Античні міста-держави (поліси) Північного Причорномор’я

VII-V ст. до н.е. – ВЕЛИКА ГРЕЦЬКА КОЛОНІЗАЦІЯ – заселення греками південних берегів України та Криму.

Причини грецької колонізації – соціально-економічні. Серед них: 1) прагнення до збагачення через розвиток торгівлі, 2) пошук джерел сировини для ремісничої діяльності і 3) втеча від злиднів на батьківщині.

Сер. VII ст. до н.е. – перша грецька колонія на території України – Борисфеніда на острові БЕРЕЗАНЬ.

Чорне море греки називали Понт Евксинський (Гостинне море), а Дніпро – Борисфен.

Основні грецькі колонії (міста-держави) на території України:

• ТІРА (гирло Дністра, сучасне м. Білгород-Дністровський);

• ОЛЬВІЯ (правий берег Південного Бугу, Бузький лиман, поблизу с. Паротин Миколаївської обл.);

• ХЕРСОНЕС (Південно-Західний Крим, сучасний Севастополь);

• ПАНТІКАПЕЙ (Східний Крим, сучасна Керч);

• [КЕРКІНТІДА (Західний Крим, сучасна Євпаторія).]

480 р. до н.е. – архонт Пантікапею захопив владу у місті і проголосив себе царем. Так виникло Боспорське царство (до якого увійшли 20 грецьких міст Керченського і Таманського півостровів і місцеві скіфські племена).

107 р. до н.е. – повстання Савмака у Боспорському царстві.

У І-ІІ ст. н.е. Боспорське царство і більшість грецьких полісів визнали над собою зверхність Римської імперії.

Народи, що заселяли українські землі у і тис. До н.Е.:

Україна –

• кіммерійці (Х-VII ст. до н.е.),

• скіфи (VII-III ст. до н.е.),

• сармати (ІІІ ст. до н.е. – ІІІ ст. н.е.).

Крим –

• таври (ІХ-І ст. до н.е.),

• греки (VІІ ст. до н.е. – ІІІ ст. н.е.),

• скіфи (ІІІ ст. до н.е. – ІІІ ст. н.е.).

IV-VI ст. н.е. – ВЕЛИКЕ ПЕРЕСЕЛЕННЯ НАРОДІВ – рух з Азії кочових племен.

Передвісником Великого переселення народів стане рух з Північно-Західної Європи германських племен ґотів. У ІІІ ст. н.е. на території Північного Причорномор’я остґоти заснували державу Рейхґотланд.

375 р. – Велике переселення народів розпочалося нашестям гунів. Гуни зруйнували Рейхґотланд, який очолював рекс (цар) Германаріх. Найбільшого піднесення Гунська держава зазнала за правління Аттіли (433-453).

Услід за гунами у VI ст. н.е. з’явилися авари (яких слов’яни згадуватимуть у прислів’ї: «Погібоша яко обре»), угри, булгари, врешті – хозари. Хозарському каганату східні слов’яни будуть платити «данину кров’ю».

Слов’яни

Формування слов’янського етносу тривало від V ст. до н.е. до V ст. н.е. Прабатьківщиною слов’ян вважається територія між Одрою та Дніпром.

На території України першими слов’янськими групами були племена зарубинецької (ІІ ст. до н.е. – ІІ ст. н.е.) і черняхівської культури (ІІ-V ст.), досліджені В. Хвойкою.

У І-ІІ ст. н.е. про слов’ян під іменем «венеди» починають згадувати римські історики Пліній Старший, Тацит і олександрійський (грецький) – Птоломей.

V-VII ст. н.е. – ВЕЛИКЕ РОЗСЕЛЕННЯ СЛОВ’ЯН – під тиском кочовиків, що рушили в Європу внаслідок занепаду і розпаду гунської держави після смерті Аттіли, слов’яни розселяються зі своєї прабатьківщини. В результаті утворюється три гілки слов’янських народів: ВЕНЕДИ (західні слов’яни), СКЛАВІНИ (південні слов’яни) й АНТИ (східні слов’яни).

602 р. – остання згадка в писемних джерелах про антів.

У VII-VIII ст. на землях антів сформувалися східнослов’янські племінні союзи, про яких згадує у «Повісті минулих літ» літописець Нестор. З них на території України проживали волиняни (рання назва – дуліби), деревляни, сіверяни, поляни, уличі, тиверці, білі хорвати.

Кінець V – початок VI ст. – на території полянського союзу племен виникає місто КИЇВ.

Східні слов’яни жили сільською общиною (громадою), яка називалася верв, основні питання вирішували спільно на общинних зборах – віче. Вони були язичниками, вірили у багатобожжя (політеїзм). Головними богами вважалися Даждьбог (або Сварожич, бог сонця), Сварог (бог неба), Перун (бог громовиці), Стрибог (бог вітру), Мокош (богиня землі), Хорс (бог Місяця), Сімарґл (бог підземного царства), Велес (бог худоби і підземного світу) та ін.

Арабські джерела фіксують існування у VIII-ІХ ст. на території східних слов’ян кількох держав – КУЯВІЯ, СЛАВІЯ, АРТАНІЯ, ПОЛУНІЯ. Історики вважають, що центром Куявії було м. Київ. Саме Куявія в майбутньому стане називатися Русь.