сприяли такі чинники:

1. виникнення племінних центрів – городищ – у давніх слов’ян;

2. прогресуюче відокремлення ремесла від землеробства;

3. розвиток торгівлі, наявність мережі міжнародних торговельних шляхів.

Наслідками роздробленості Русі стали князівські міжусобиці й одночасно – розквіт господарства і культури (через відсутність монополії Києва на владу).

За часів роздробленості у ХІІ ст.:

1. Київське князівство визначалося найбільшою кількістю населення з-поміж інших князівств;

2. у Чернігівському князівстві представники місцевої династії Ольговичів вели боротьбу за київський престол.

1169 р. – зруйнування Києва володимиро-суздальським князем Андрієм Боголюбським з метою ліквідації його статусу як столиці Русі.

1185 р. – невдалий похід новгород-сіверського князя Ігоря Святославича на половців (оспіваний у «Слові о полку Ігоровім»).

1187 р. – 1) перша згадка слова «Україна» у руських літописах (розповідаючи про смерть переяславського князя Володимира Глібовича, літописець зазначає, що «за ним вся Україна багато тужила»);

2) поява «Слова о полку Ігоровім».

Соціальна структура давньоруського суспільства:

1. Вільне населення – князь і його сім’я, [управляючі господарством князя (огнищани, тіуни та ін.)], бояри (вихідці з дружин перших руських князів), дружинники, священики (духівництво), ремісники і торговці (мешканці міст), смерди (вільні сільські общинники).

2. Напіввільне населення:

   1. закупи – люди, що потрапляли у боргову залежність, не віддавши позику – «купу»;

   2. рядовичі – ті, хто укладали із землевласником договір про найм – «ряд»;

   3. ізгої – ті, хто втратили зв’язок із своїм соціальним середовищем (вигнанці з сільських общин, осиротілі княжата, боярчуки тощо).

3. Невільне населення (раби – їх можна було продавати, дарувати, передавати у спадок):

   1. холопи;

   2. челядь.

Для економічного розвитку Київської Русі Х-ХІІІ ст. були характерні наступні фактори:

1. основа сільськогосподарського виробництва – землеробство і тваринництво;

2. значне поширення промислів – мисливства, рибальства та бортництва;

3. використання торговельних шляхів «із варягів у греки», Грецького та Залозного.

На початку ХІІІ ст. розрізнені монгольські племена об’єднав Темучжин, якому на курултаї (з’їзді монгольських племен) надано титул «Чингізхан» – «Великий хан» або «Хан над ханами».

1223 р. – поразка русько-половецьких військ від монголів на р. Калка (у цій битві брав участь молодий Данило Романович). Про битву на р. Калка літописець написав: «І сталася побіда над усіма князями руськими, якої ото не бувало ніколи».

1237-1241 рр. – походи хана Батия (онука Чингізхана) на Русь.

1239 р. – спалено Переяслав і Чернігів.

Грудень 1240 р. – Батий захопив і зруйнував Київ.

1242 р. – хан Батий з території Польщі, Чехії та Угорщини повертає назад і створює державу Золота Орда зі столицею у м. Сарай на Волзі.

Форми залежності руських князівств від Золотої Орди:

1. кожен князь мусив їздити до столиці Золотої Орди за ярликом (ханською грамотою на княже правління);

2. при кожному князі знаходився баскак (ханський намісник), що здійснював перепис населення для визначення розміру данини;

3. обов’язкова сплата данини.