НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені М.П.ДРАГОМАНОВА

Інститут філософської освіти і науки

Спеціальність Культурологія 8.02010101

Комплексний державний іспит з культурології на основі підготовки магістрів

ЕКЗАМЕНАЦІЙНИЙ БІЛЕТ № 7

1. Теорія культури Й.Г.Гердера.

У німецькому Просвітництві в порівнянні з французьким дещо зміщені акценти щодо розуміння культури: морально-антропологічна проблематика, що передбачає вживання терміна «культура», переважає над соціально-політичною проблематикою, яка Вкладаються у термін «цивілізація». Крім того, розум розглядається Німецькими просвітителями не як суб’єктивна здатність людини до пізнання, а як об’єктивна підстава самої дійсності («божественний розум»), що внутрішньо узгоджує природний та історичний моменти. Вказані особливості досить чітко проявились у наукових працях Й. Г. Гердера (1744-1803).

Виходячи з визнання Бога як єдиної «розумної» основи природи й історії, Гердер намагається пояснити суть культури як вияв у людині божественного порядку, що існує в природній та історичній реальності. У зв’язку з цим він покладає великі надії на просвіту і виховання, які сприяють передачі культурних цінностей через засвоєння традиції.

Генезис людини, який передбачає передачу традиції, її засвоєння і застосування, на думку Гердера, можна назвати культурою (тобто обробітком грунту) або просвітою (як образ світла); отже різниця між народами освіченими, культурними і некультурними не якісна, а тільки кількісна (Гердер И. Г. Идеи к философии истории человечества. М., 1977). Тому мислитель рішуче відкидає концепцію європоцентризму, оскільки вона, на його думку, спотворює уявлення про історію неєвропейських народів.

Розглядаючи історію людства як історію культури, Гердер виділяє етапи, що включають культуру, народів Сходу, Греції, Риму і Середньовіччя. При цьому висловлюється оригінальна думка про національну своєрідність культур і культурну єдність людства.

Геніальна ідея криється у постановці Гердером питання про неспівпадіння мети, яку люди ставлять перед собою, і тими результатами, з яких складається ланцюг історичних подій. На шляху пошуку гуманного ідеалу люди зазнають невдач і страждань від наслідків власних помилок. Відступи людства від вибраного шляху філософ пояснює тим, що люди не завжди правильно розуміли висунуті ними цілі та ідеали і тому часто не могли реалізувати ті принципи, які складають суть соціального буття. На думку Гердера, шлях культурного прогресу, який відкриває можливості кращого використання розуму, і головне – розвитку людяності, лежить через оману й невдалі експерименти. Сучасність підтвердила справедливість роздумів мислителя.

2. Культура Постмодернізму: сутність, основні напрями.

Більш глибоке розуміння показує, що постмодернізм - це стан культури суспільства, що характеризується втратою ціннісних орієнтирів (метанарративів, метооповідань). Термін «постмодернізм» вказує на ідеологію (на противагу модернізму), у той момент як термін «постмодерн» може бути визначений як період (відрізок часу), властивий західній культурі, що йде відразу ж після періоду модернізму. Отже, постмодернізм це - свого роду культурний настрій із властивою йому відсутністю вселяких абсолютів, постійних констант або фундаментів. Основними представниками філософії постмодернізму вважаються такі визначні постаті, як Барт, Ліотар, Батай, Рорті, Дерріда, Дельоз, Гваттарі, Апель, Бодрійар та інші).

Теоретико-методологічною основою такого об'єднання послужив французький постструктуралізм, ті підходи та концепції, які були розроблені в кінці 60-х - 70-х роках у роботах таких його провідних представників, як Ж. Дерріда, М. Фуко, Ж. Дельоз, Ж. Лакан та ін Саме постструктуралізм як особливий комплекс ідей і уявлень світоглядного порядку став тією основою, на якій постмодернізм почав визрівати як широке ідейний протягом і здійснювати експансію в усі сфери соціально-гуманітарного знання, в усі сфери суспільного життя, претендуючи на статус спочатку загальної теорії сучасного мистецтва, а потім - особливої ​​ментальності, найбільш повне вираження «духу часу».

     Використання постструктуралістських підходів в літературній критиці породило феномен деконструктивізму. Вперше цей напрям в літературознавстві оформилося в США, насамперед у роботах представників Єльської школи - П.де Мана, Дж. Хартмана, Х. Блума і Дж. Х. Міллера. Надалі деконструктивізм вийшов як за межі США, так і за межі літературно-критичної практики і в силу характерного для постструктуралізму уявлення про культуру як сумі текстів перетворився на загальну методологію постмодернізму, застосовну до аналізу будь-якого феномена культури, будь-якого тексту.

3. Прикладна культурологія як сфера застосування культурологічних концепцій до аналізу конкретної гуманітарної проблематики.

сукупність концепцій, методол. принципів, методів знання, орієнтованих на застосування в різних областях соціальної взаємодії і на досягнення практич. ефектів в цих областях. Оскільки прикладний рівень культурології передбачає практич. використання пізнання, особливе значення тут набувають такі напрямки та особливості аналізу, як діагностика і прогнозування соціокультурної динаміки, що розвивається в режимі спонтанної самоорганізації, проектне зміна тих її аспектів і елементів, к-які можуть бути трансформовані під впливом цілеспрямованої діяльності, а також програмування і планування конкр. сторін практики, здатних змінюватися в потрібному напрямку. Специфіка прикладного рівня культурологіч. знання полягає в його інтегративному характері, що пред'являє більш складні вимоги до тих практич. рішеннями, к-які можуть бути вироблені на його основі. Якщо прикладної рівень якого-небудь дисциплінарного знання (напр., екон., Політологіч., Социол., Психол.) Поглиблює лише свій, вузькогалузевий аспект познават. діяльності, а практич. рекомендації стосуються тільки відповідного сегмента соціокультурної практики і призначені для професійно галузевого використання, то для культурологіч. підходу характерні такі особливості, як інтегративно-цілісний розгляд об'єкта пізнання в його істор. динаміці, виділення і облік таких його аспектів, як комунікативний, ціннісно-смисловий, традиціоналістський, інновативний, груповий, індивідуально-особистісний та ін        Прикладний рівень культурологіч. пізнання формувався в 20 ст. в розвинених країнах світу в рамках практич. застосування рез-тов культурної та соціальної антропології. Найважливіші причини розширення потреб фахівців і управленч. персоналу в знанні рез-тов культурологіч. аналізу можна звести до сл. глобальних чинників: у світі почали інтенсивно розширюватися міжкультурні контакти й розвиватися міжнар. туризм; в багатьох країнах стали посилюватися процеси аккулипураціі і впровадження соціокультурних інновацій; багатьом традиц. т-в стали актуальними явища модернізації та постмодернизации, що зачіпало не тільки технології праці, духовні цінності, норми поведінки, але й соціальні інститути, спосіб життя в цілому;