54. Лексикографічна компетенція як показник мовної культури фахівця. Термінологічні словники.

Лексикографія - розділ мовознавства, що розробляє теорію укладання словників.

Отже, предметом лексикографії є збирання слів тієї чи іншої мови, систематизація їх, опис словникового матеріалу.

Залежно від призначення словники поділяються на два типи: енциклопедичні й лінгвістичні.

Вершиною словникарства є тлумачні словники, які достатньо повно подають лексико-фразеологічний склад мови з поясненням прямого й переносного значення, граматичних та стилістичних особливостей, наводять зразки вживання слова.

Першим і найповнішим тлумачними словником української мови є одинадцятитомний "Словник української мови" (1970-1980 pp.), реєстр якого містить понад 135 тисяч слів. Його укладено науковими співробітниками шституту мовознавства імені О. Потебні АН України. У 2001 році вийшов "Великий тлумачний словник сучасної української мови" (укладач і головний редактор В. Т. Бусел), що містить близько 170 тисяч слів та словосполучень, у тому числі й ті, що увійшли в українську літературну мову протягом останнього десятиліття. У ньому об'єднано академічні повноту мовної лексики з лаконічною формою однотомного видання. Спеціально для учнів видано "Короткий тлумачний словник української мови" (1978) за редакцією Л.Л. Гумецької.

55. Основні правила бібліографічного опису джерел, оформлювання посилань

Бібліографічний опис — це сукупність бібліографічних відомостей про документ, його складову частину чи групу документів, які наведені за певними правилами, необхідні та достатні, і є результатом аналітико-синтетичної переробки інформації [1]. Процес складання бібліографічного опису є видом аналітико-синтетичної переробки інформації, що передбачає виявлення та формування за певною методикою множини бібліографічних даних про окремий документ або його частину, чи групу документів [1].

При складанні бібліографічного опису необхідно дотримуватися певних вимог:

Точність — усі бібліографічні відомості мають відповідати даним документа;

Повнота — повний набір даних, що допомагають встановити відмінність документа від інших подібних;

Єдність опису — склад відомостей, форма і послідовність мають бути стабільними;

Стислість, оскільки бібліографічні описи вміщають на невеликій площі;

Зрозумілість і чіткість.

Завершальна частина наукової роботи обов'язково включає список використаних у роботі джерел, оформлений відповідним чином. Великою мірою він відображає етику й культуру наукової праці.

Розрізняють такі способи розташування літератури у списку:

А. Абетковий.

Б. За типами документів (книжки, статті, словники тощо).

В. Хронологічний (використовується у працях історичного спрямування, де важливо продемонструвати періоди і звернути увагу на те, коли опубліковано те чи інше джерело).

Г. За ступенем використання (застосовується зазвичай у статтях (доповідях), де список використаних джерел невеликий.

Зазвичай бібліографію в науковій роботі подають в алфавітному порядку (абетковий спосіб). У бібліографічному описі видання зазначаються такі дані:

• прізвище, ініціали автора; якщо книгу написано кількома авторами, то перераховуються всі прізвища (за тим порядком, у якому вони вказані у книжці);

• повна і точна назва роботи, яка не береться в лапки;

• підзаголовок, який уточнює назву, якщо його зазначено на титульному аркуші;

• дані про перевидання;

• назва збірника, часопису (якщо це опис статті);

• назва міста видання книжки в називному відмінку. Назва міста пишеться повністю (для міст Києва, Харкова, Одеси, Тернополя, Львова, Дніпропетровська, Сімферополя та Москви вживаються скорочення К., X., О., Т., Д., С, М.);

• назва видавництва без лапок;

• рік видання (без слова "рік" та скорочення "р.");

• кількість сторінок зі скороченням "с." або номери використаних сторінок після великої літери "С".

Бібліографічний опис роблять мовою документа.