
- •3. Мовні норми
- •10. Поняття про мовний та мовленнєвий етикет.
- •11. Мовний етикет. Стандартні етикетні ситуації
- •2.Організаційно-діловий стиль.
- •13. Словники у професійному мовленні, їх роль у підвищенні мовленнєвої культури
- •14. Текст як форма реалізації мовнопрофесійної діяльності
- •15. Мовні та жанрові особливості наукового стилю
- •16. Професійна сфера як інтеграція офіційно-ділового, наукового та розмовного стилів ???? (не повне питання)
- •18. Термін у науковому мовленні. Кодифікація і стандартизація термінів
- •19. Гендерні та національні особливості спілкування
- •20. Спілкування як інструмент професійної діяльності. Вербальні та невербальні засоби спілкування
- •22. Культура сприймання публічного виступу. Види запитань.
- •23.Форми організації дискусії
- •27.Презентація як різновид публічного мовлення. Сучасні типи презентації
- •28. Загальномовна і наукова лексикографія. Типи словників
- •За упорядкуванням лексичного матеріалу:
- •29.Публічний виступ як важливий засіб комунікації переконання. Прийоми впливу на слухачів.
- •30.Основні жанри наукового стилю, їх мовні особливості.
- •31. Дискусія як форма колективного обговорення професійних проблем. Види дискусії.
- •32. Українська термінологія у професійному спілкуванні. Проблеми сучасного термінознавства.
- •33. Документація з кадрово-контрактних питань: автобіографія, резюме.
- •34.Оформлювання результатів наукової діяльності: наукова стаття.
- •36. Суть і види перекладу. Переклад термінів.
- •37. Функції та види бесід. Стратегія поведінки під час ділової бесіди.
- •40. Ділове листування. Класифікація листів. Реквізити та їх оформлення.
- •42. Термін та його ознаки. Термінологія як система.
- •43. Терміни, професіоналізми та їх ознаки.
- •47. Публічний виступ як важливий засіб комунікації переконання.
- •48. Довідково-інформаційні документи: протокол, витяг з протоколу.
- •53. Структурно-змістові особливості навчально-наукового твору.
- •54. Лексикографічна компетенція як показник мовної культури фахівця. Термінологічні словники.
- •55. Основні правила бібліографічного опису джерел, оформлювання посилань
- •56. Реферат як важливий засіб організації розумової праці.
- •58. Синтаксичні помилки у наукових текстах та шляхи їх уникнення.
- •59. Ділова документація. Вимоги до тексту документа.
- •60. Структура професійної публічної промови.
32. Українська термінологія у професійному спілкуванні. Проблеми сучасного термінознавства.
Термінологія - 1) розділ мовознавства, що вивчає терміни (у цьому значенні все частіше використовують слово термінознавство)', 2) сукупність термінів певної мови або певної галузі. Наприклад, можемо говорити про англійську, польську, російську, українську та інші термінологію, а також про термінологію математичну, юридичну, хімічну, технічну тощо.
Галузеві термінології, тобто сукупність термінів конкретних галузей), називають терміносистемами, або термінологічними системами.
Системність термінології зумовлена двома типами зв'язків, які надають сукупності термінів системного характеру:
o логічними (якщо між поняттями певної галузі науки існують системні логічні зв'язки - а вони є в кожній науці,- то терміни, які називають ці поняття, мають теж бути системно пов'язаними);
o мовними (хоча терміни позначають наукові поняття, вони залишаються одиницями природної людської мови, а відповідно їм властиві всі ті зв'язки, які характерні для загальновживаних слів - синонімічні, антонімічні, словотвірні, полісемічні, граматичні, родо-видові тощо}.
Термінологія - це не хаотична сукупність слів, а організована на логічному й мовному рівні система спеціальних назв.
Науку, що вивчає термінологію, називають термінознавством. Біля витоків творення української термінології стояли науковці І. Верхратський, В . Левицький, О. Курило, О. Огоновський, І. Пулюй та інші. Вони доклали багато зусиль до вироблення фахової термінології з різних наукових і технічних ділянок, прагнули до того, щоб термінологія була "всеукраїнська і поєднувала елементи власне національного і міжнародного"67.
Незважаючи на відмінності й багатогранність сучасних галузей наукового знання і властивих їм понять, існує низка спільних ознак, які визначають суть терміна як особливої мовної одиниці.
Сьогочасну українську ситуацію в галузі термінологічного нормування ускладнює та обставина, що серед теоретиків і практиків термінотвору є прихильники принаймні двох термінотворчих традицій, кожна з яких передбачає різний національнокультурний вибір: одні зорієнтовані на використання усіх наявних в українській мові способів і засобів, а інші віддають перевагу калькуванню з російської мови.
Дискусії на численних термінологічних конференціях останніх років констатують, що чи не найважливішою проблемою сучасного українського термінознавства залишається питання збереження національного духу української термінології за умов широких глобалізацій-них процесів сучасності. Полеміка відбувається з приводу найбільш прийнятних назв спеціальних понять з низки дублетних найменувань, а також щодо способів і засобів лексикографічного опрацювання й стандартування номінацій процесових понять, словотвірна структура яких відрізняється від аналогічних термінів інших слов'янських мов, насамперед російської.
Чимала кількість українських учених, особливо в різних галузях науково-технічних знань, черпала і черпає й досі базові фахові знання з російської наукової літератури. Разом зі здобуванням нових знань учені запозичають і мовні форми, забуваючи про те, що пропонований термін має органічно вписуватися за формою і звучанням в українську мову, підлягати внутрішнім її законам.