48.Економічний розвиток Великої Британії в останній третині XIX – на початку хх ст.

1870-ті рр. XIX ст. стали останнім десятиліттям, впродовж якого вона мала статус "світової фабрики". У 1880-1890-ті рр. її економіка вступила в нову стадію свого розвитку, оскільки виявилася тенденція до зниження промислової та торгівельної ролі Британії в системі міжнародних господарський зв'язків, в тому числі у зв'язку з посиленням конкуренції з боку молодих промислових держав - США і Німеччини. Відбулося зниження темпів приросту продукції англійської промисловості: якщо щорічний приріст її промислової продукції в 1870-ті рр. становив 3%, то в 1880-1890-ті рр. – лише 1,8% (у той час як у США - 4,8%; в Німеччині – 3,9%). Якщо в 1870 р. кам'яновугільна промисловість Британії забезпечувала 52% світового видобутку, то в кінці XIX ст. – 22%; виплавка чавуну в 1870 р. складала – 50% світового обсягу, в кінці XIX ст. – 22,1%, в 1913 – 13,5%, а виплавка сталі в 1913 р. - лише 10% світових показників (вугілля, чавун і сталь продовжували залишатися “королями технології” аж до І світової війни). Хоча перед світовою війною Британія залишалася наймогутнішою державою світу, було очевидно, що за своїм промисловим і технічним потенціалом вона відставала від США та Німеччини. Поступова втрата Британська наука сприяла технічному оновленню. Тут працювали видатні науковці Дж.Джоуль, Дж.Максвелл, Е.Резерфорд, У.Ремсей. В 1878 р. в Англії винайдено “томасовський процес” виплавки сталі (за іменем металурга С.Томаса); в 1890-ті рр. Ч.Парсон сконструював нові двигуни – парові турбіни. Однак Англія не здійснювала такого ж швидкого впровадження в промисловість досягнень в області хімії, електроніки, нових двигунів, досконалішого устаткування як молоді капіталістичні країни. В розвитку передової хімічної промисловості Британія відставала від Німеччини в 20 разів. У 1890-ті рр. цей процес прискорився, особливо у військовій промисловості (об'єднання «Джон Браун», «Армстронг-Уітворт», «Віккерс». Повільніше відбувалася концентрація виробництва у традиційній легкій промисловості. Лише в 1897 р. утворився перший трест Коутса з виробництва пряжі й ниток. В 1898-1899 рр. з'явилося ще 4 об'єднання в текстильній промисловості. При цьому процес концентрації виробництва не був незворотним. Наприклад, асоціація з виробництва сталі (1886 р.) невдовзі розпалася; вугільний синдикат (1896 р.) проіснував усього 1 міс. Лише небагато об'єднань закріпилися міцно і лише в деяких галузях промисловості. Британські монополії мали переважно колоніальний характер – «Колоніальна кампанія р. Нігер» (1886), «Імперська кампанія Британської Східної Африки» (1886), «Британська Південноафриканська кампанія» (1889). Вони мали набагато більші прибутки, ніж підприємства, що працювали на внутрішньому ринку. Значно швидше відбувався процес концентрації капіталів: якщо в 1860-ті рр. у Великій Британії нараховувався 241 приватний банк, наприкінці XIX ст. - 50, перед світовою війною – лише 12 банків, що зайняли монопольні позиції та забезпечували потреби у великих капіталовкладеннях. Якщо в 1871 р. посівні площі становили 8,2 млн. акрів, на поч. ХХ ст. вони скоротилися до 5,9 млн. Для цього періоду характерні як масова імміграція безземельних і малоземельних селян, так і кооперація конкурентоспроможних господарств. Будучи забезпечена власною сільгосппродукцією лише на третину, Велика Британія все більше орієнтувалася на імпорт. Оскільки саме існування Великої Британії залежало від зовнішньої торгівлі (найбільший у світі експортер й імпортер) й інвестицій у колонії, це диктувало необхідність її панування на морях для забезпечення комунікацій з колоніями. Тож флотські програми Німеччини, що почали реалізовуватися на початку ХХ ст., уявлялися британським суспільством загрозою його національним інтересам. В останні п'ять років XIX ст. відбулася деяка стабілізація і навіть підйом промисловості, але він не був тривалим. В 1900-1905 рр. сталася чергова економічна криза, хоча вона проявилася в Англії меншою мірою, ніж в інших країнах; за нею послідувала затяжна криза 1907-1910 рр. Нові тенденції в економічному житті Великої Британії були пов'язані з англійсько-бурською війною 1899-1902 рр. Вона призупинила приток золота з Південної Африки, порушила торговельні зв'язки з нею, важкими для населення були військові податки. Водночас війна принесла державні замовлення галузям важкої промисловості (сталеливарна, металообробна, вугільна) і таким чином сприяла їх розвитку. Після кризи 1900-1905 рр. утворилися і зміцніли численні промислові об'єднання, хоч процес концентрації виробництва в Англії, як і раніше, відбувався повільніше, ніж в Німеччині й США. Ще більше стимулювала процес концентрації виробництва затяжна криза 1907-1910 рр. Так, в 1906 р. утворився знаменитий автомобільний концерн “Роллс-Ройс”. Новим явищем стало утворення міжнародних нафтових монополій: англійсько-голландської «Ройал датч шелл» (1907), англійсько-іранської «Брітіш петролеум» (1909). На початку ХХ ст. Велика Британія остаточно втратила промислову монополію. Тож на початку ХХ ст. відбулося збільшення внутрішніх інвестицій. В 1900-1905 рр. Британія вкладала у власне господарство щорічно близько 72 млн. ф. ст., у той час як вивозила 64 млн. ф. ст. Однак це не могло кардинально змінити ситуацію. Перед світовою війною Британія залишалася наймогутнішою державою світу, однак за своїм промисловим і технічним потенціалом поступалася США та Німеччині.

49.Зовнішня політика Великої Британії.

Британський уряд не відразу усвідомив, що головним ворогом Великобританії став німецький імперіалізм. Тому він тривалий час додержувався тактики стримування англо-німецьких суперечностей. Під час війни з бурами, коли міжнародні позиції Великобританії похитнулись, Лондон бере курс на співробітництво з Берліном. Німецький уряд на цю ініціативу Великобританії відповідає тактикою лавірування: вступаючи в переговори з англійською дипломатією, виторговуючи колоніальні поступки, він водночас відмовляється від підписання союзницьких зобов'язань. Після цієї невдачі англійська дипломатія переорієнтовується і робить ставку на Японію. 30 січня 1902 р. було підписано англо-японський союзний договір, який дав можливість Японії розпочати війну з Росією, сподіваючись, що жодна держава не надасть останній військової підтримки, не ризикуючи наразитися на війну з Великобританією. Англо-японський союз 1902 р. означав кінець політики "блискучої ізоляції".

З 1902 р. англійська дипломатія поставила перед собою завдання врегулювати свої відносини з Францією і Росією - країнами, які мали стати її основними союзниками в боротьбі з Німеччиною. Щодо англо-німецьких переговорів, то вони велися з різних питань, проте про укладення союзу більше не йшлося. На цій антинімецькій платформі було підписано в Лондоні 8 квітня 1904 р. англо-французьку таємну угоду. її головним змістом було визнання за Великобританією "права" на панування в Єгипті, а за Францією - на загарбання Марокко. Марокканське узбережжя, прилегле до Гібралтарської протоки, мало відійти до Іспанії. Англо-французьку угоду було підписано відразу з початком російсько-японської війни.

Відносини між Росією і Великобританією продовжували лишатись напруженими. Підштовхнувши разом з США Японію до війни з Росією, Великобританія надавала союзницьку допомогу японському урядові. У 1906 р. почалась революція в Персії, у 1908 р. - у Туреччині, у 1911 р. - у Китаї.

Особливе занепокоєння англійського і російського урядів викликала іранська революція, оскільки вона посилювала вплив на Сході німецького капіталу. Проект "Німецького банку" продовжити Багдадську залізницю до Тегерана дуже турбував як англійський уряд, так і торгово-промислові кола Росії, зацікавлені у перському ринку. Це у свою чергу дало поштовх англо-російському зближенню. Досить важливою передумовою досягнення англо-російського співробітництва було надання в 1906 р. лондонськими банкірами свого грошового ринку Росії. Після того, як було досягнуто компроміс із колоніальних питань, 31 серпня 1907 р. у Петербурзі відбулося підписання угоди між Великобританією і Росією. За умовами цієї угоди Персію було поділено на дві сфери впливу, між якими лишалась нейтральна зона як територія вільної конкуренції обох держав. Афганістан визнавався сферою впливу Великобританії. Договірні сторони зобов'язувались не втручатись у внутрішні справи Тибету і вести переговори з ним лише через китайський уряд. Таким чином, укладення англо-російської угоди завершує процес створення Антанти. Проте єдиного договору між трьома країнами не було: його підписали перед самою війною. Незважаючи на те, що в ньому Німеччина не згадувалась, було зрозуміло, що Антанта протиставлялась австро-німецькому блоку.

Отже, формування двох протилежних дипломатично-військових блоків: Троїстого союзу 1882 р. і Антанти 1907 р., що тривало три десятиліття і відповідало суті модернізації капіталізму, дійшло свого логічного завершення.

Спалах суперництва між двома основними військово-політичними блоками стався внаслідок Балканських воєн.

друга Бал-папська війна. Розпочалась вона атакою болгарських військ на сербів 30 червня 1913 р. У конфлікт втрутилась Румунія, яка окупувала Північну Болгарію, і, нарешті, Туреччина, яка повернула собі Адріанополь. Становище Болгарії стало дуже критичним. 31 липня 1913 р. було укладено перемир'я, а 10 серпня 1913 р. у Бухаресті підписано мир. За ним майже вся Македонія увійшла до складу Сербії і Греції. Болгарську Добруджу захопила Румунія. Більшу частину Фракії було повернуто Туреччині.

У результаті Балканських воєн значно збільшились території Сербії, Греції і Чорногорії. Розвал Балканського союзу став великим здобутком австро-угорської буржуазії. Країни Антанти зміцнили свої позиції в Сербії.

Потреба звести до мінімуму можливість виникнення міжнародного конфлікту зумовила появу таких організацій як Інститут міжнародного права (1873 p.), Міжпарламентський союз (1887 р.) та Нобелівський комітет. У Лондоні відбувся перший мирний конгрес після тривалої підготовки з 1843 р. У Швейцарії, у Берні з 1891 р. став регулярно працювати Міжнародний комітет миру, координуючи діяльність національних комітетів та організовуючи міжнародні конференції, підтримуючи пацифізм.

З ініціативи російського царя Миколи П в Гаазі у 1899 р. та 1907 р. було скликано дві представницькі мирні конференції, на яких обговорювалися проблеми роззброєння, розв'язання міжнародних суперечок та правила війни на суходолі. Крім того, у 1900 р. було створено міжнародний суд, 1907 р. ухвалено Гаазькі конвенції. У 1908-1909 pp. у Лондоні зібралася міжнародна морська конференція.

50. Перша англо-бурська війна або Трасваальська війна — колоніальна війна Великої Британії проти бурської республіки Трансвааль, яка тривала з 1880 по 1881 рік.

Передумови війни

У 1870-і рр. у Лондоні виникає проект Південно-Африканської Конфедерації, до якої мали увійти, крім англійських колоній, ще й бурські республіки. Скориставшись вкрай важким фінансовим становищем [1] та низкою поразок від правителя Вождівство Понд Секукуні, англійці анексували в 1877 р. Південно-Африканську республіку. Здійснив анексію сер Теофіліус Шепстоун, під керівництвом якого перебував загін всього з 26 кінних поліцейських. Головною її причиною стала спроба стягнути з бурів податкової недоїмки за роки, що передували анексії.

Бойові ді

Війна розпочалася 16 грудня 1880 року вогнем трансваальских бурів в Почефструмі, після того як уряд Трансваалю оголосив про свою незалежність від Великобританії. З 22 грудня 1880 р. по 6 січня 1881 р. британські гарнізони на всій території Трансваалю виявилися оточеними.  14 лютого бойові дії були припинені в очікуванні результатів мирних переговорів, ініційованих Крюгером. За цей час прибуло обіцяне підкріплення для Коллі. Британський уряд у той же час запропонував Королівської комісії дослідити можливість виведення військ і укладання перемир’я з бурами. Коллі піддав критиці цю позицію, очікуючи, що під час досягнення остаточної угоди з Крюгером британський уряд матиме козирі в переговорах і, тому вирішив напасти знову на бурській позиції. Таке рішення призвело для найбільшої катастрофи і ганьби британської армії у битві на горі Маджуба 27 лютого 1881 року.

26 лютого 1881 р., Коллі зробив нічний марш-кидок з 360 бійцями на вершину гори Маджуба, де їх чекали позиції бурів. Кілька груп бурів штурмували гору і відкинули британців з великими витратами для них, включаючи загибель генерал-майора Коллі. Ця перемога згадувалася під час Другої англо-бурської війни з гаслами "Пам’ятай Маджубу". Військові дії тривали до 6 березня 1881 року, коли було оголошено перемир'я, за іронією долі на тих же умовах, які Коллі відкинув.

Бури не обмежилися веденням бойових дій у Трансваалі і вторглися до НаталюБури завдали ряд поразок англійським військам, найбільша з яких сталася 26 лютого 1881 р. біля гори Маджуба.

Кінець війни

Не бажаючи далі втягуватися у війну, англійський уряд Вільяма Гладстона підписав перемир'я 6 березня 1881 р. У заключному мирному договорі 23 березня 1881 р. англійці повернули бурам самоврядування в Трансваалі, під теоретичним британським наглядом. У 1884 році було підписано Лондонську угоду. Ця угода підтвердила незалежність Трансваалю і встановила його західний кордон.2.Англо-бурська війна́ 1899—1902 — загарбницька війна Великої Британії проти бурських республік Оранжевої і Трансваалю, одна з перших воєн епохи імперіалізму.

Битва біля Краайпана, 12 жовтня 1899 року[ред.]

З вибухом війни, Де ла Рай був призначений на посаду одного із польових генералів. Де ла Рай здійснив атаку на британський броньований потяг, який йшов з Кімберлі до Мафекінга. Потяг зазнав аварії і після п’ятигодинного бою британці здалися. Цей випадок зробив Де ла Рая відомим, але загострив його відносини з обережним генералом Кроньє, який відправив його, щоб заблокувати просування ворога і послабити облогу Кімберлі.

Битва на річці Моддер, 28 листопада 1899 року[ред.]

Враховуючи переважаючу силу британської артилерії, Де ла Рай наполіг, що його вояки і вояки Прінслоу повинні окопатися на берегах річок Моддер і Рііт. Серія атак англійців відтіснила фрестейтерів, але лише контратаки Де ла Рая дозволили бурам тримати оборону до сутінків, після чого вони просто відійшли. У цьому бою Де ла Рай був поранений, а його сина було вбито. Де ла Рай проклинав Кроньє за слабку підтримку.

Битва біля Магерсфонтайна, 11 грудня 1899 року[ред.]

Після того, як бури змушені були відійти від річки Моддер, британці відремонтували міст. Тим часом загони Де ла Рая окопалися на горі Магерсфонтайн. Незважаючи на поразку біля Магерсфонтайна і катастрофу на річці Тугела, змобілізувавши всі сили Імперії, британці почали поступово перемагати бурів. Генерал Кроньє разом цілою армією був захоплений в полон Робертсом. Блумфонтайн був здобутий 13 березня 1900 року, Преторія – 5 червня, Крюгер втік у Португальську Східну Африку.

Мир

Дипломатичні зусилля з виходу з конфлікту продовжилися і зрештою привели до угоди про подальші мирні переговори У Феріініхіні, в яких Де ла Рай взяв активну участь і посприяв підписанню мирного договору. Мирний договір у Феріініхіні був підписаний 31 березня 1902 року. Де ла Рай і Бота відвідали Велику Британію й США того ж року. сплачено 3 млн. фунтів стерлінгів компенсації.

Після війни Де ла Рай разом з Луїсом Ботою і Крістіаном де Ветом подорожували Європою, збираючи кошти для розорених бурів, чиї ферми були спустошені.