№1.

Фізіологія (вищої нервової діяльностї та вікова) як предмет, основні поняття та зміст.

Физиология – это наука, изучающая жизнедеятельность целостного организма и его частей – систем, органов, клеток, выясняющая причины и механизмы этой деятельности, законы ее протекания и взаимодействия с внешней средой, а также физические и химические основы разных проявлений жизнедеятельности.

Физиология ЦНС изучает состав и функции главных составных частей нервной системы, таких как головной и спинной мозг.

Предмет физиологии ЦНС заключается в изучении закономерностей процесса становления, развития и функционирования регулятивных основ нервной системы человека и животного, прежде всего спинного и головного мозга. Изучение строения и функций нервной системы осуществляется с учетом филогенеза и онтогенеза, в тесном взаимодействии с окружающей, в том числе и социальной средой.

Задачи физиологии ЦНС:

1. Познание законов функционирования ЦНС позволяет добиться высокой точности диагностики психических познавательных процессов, свойств и состояний личности, определить понятие психической нормы и на этой основе активно проводить психологическое обеспечение профессиональной деятельности, регулировать психическое развитие и предупреждать отклонения и патологии.

2. Изучение физиологии ЦНС помогает практическим психологам понять особенности строения и функции материального носителя психики, вскрыть закономерности и механизмы физиологии нервных процессов в интересах сохранения психического здоровья человека, для оказания людям квалифицированной психологической помощи.

3. Физиология ЦНС активно способствует клинической психологии в лечении различных нервно-психических заболеваний, которые представляют собой нарушения физиологических процессов и сопровождаются структурными изменениями в организме человека. Такие изменения могут существенно отразиться на психике, поведении и деятельности человека, представляя собой определенную опасность в процессе социального взаимодействия.

4. Физиология ЦНС способствует глубокой разработке механизмов нервных процессов, которые обеспечивают деятельность специалистов в области психиатрии, психотерапии, психофизики, психофизиологии, нейропсихологии, психобиологии, физиологии высшей нервной деятельности, патопсихологии.

5. Физиология ЦНС играет важную роль в понимании процессов и состояний человека в экстремальных условиях трудовой деятельности.

6. Физиология ЦНС помогает понять процессы возрастных изменений человека и соответственно учитывать их при диагностике, прогнозировании и регулировании психики детей и подростков на различных этапах жизненного пути. Достижения физиологии ЦНС используют специалисты по возрастной психологии, педагогической психологии и геронтологии. Педагогика на основе физиологии ЦНС смогла по-новому взглянуть на процессы обучения и воспитания, коррекции детей с различными отклонениями в умственном развитии Исследование элементарных физиологических процессов восприятия, осмысления и воспроизведения информации, знаний, умений и навыков является основой изменения современной базы общеобразовательного процесса.

7. Научная задача физиологии ЦНС состоит в том, чтобы изучить механизмы влияния физиологических процессов на динамику физической и умственной работоспособности человека. Понимание такой динамики позволит сохранить работоспособность на высоком уровне длительный период времени, своевременно предупредить аварии и травматизма на основе утомления.

8. Актуальной современной задачей физиологии ЦНС является необходимость всестороннего учета физиологических факторов при проектировании, разработке и эксплуатации техники.

9. Первостепенная задача физиологии ЦНС стоит в профилактике наркологической зависимости человека, предупреждении и лечении алкоголизма и игромании.

Изучение физиологических процессов и функций живого организма вообще и центральной нервной системы в частности, осуществляется с учетом определенных принципиальных положений.

№2.

Методи дослідження вікової фізілогії ( кроссекціональний та лонгітудіальний): ix порівняльна характеристика.

Наука є повноцінною в тому випадку, якщо її методичний арсенал відповідає завданням, які їй доводиться вирішувати. Для вікової фізіології найважливіше завдання - вивчення динаміки і закономірностей змін фізіологічних функцій у процесі індивідуального розвитку. Відповіді на найрізноманітніші приватні питання, що виникають по ходу такого вивчення, дають два методи організації дослідження, кожен з яких має свої переваги і недоліки, але обидва широко застосовуються у фізіології розвитку. Це методи поперечного (кроссекціонального) і поздовжнього (лонгітудинальні) досліджень.

Метод поперечного дослідження (кроссекціональний) представляє собою паралельне, одночасне вивчення тих чи інших властивостей у представників різних вікових груп. Зіставлення рівня розвитку досліджуваного властивості у дітей різного віку дозволяє вивести важливі закономірності онтогенетичного процесу. Прикладом такого дослідження може служити одночасне (протягом декількох днів) диспансерне обстеження стану здоров'я, рівня фізичного та моторного розвитку в учнів всіх класів який-небудь школи. Порівнюючи показники, отримані, наприклад, у першокласників, п'ятикласників і випускників школи, фізіолог може встановити, як і наскільки змінюються досліджувані ним фізіологічні функції в різному віці. Такий метод порівняно простий в організації, відносно дешевий і дозволяє застосувати одні й ті ж стандартні методики та прилади для обстеження дітей різних вікових груп. Застосування сучасних прийомів статистичної обробки даних дозволяє отримувати таким методом досить надійні і доказові результати, але тільки в тому випадку, якщо обстежувані віково-статеві групи (вибірки) досить великі.

За сучасними статистичними критеріями, для надійності висновків, отриманих в поперечних дослідженнях, необхідно, щоб вибірка (тобто група обстежуваних однієї статі і віку) становила не менше 20-30 чоловік. При розробці гігієнічних нормативів вважається необхідним, щоб вибірка складала не менш 100 чоловік одного віку і статі. Недолік цього методу полягає в тому, що дослідник ніколи не може чітко визначити темп змін досліджуваних їм показників: він бачить тільки результати, отримані в окремих «точках» вікової шкали, відповідних віку обстежених дітей, але не може з упевненістю судити про динаміку процесів, що відбуваються.

Метод поздовжнього дослідження застосовується тоді, коли потрібно скласти уявлення саме про динаміку процесу та індивідуальних особливостях цієї динаміки. Цей метод полягає в тривалому (багато місяців, іноді - роки) спостереженні за одними і тими ж дітьми. Регулярно (частота залежить від використовуваних методик та процедур) дітей обстежують за допомогою стандартного набору методик, що дозволяє докладно розглянути динаміку що відбуваються в організмі вікових змін. Завдяки цьому вибірка для поздовжнього дослідження може бути зовсім невеликим. Міжнародні наукові журнали визнають групу в 5-6 чоловік достатньою для проведення подібних досліджень. У деяких випадках навіть спостереження за одним єдиним дитиною дозволяють виявити дуже важливі закономірності. Так, крива зростання людини вперше була побудована в XVII ст. на основі спостережень за хлопчиком з багатої дворянської французької сім'ї, що проводилися протягом 18 років одним і тим же лікарем, який опублікував згодом отримані результати. У подальшому такі криві зростання будували багато дослідників, але нічого принципово нового вони додати не змогли, якщо не вважати індивідуальних особливостей та наслідків акселерації (прискорення росту і розвитку дітей в XX ст.). Метод поздовжнього спостереження дуже складний в організації і доріг, однак ці його недоліки з лишком окупаються повнотою отриманої наукової інформації.

процеси, або ті чи інші їх фізичні прояви (наприклад, електричні потенціали, що виробляються клітинами організму в процесі їх функціонування).

№3

Ріст та розвиток дітей: основні закономірності (гетерохронія, системогенез, енергетичне правило скелетних м язів, надійність).

Термін онтогенез (від грецьк. онтос – сутнє і генезис –

походження) був введений в біологію відомим німецьким природодослідником XIX ст. 3.

Геккелем. В наш час цим терміном позначають весь період індивідуального розвитку

живої істоти від моменту запліднення яйцеклітини до природного закінчення

індивідуального життя.

В онтогенезі розрізняють два відносно самостійних етапи розвитку: пренатальний і

постнатальний. Перший починається з моменту зачаття і триває до народження дитини,

другий – від моменту народження до смерті людини. Процеси росту і розвитку є загаль-

нобіологічними властивостями живої матерії. Ріст і розвиток людини, який починається з

моменту запліднення яйцеклітини, являє собою безперервний поступальний процес, який

відбувається протягом всього життя. Процес розвитку стрибкоподібний, і відмінність між

окремими етапами, або періодами, життя зводиться не тільки до кількісних, а й якісних

змін.

Вікові особливості у будові чи діяльності тих або інших фізіологічних систем ні в

якому разі не можуть свідчити про неповноцінність організму дитини на окремих вікових

етапах. Саме комплексом подібних особливостей характеризується той чи інший вік.

Під розвитком в широкому розумінні цього слова слід розуміти процес кількісних

і якісних змін, які відбуваються в організмі людини і приводять до підвищення рівня

складності організації і взаємодії всіх його систем. Розвиток включає в себе три основні

фактори: ріст, диференціювання органів і тканин, формоутворення (набуття

організмом характерних, властивих йому форм). Вони перебувають між собою в тісному

взаємозв'язку і взаємозалежності.

Однією з основних фізіологічних особливостей процесу розвитку, яка відрізняє

організм дитини від організму дорослого, є ріст, тобто кількісний процес, що

характеризується безперервним збільшенням маси організму і супроводжується зміною

кількості його клітин або їхніх розмірів.

В процесі росту збільшуються кількість клітин, маса тіла і антропометричні

показники. В одних органах, таких як кістки, легені, ріст здійснюється переважно завдяки

збільшенню кількості клітин; в інших (м'язи, нервова тканина) періважають процеси

збільшення розмірів самих клітин. Таке визначення процесу росту виключає ті зміни маси

і розмірів тіла, які можуть бути зумовлені жировідкладенням або затриманням води.

Точніший показник росту організму – це підвищення в ньому загальної кількості білка і

збільшення розмірів кісток.

До важливих закономірностей росту і розвитку дітей належать нерівномірність і

безперервність росту і розвитку, гетерохронія з явищами випереджаючого дозрівання

життєво важливих-функціональних систем і акселерація.

Гетерохронія. П. К. Анохін висунув вчення про гетерохронію (нерівномірне

дозрівання функціональних систем) і вчення про системогенез, яке з нього випливає.

Згідно з його уявленнями, під функціональною системою слід розуміти широке

функціональне об'єднання-відмінно локалізованих структур на основі одержання

кінцевого пристосувального ефекту, необхідного в даний момент (наприклад,

функціональна система дихання, функціональна система, яка забезпечує рух тіла у

просторі, та ін.).

Структура функціональної системи складна і включає в себе аферентний синтез,

прийняття рішення, саму дію і її результат, зворотну аферентацію із ефекторних органів і,

нарешті, акцептор дії, зіставлення одержаного ефекту з очікуваним. Аферентний синтез

включає в себе обробку, синтезування різних видів інформації, яка надходить у нервову

систему. В результаті аналізу і синтезу одержаної інформації вона зіставляється з

минулим досвідом. В акцепторі дії формується модель майбутньої дії, відбувається

прогнозування майбутнього результату і зіставлення фактичного результату з раніше

зформованою моделлю.

Функціональні системи дозрівають нерівномірно, включаються поетапно,

змінюються, забезпечуючи організму пристосування в різні періоди онтогенетичного

розвитку.

Структури, які в сукупності повинні становити до моменту народження

функціональну систему, закладаються і дозрівають вибірково і прискорено. Наприклад,

коловий м'яз рота іннервується прискорено і задовго до того, як будуть іннервовані інші

м'язи обличчя. Прискореного розвитку зазнає не тільки коловий м'яз рота, а й інші м'язи і

ті структури центральної нервової системи, які забезпечують акт смоктання. Із всіх нервів

руки насамперед і найповніше розвиваються ті, що забезпечують скорочення м'язів-

згиначів пальців, які беруть участь у виконанні хапального рефлексу. Такий вибірковий і

прискорений розвиток морфологічних утворень, які становлять повноцінну

функціональну систему, що забезпечує новонародженому виживання, дістав назву

системогенезу.

Системогенез як загальна закономірність розвитку особливо чітко виявляється на

стадії ембріонального розвитку. Але гетерохронне дозрівання і поетапне включення і

зміна функціональних систем характерні також для інших етапів індивідуального

розвитку.

З моменту народження і до смерті в організмі людини відмічаються специфічні

особливості будови, біохімічних процесів, функцій організму в цілому і окремих його

систем, які змінюються в різні періоди його життя. Ці зміни зумовлені спадковими

факторами, визначаючи до деякої міри етапи росту і розвитку. Проте вирішальне значення

для виявлення цих спадкових факторів, формування вікових особливостей мають

навчання і виховання, харчування і гігієнічні умови життя, спілкування дитини з людьми,

що оточують її, спортивна і трудова діяльність та інші фактори, які становлять суть

соціального життя людини.

І. А. Аршавський сформулював «енергетичне правило скелетних м'язів» як

основний фактор, який дає змогу зрозуміти не тільки специфічні особливості

фізіологічних функцій організму в різні вікові періоди, а й закономірності індивідуального

розвитку. Згідно з його даними, особливості енергетичних процесів у різні вікові періоди,

а також зміна і перетворення діяльності дихальної і серцево-судинної систем в процесі

онтогенезу перебувають у залежності від відповідного розвитку скелетної мускулатури.

№4.

Поняття онтогенезу: стадії та періоди.

Онтогенез (від грец. онтос - існуюче та генезіс - походження) - це індивідуальний розвиток організму з моменту його зародження (зиготи) до природної смерті. Виділяють два періоди онтогенезу: ембріональний (зародковий) і постембріональний (післязародковий). Ембріональний охоплює перетворення зиготи на зародок і розвиток зародка та плоду до моменту народження дитини. Постембріональний починається після його народження.

1. Пренатальний період поділяється на два види: ембріональний і фетальний (плодовий). Протягом першого періоду, що продовжується 8 тижнів, відбувається формування органів і частин тіла, властивих дорослій людині. У фетальний період головним чином збільшуються розміри і завершується органоутворення. Швидкість росту плоду зростає до 4-5 місяців. Після 6 місяців зростання лінійних розмірів зменшується. Очевидно одна з причин уповільнення росту наприкінці внутрішньоутробного періоду – обмежені розміри порожнини матки. За даними Дж. Таннера, швидкість росту близнюків сповільнюється в той самий період, коли їхня загальна вага стає рівної вазі 36-тижневого плоду.

2. Період новонародженості настає одразу після народження. Підставою для його виділення є той факт, що в цей час має місце вигодовування дитини молозивом протягом 8-10 днів.

3. Грудний період продовжується до 1 року. Початок його пов'язаний із переходом на харчування «зрілим» молоком. Під час грудного періоду спостерігається найбільша інтенсивність росту у порівнянні з усіма іншими періодами поза утробного життя. Довжина тіла збільшується від народження до року приблизно в 1,5 рази, а вага потроюється. З 6 місяців починають прорізуватися молочні зуби.

4. Період раннього дитинства триває від 1 року до 3 років. На другому-третьому році життя закінчується прорізування молочних зубів. Після 2-х років абсолютні та відносні величини річних приростів зменшується.

5. Період першого дитинства починається з 4 років і закінчується у сім років. У цей період деякі дослідники відзначають невелике збільшення швидкості росту, називаючи його першим ростовим стрибком. Однак, було помічено, що цей стрибок властивий не всім дітям. Починаючи з 6 років з’являються перші постійні зуби: перший моляр і центральний різець на нижній та верхній щелепах, латеральний різець на нижній щелепі. Вік від 1 до 7 років називають також нейтральним дитинством, оскільки хлопчики та дівчата майже не відрізняються одне від одного за розмірами та формою тіла. Однак, слід зазначити, що в цей період кількість жиру в дівчатах більше.

6. Період другого дитинства триває у хлопчиків з 8до 12 років, у дівчат – з 8 до 11 років. У цей період виявляються статеві відмінності у розмірах та формах тіла, а також починається посилений ріст у довжину. Темп росту у дівчат вищий, ніж у хлопчиків, тому що статеве дозрівання у дівчат починається на два роки раніше. Приблизно в 10 років дівчата обганяють хлопчиків за довжиною та вагою тіла, шириною плечей. У цей період у дівчат швидше ростуть ніжні кінцівки, відбувається інтенсивне збільшення показників масивності скелета. В середньому до 12-13 років у хлопчиків та дівчат закінчується зміна зубів.

У період другого дитинства підвищується секреція статевих гормонів, у результаті чого починають розвиватися вторинні статеві ознаки. Послідовність появи вторинних статевих ознак досить постійна: у дівчат спочатку формується грудна залоза, далі з’являється волосся на лобку, а потім у пахових западинах. Матка і піхва розвиваються одночасно з формуванням грудних залоз. Середній вік розвитку грудних залоз у дівчат різних етнічних груп коливається від 9 до 10 років.

У набагато меншому ступеню в цей період процес статевого дозрівання виражений у хлопчиків. Лише до кінця періоду другого дитинства в них починається прискорений ріст яєчок, мошонки, а потім статевого члена.

7. Підлітковий період називають також періодом статевого дозрівання, або пубертатним. Він продовжується у хлопчиків з 13 до 16 років, у дівчат з 12 до 15 років. У цей період спостерігається подальше збільшення швидкості росту – пубертатний стрибок, що стосується всіх розмірів тіла. Найбільші збільшення за довжиною тіла у дівчат мають місце між 11 і 12 роками, за вагою тіла – між 12 і 13 роками. У хлопчиків відповідно між 13 і 14 та 14 і 15 роками. Особливо велика швидкість зростання більшості розмірів хлопчиків у результаті чого до 13,5 -14 років вони обганяють дівчат за довжиною тіла. До кінця підліткового періоду розміри тіла становлять 90-97% своєї остаточної величини.

У підлітковий період відбувається перебудова основних фізіологічних систем організму (м’язової, кровоносної, дихальної тощо). До кінця періоду основні функціональні характеристики підлітків наближаються до характеристик дорослого організму. У хлопчиків в цей час особливо інтенсивно розвивається м’язова система.

У підлітковий період формуються вторинні статеві ознаки. У дівчат продовжується розвиток грудних залоз, ріст волосся на лобку й у пахових западинах. Найбільш чітким показником дозрівання жіночого організму є менструація. Вона зазвичай починається після того, як пройдений максимум швидкості росту тотальних розмірів тіла. Існує різниця між термінами першої менструації між дівчат, що живуть в сільській місцевості і міській. У сільських вона починається на 6-10 місяців пізніше. Найбільш пізні терміни першої менструації характерні для підлітків, що живуть в екстремальних умовах.

У підлітковий період відбувається інтенсивне статеве дозрівання хлопчиків. Продовжується ріст яєчок і статевого члена (особливо інтенсивно до 13-14 років). До 13 років відбувається мутація голосу і з’являється волосся на лобку; до 14 років спостерігається пубертатне набрякання сосків і з’являється волосся в пахових западинах. До 15 років починається ріст волосся на верхній губі і підборідді. У 14-15 років у хлопчиків з’являються перші полюції.

8. Юнацький вік продовжується у юнаків від 18 до 21 року, у дівчат – від 17 до 20 років. В цей період закінчується, в основному, період росту і формування організму і всі основні розмірні ознаки досягають дефінітивної (остаточної) величини.

Стабільна стадія індивідуального розвитку включає дорослий, зрілий і похилий періоди. Дорослий період включає два вікових відрізка: перший (22-28 років) і другий (29-35 років). Зрілий, так само поділяється на перший і другий етапи (36-45 років) та (46-55 років). Похилий поділяється на період з 56 до 70 років.

5)Пренатальний онтогенез: запліднення та ріст заплідненої клітини.

Пренатальный онтогенез: 1) периоды, их определение и продолжительность 2) гаметопатии 3) бластопатии 4) эмбриопатии 5) фетопатии.

1) Пренатальный период - развитие организма с момента оплодотворения и до рождения:

а) прогенез (гаметогенез) - гаметообразование у родителей.

б) бластогенез - развитие зародыша в первые 15 суток после оплодотворения

в) эмбриогенез - развитие эмбриона с 16 суток после оплодотворения до 8 недель внутриутробного развития.

г) фетогенез - развитие плода с 9 недели внутриутробного развития до рождения ребенка:

1. ранний фетогенез - до 196 дня внутриутробного развития

2. средний фетогенез - до 259 дня внутриутробного развития

3. поздний фетогенез - до 280 дня внутриутробного развития

2) Гаметопатии - все изменения, произошедшие в гаметах. В их основе - спорадические (у родителей) и унаследованные (у предков родителей) мутации в половых клетках (генные, хромосомные, геномные); очень редко встречаются мутации в самой зиготе

Реализация гаметопатий: 1. половая стерильность 2. самопроизвольный аборт 3. ВПР 4. наследственные заболевания

3) Бластопатии - повышенная чувствительность зародыша к повреждающим факторам; ответная реакция типа "все или ничего" проявляется в виде:

1. пустых зародышевых мешков 2. гипо- или аплазии зародышевых органов 3. двойниковых пороков 4. спонтанных абортов 5. внематочной беременности.

Обычно большая часть поврежденных зародышей позже элиминируется.

4) Эмбриопатии - т.к. происходит закладывание основных органов и систем эмбриона, то в этом периоде эмбрион еще более чувствителен к повреждающим факторам, чем в период бластогенеза. Эмбриопатии проявляются в виде очаговых или диффузных альтеративных изменений, заканчивающихся гибелью плода или ВПР.

5) Фетопатии - имеют ряд особенностей:

1. ВПР редки

2. характерны генерализованные формы инфекций

3. геморрагический диатез при инфекционных и токсических процессах

4. пролиферация клеток в очагах экстрамедуллярного кроветворения

5. преобладание в процессах гипертрофии и гиперплазии элементов мезенхимы

6. отставание структурного и функционального созревания тканей

№6

Акселерація та ретардація: поняття, характеристика, теорії виникнення

Все этапы, которые проходят в своем развитии дети, подчиняются одним и тем же биологическим законам. Однако темпы развития и роста часто не совпадают со средними показателями. В результате между календарным и биологическим возрастом ребенка возникает несоответствие.

Акселерация (от лат. acceleratio — ускорение) — это ускорение физического развития и созревания функциональных систем детского и подросткового организма.

Причины акселерации

научно-технический прогресс;

современные темпы жизни: урбанизация населения, обилие информации, присущее крупным городам;

миграция населения и увеличение количества смешанных браков (первое поколение обычно физически сильнее);

улучшение санитарно-гигиенических и материальных условий жизни;

повышение качества питания и медицинского обслуживания;

увеличение радиактивного фона в результате военных, технических и природных процессов.

Виды акселерации

Эпохальная, когда прослеживается различие в физическом развитии между поколениями. Потомки выше и крупнее своих предшественников, живших в начале XX века.

За последние 100 лет средний рост увеличился на 10 см, вес — на 3-7 кг. Быстрее стали развиваться и системы жизнедеятельности организма: сердечно-сосудистая, дыхательная, психическая и т.д. Ускоренным развитием эндокринной системы объясняется раннее половое созревание (почти на два года раньше, чем в начале ХХ века). Эпохальная акселерация сократила и продолжительность роста. Если раньше расти можно было до 25 лет, то теперь в среднем до 16-19 лет.

Внутригрупповая (индивидуальная), когда акселерация прослеживается в определенных возрастных группах. Детям такой категории свойственно раннее половое созревание и психическое развитие. Они отличаются большим ростом (обычно прекращается к 15-18 годам), развитой мышечной и дыхательной системами.

Минусы акселерации

Нередко акселераты страдают от собственого развития. Все потому, что этому явлению свойственно несоответствие между уровнями физического и психического развития.

Поэтому часто современные подростки, несмотря на видимую зрелость, психически остаются инфантильными. Их поведение и эмоциональные реакции напоминают детские проявления: ранимость, неустойчивость, импульсивность, доверчивость, стремление к подражанию взрослым и т.д.

Кроме того, подростки одной возрастной группы различаются по своему интеллектуальному, социальному и нравственному развитию. Один может быть развит физически, а умственно и эмоционально — еще нет. А другой может быть на полголовы ниже сверстников, но превосходит их в интеллектуальном отношении.

Ретардация

Ретардация (от лат. retardatio — замедление, задержка) — понятие, обратное акселерации. Означает задержку физического развития и формирования функциональных систем организма детей и подростков. В психологии под ретардацией понимается отстставание в интеллектуальном развитии ребенка.

Причины

Явление ретардации мало изучено, но его существование свидетельствует в пользу теории циклической смены эпох акселерации (считается, что в последние 5 лет ее темпы замедлились) и ретардации развития.

Причины такой цикличности точно не установлены, но, по мнению ученых, это связано с несколькими факторами: увеличением солнечной активности, изменением климата на планете, с качеством питания и т. д. В целом причины можно разделить на эндогенные (врожденные и приобретенные) и экзогенные (вредное воздействие среды, низкий социальный уровень развития населения).

Понятие «ретардация» особенно важно при определении готовности ребенка к школе. Ведь от психофизиологического созревания зависит успеваемость и то, как будут складываться отношения со сверстниками. Зачастую дети с задержкой развития обучаются индивидуально.

Не стоит забывать также, что ретардация, как и акселерация, может быть гармоничной и негармоничной. Каждому ребенку присущ индивидуальный темп развития.

Існує кілька теорій виникнення акселерації:

• гомогенна теорія — вплив сонячних променів у зв'язку з активністю фізичних процесів на Сонці;

• теорія урбанізації — збільшення кількості населення за рахунок міграції сільського населення;

• теорія гетерозису — поширення тенденції шлюбів між людьми різних національностей, рас, що породжує певні зміни, генетичні перетворення;

• теорія комфортності — поліпшення умов економічного життя (харчування, побут, медичне обслуговування);

• теорія опромінення — процеси використання атомної енергетики призвели до підвищення радіаційного фону проти природного.

№7.

Методи дослідження в генетиці, загальна характеристика.

У вирішенні теоретичних і практичних генетичних проблем залежно від рівня організації живої матерії (молекулярний, клітинний, організмовий, популяційно-ви­довий) учені застосовують відповідні методи досліджень.

Гібридологічний метод, застосований Г.Менделем, полягає в схрещуванні (гібридизація) організмів, які відрізняються за певними станами однієї чи кількох спадкових ознак. Нащадків, одержаних від такого схрещування, називають гібридами (від грец. гібрида — Суміш). Гібридизація лежить в основі гібридологічного аналізу - дослідження характеру успадкування станів ознак за допомогою системи схрещувань.

Схрещування буває моногібридним, дигібридним і полігібридним. Моногібридне схрещування — це поєднання батьківських форм, які відрізняються різними станами лише однієї спадкової ознаки (наприклад, кольором насіння); дигібридне - двох ознак (на­приклад, кольором насіння та структурою його поверхні), полігібридне — трьох і більше.

Генеалогічний метод полягає у вивченні родоводів організмів. Це дає змогу простежити характер успадкування різних станів певних ознак у ряді поколінь. Він широко застосовується в медичній генетиці, селекції тощо. За його допомогою встановлюють генотип особин і вираховують ймовірність прояву того чи іншого стану ознаки у майбутніх нащадків.

Родоводи складають у вигляді схем за певними правилами: організм жіночої статі позначають колом, чоловічої - квадратом. Позначення особин одного покоління розташовують у рядок і з'єднують між собою горизонтальними лініями, а батьків і нащадків - вертикальною. На мал.72 представлена частина родоводу англійської королеви Вікторії, серед нащадків якої були і російські імператори. досліджуючи цей родовід, можна простежити успадкування такого захворювання, як гемофілія (незсідання крові).

Популяційно-статистичний метод дає можливість вивчати ти частоти зустрічальності алелей у популяціях організмів, а також генетичну структуру популяцій. Крім генетики популяцій, його застосовують й у медичній генетиці для вивчення поширення певних алелей серед людей (головним чином тих, які визначають ті чи інші спадкові захворювання). Для цього вибірково досліджують частину населення певної території і статистичне обробляють одержані дані.

Наприклад, за допомогою цієї методики було виявлено, що алель, яка зумовлює дальтонізм (порушення сприйняття кольорів), трапляється у 13% жінок (з них хвороба проявляється лише у 0,5%) та у 7% чоловіків (хворі всі).

Цитогенетичний метод ґрунтується на дослідженні особливостей хромосомного набору (каріотипу) організмів . Вивчення каріотипу дає змогу виявляти мутації, пов’язані зі зміною як кількості хромосом, так і структури окремих із них. Каріотип досліджують у клітинах на стадії метафази, бо в цей період клітинного циклу структура хромосом виражена найчіткіше.

Цей метод застосовують і в систематиці організмів (каріосистематика). Так, багато видів-двійниюв (видів, яких важко, а іноді навіть неможливо розпізнати за іншими особливостями) розрізняють за хромосомним набором. Такі випадки відомі серед комах, земноводних, гризунів тощо. Наприклад, у 30-ті роки XX сто­річчя вчені звернули увагу на різну частоту захворювань малярією у розташованих поруч місцевостях. Дослідження каріотипу малярійного комара показало, що це не один вид, як вважали раніше, а комплекс видів-двійників, одні з яких переносять збудників малярії, а інші - ні.

Біохімічні методи використовують для діагностики спадкових захворювань, пов'язаних із порушенням обміну речовин. За їхньою допомогою виявляють білки, а також проміжні продукти обміну, не­властиві даному організмові, що свідчить про наявність змінених (мутантних) генів. Відомо понад 500 спадкових захворювань люди­ни, зумовлених такими генами (наприклад, цукровий діабет).

Близнюковий метод полягає у вивченні однояйцевих близнят (організмів, які походять з однієї зиготи). Однояйцеві близнята за­вжди однієї статі, бо мають однакові генотипи. Досліджуючи такі організми, можна з'ясувати роль чинників довкілля у формуванні фенотипу особин: різний характер їхнього впливу зумовлює розбіж­ності у прояву тих чи інших станів певних ознак.

Окрему групу становлять методи генетичної інженерії, за до­помогою яких учені виділяють із організмів окремі гени або синте­зують їх штучно, перебудовують певні гени, вводять їх у геном іншої клітини або організму. Геном — сукупність генів гаплоїдного набо­ру хромосом організмів певного виду. Крім того, вчені можуть спо­лучати гени різних видів в одній клітині, тобто поєднувати в одній особині спадкові ознаки, притаманні цим видам.

№8

Клітинна мембрана: будова та біологічне значення. Потенціали спокою та дії.

Клітинна мембрана (або цитолемма, або плазмалемма, або плазматична мембрана) відокремлює вміст будь клітини від зовнішнього середовища, забезпечуючи її цілісність; регулюють обмін між клітиною і середовищем; внутрішньоклітинні мембрани поділяють клітину на спеціалізовані замкнуті відсіки - компартменти або органели, в яких підтримуються певні умови середовища.