63. Міжнародні відносини наприкінці хіх — на початку хх століть

Міжнародні відносини на рубежі ХIХ–ХХ століть визначалися наростанням суперечностей між провідними державами, що завершували поділ світу.Створення Троїстого блоку

Створення Німецької імперії (1871 р.), що продемонструвала свою могутність перемогою над Францією, істотно змінило ситуацію на європейському континенті. Щоб позбавити Францію можливості помститися за свою поразку, німецький канцлер О. фон Бісмарк спробував знайти надійних союзників. У 1873 р. йому вдалося створити Союз трьох імператорів — Німеччини, Австро-Угорщині й Росії. Але цей союз виявився не дуже надійним, оскільки Росія виступила на підтримку Франції. У 1879 р. між Німеччиною й Австро-Угорщиною був підписаний секретний союзний договір про спільну оборону проти нападу Росії.. 1882 р. Німеччина, Австро-Угорщина й Італія підписали Троїстий союз, спрямований проти Франції і Росії (проіснував до 1915 р.). Німеччина намагалася залучити до участі в союзі й Англію, але ці спроби виявилися марними. Посилення англо­німецьких суперечностей

Після коронації нового імператора Німеччини Вільгельма II (1888 р.) і відставки Бісмарка (1890 р.) Посилюється її економічна й військова міць, починається будівництво потужного флоту..Це стривожило уряд Великобританії Лондон у жодному разі не хотів допустити переділу колоній. Посилення німецького флоту створювало реальну загрозу морській гегемонії англійців. до кінця ХIХ століття уряд Великобританії продовжував дотримуватись принципу «блискучої ізоляції

Створення Антанти

У 80-ті рр. ХIХ століття відносини між Росією і Німеччиною повільно, але неухильно погіршувалися. У 1887 р. Союз трьох імперій розпався. Бісмарк, намагаючись учинити економічний тиск на Росію, закрив царському урядові вихід на німецький грошовий ринок..

На початку 90-х рр. ХIХ століття військово-політичне зближення двох країн знайшло своє юридичне оформлення. У 1891 р. між Росією і Францією був підписаний консультативний пакт, а в1893 р. — секретна військова конвенція про спільні дії у війні проти Німеччини. Підписання цієї конвенції завершило оформлення франко-російського союзу.

. У 1904 р. було підписано англо-французьку угоду про розподіл сфер впливу в Африці. Ця угода одержала назву Антанта (від франц. «згода»). Вона відкривала можливості для широкого співробітництва двох країн проти Німеччини (хоча про неї в документі не було сказано жодного слова). Зростання зовнішньополітичної активності Німеччини примусило Францію і Великобританію в 1906 р. домовитися про військове співробітництво.

У 1907 р. після тривалих переговорів за сприяння Франції вдалося укласти англо-російську угоду про поділ сфер впливу на Середньому Сході. Ця угода відкрила можливість співробітництва Росії і Великобританії проти Німеччини.

Міжнародні кризи та конфлікти на початку XX століття

— У 1899–1902 рр. відбулася англо-бурська війна (бури — нащадки голландських, французьких і німецьких поселенців на півдні Африки), у результаті якої Великобританія захопила дві бурські республіки у Південній Африці — Трансвааль і Оранжеву республіку. Ці території були багаті на алмази і золото. Після перемоги над бурами англійці об’єднали в суцільний масив свої володіння на півдні Африки.

— У 1904–1905 рр. відбулася російсько-японська війна.

— У 1905–1906 рр. виникла перша марокканська криза — гострий конфлікт між Німеччиною, Великобританією і Францією за панування в Марокко. Німцям не вдалося взяти участь у розділенні цієї країни. Вона потрапила під контроль Франції і частково Іспанії.

— У 1908–1909 рр. виникла боснійська криза. Австро-Угорщина приєднала до себе давно окуповані її військами Боснію і Герцеговину. Це поставило під загрозу існування незалежної сербської держави. Сербія готувалася дати відсіч будь-якому вторгненню, розраховуючи на допомогу Росії. Але Росія не була готова до війни з Австро-Угорщиною, на боці якої виступала Німеччина. Тому російський уряд, а слідом за ним і сербський, були змушені визнати владу Австро-Угорщини над Боснією і Герцеговиною.

— У 1911 р. виникла друга марокканська криза. Вона була викликана тим, що Німеччина направила до берегів Марокко свій військовий корабель і заявила про намір захопити частину території цієї країни, де вже хазяйнувала Франція. Конфлікт міг призвести до війни. Але Німеччина не зважилася на зіткнення з Антантою і була змушена відмовитися від втручання в марокканську проблему.

— У 1911 р. відбулася італо-турецька (Триполітанська) війна. Користуючись слабкістю Османської імперії, Італія захопила останні турецькі володіння в Північній Африці — Триполітанію і Кіренаїку. На базі цих територій була створена італійська колонія Лівія.

Ї У 1912–1913 рр. відбулися дві Балканські війни (див. розділ «Виникнення незалежних держав на Балканах»).

64. Трої́стий сою́з (Dreibund) — військово-політичний блок Німеччини, Австро-Угорщини та Італії, який склався в 1879–1882 і був спрямований проти Франції і Росії.

Започаткував утворення Троїстотого союзу Австро-Німецький договір від 7 жовтня 1879, який передбачав спільні дії обох країн у випадку нападу Росії на одну із них. Цей двосторонній союз 20 травня 1882 був доповнений договором між Німеччиною, Австро-Угорщиною та Італією. Німеччина і Австро-Угорщина зобов'язувалися надавати всіма засобами допомогу Італії у випадку нападу на неї Франції, а Італія брала на себе зобов'язання допомогти Німеччині, якщо б вона стала жертвою неспровокованого нападу з боку цієї ж держави. Австро-Угорщина звільнялась від допомоги Німеччині у випадку військових дій проти Франції — їй відводилась роль резерву на випадок втручання у конфлікт Росії.

Окремі статті договору стосувались великих держав і передбачали, що у випадку нападу двох або кількох великих держав на одного члена Троїстого союзу у війну з ними вступають всі учасники договору. У випадку нападу однієї з великих держав, дві інші зобов'язувались зберігати сприятливий нейтралітет. Виняток робився лише для Франції: у випадку її нападу на одну з країн союзу, всі інші виступали на спільну боротьбу проти неї.

Відразу ж після підписання договору Італія заявила, що не зможе надати допомогу союзникам, якщо на них нападе Велика Британія, у зв'язку з підвищеною вразливістю берегових комунікацій у випадку нападу на них британського військового флоту. Держави зобов'язувались у випадку спільної участі у війні не підписувати сепаратного миру і дотримуватись таємниці про укладений союз.

Договір трьох держав у наступні роки поновлювався: 20 лютого 1887 у Берліні підписано другий союзний договір; 6 травня 1891 — третій союзний договір; 28 червня 1902 — четвертий союзний договір. Тексти цих договорів в основному повторювали положення документа 1882 і лише включали окремі додаткові угоди.

Договір 1887 містив австро-італійську угоду про збереження статусу-кво на Балканах, а у випадку, якщо це виявилося б неможливим, сторони передбачали узгоджувати свої дії, що свідчило про зародження суперечностей між цими країнами на Балканах.

У кінці 19-на початку 20 століття Італія почала переорієнтовувати зовнішньополітичний курс і поступово відходити від своїх союзників. Різке загострення англо-німецьких відносин, збитки від митної війни, яку з 1880-х повела Франція проти Італії, змусили останню шукати зближення з Францією та Англією. До значного послаблення позицій Троїстого союзу призвело підписання 1 листопада 1902 франко-італійської угоди, за якою Італія зобов'язувалася зберігати нейтралітет у випадку нападу Німеччини на Францію. У наступні роки Італія, залишаючись формально членом Троїстого союзу, поступово зближувалася з Францією та Великою Британією.

Німеччина і Австро-Угорщина вступили в Першу світову війну без військової підтримки Італії, яка у травні 1915 заявила про свій вихід із Троїстого союзу й оголосила війну Австро-Угорщині.