23.Форми організації дискусії

"Мозковий штурм" - це ефективний метод колективного обговорення, пошук рішення в який здійснюється шляхом вільного висловлення думки всіх учасників.

Цей метод був уперше використаний близько десяти років тому співробітником рекламного агентства Batter, Barton, Durstine and Osborn company Алексом Ф. Осборном. Він визначив "мозковий штурм" як метод, що дозволяє групі людей використовувати свої інтелектуальні можливості для швидкого й ефективного вирішення поставленого завдання за принципом військ швидкого реагування (командос). За останні роки цей метод став настільки популярний, що його почали регулярно використовувати навіть такі великі компанії, як Дженерал Електрик, Дюпон, Ю Ес Стіл, Ай-Бі-Ем. Його також прийняли на озброєння державні структури і суспільні, неурядові організації.

Принцип "мозкового штурму" простий. Ви збираєте групу людей, ставите їм завдання і просите всіх учасників обговорення висловлювати свої думки з приводу вирішення цього завдання. Ніхто не має права висловлювати на цьому етапі свою думку про ідеї інших учасників "штурму" чи давати їм оцінку.

Як показує практика, шляхом "мозкового штурму" усього за кілька хвилин можна отримати кілька десятків ідей. Кількість ідей не є самоціллю, а лише основою для вироблення найбільш розумного рішення. У "мозковому штурмі" без якого-небудь тиску повинні взяти участь усі присутні. На думку фахівців, "мозковий штурм" можна вважати вдалим, якщо висловлені під час першого етапу п'ять чи шість ідей послужать згодом базою для потенційних рішень проблеми.

Методика проведення дискусії

1. Ведучий вибирає тему дискусії і запрошує учасників.

2. Ведучий ставить учасникам <мозкового штурму> задачу і розповідає про його правила:

* ціль "штурму" - запропонувати найбільшу кількість варіантів вирішення проблеми;

* змусьте працювати своя уява; не відкидайте ніяку ідею лише тому, що вона суперечить загальноприйнятій думці;

* розвивайте ідеї інших учасників;

* не намагайтеся дати оцінку запропонованим ідеям - цим ви займетеся трохи згодом.

3. Ведучий призначає секретаря, що буде записувати усі висловлені ідеї. Під час обговорення він встановлює порядок виступів, намагається втягнути в дискусію всіх присутніх, стежить за тим, щоб всі учасники мали рівні можливості висловити свою думку. При порушенні кимось з учасників правил проведення "мозкового штурму" ведучий негайно втручається в обговорення. Перший етап продовжується доти, поки з'являються нові ідеї.

4. Ведучий оголошує коротку перерву, щоб учасники перешикувалися на критичний лад мислення. Після перерви починається другий етап. Тепер учасники "мозкового штурму" групують і розвивають ідеї, висловлені під час першого етапу (причому список ідей можна роздрукувати і роздати учасникам). Розсортувавши ідеї по групах, учасники приступають до їхнього аналізу, вибираючи з великого числа лише ті, котрі, на їхню думку, можуть допомогти знайти відповіді на поставлені питання.

Тепер ведучий може підвести підсумки дискусії. Він запитує в учасників, чи намагалися вони діяти в командному ключі під час пошуків рішення. Якщо "мозковий штурм" не приніс бажаного результату, варто обговорити причини невдачі.

Метод усіх можливих варіантів ("дерево рішень")

Так називається техніка, використовувана для раціоналізації процесу прийняття рішень у ситуації, коли неможливо дати проста й однозначна відповідь на поставлену задачу. Дана методика застосовується також при аналізі ситуацій і допомагає досягти повного розуміння причин, що привели до прийняття того чи іншого важливого рішення в минулому.

Ця методика дозволяє учнем краще зрозуміти механіку прийняття складних рішень, <переварити> суперечливі дані. Вона допомагає викладачу з більшою точністю в ненав'язливій формі оцінити рівень базових знань і ступінь підготовленості учнів.

Учасники обговорення детально аналізують усі можливі варіанти рішень і виписують у стовпчики переваги і недоліки кожного з них, а також ті проблеми, що вони можуть за собою спричинити. У ході обговорення учасники заповнюють таблицю:

Методика проведення обговорення

1. Спочатку викладач ставить завдання для обговорення.

2. Учасникам дається базова інформація з проблеми, історичні факти і т.д. (це також може бути частиною домашнього завдання напередодні обговорення).

3. Викладач ділить учнів на групи по чотири-шість осіб. Кожній групі дають таблиці і яскраві фломастери. Викладач визначає час на виконання завдання (10-20 хв.).

4. Працюючи в групах, учні заповнюють таблицю, записуючи в стовпчики переваги і недоліки кожного варіанта, і приймають рішення по проблемі.

5. Представники кожної групи чому в тім чи іншому випадку групи прийняли однакові чи різні рішення, відповісти на питання учнів.

24. Логічність як комунікативна ознака культури мовлення.

Першою умовою логічності мовлення є логічність мислення, логічність міркувань як етапів розгортання думки. Вміння дисциплінувати своє мислення, міркувати послідовно, спиратися на попередні етапи думання, розвивати наступні, шукати джерела і причини явищ, висувати положення (тези), давати обґрунтування і пояснення фактам, вмотивовувати висновки — все це необхідні умови логічності мовлення, про які йшлося вище, а отже, і високої його культури, адже без культури думання не може бути культури мовлення. Видатний український письменник Олесь Гончар писав: «Убога стилістика найчастіше є породженням убогої думки».

Другою умовою логічності мовлення є знання мовцями мовних засобів, за допомогою яких можна точно передати предмет думання і саму думку про нього, якими можна забезпечити смислову зв'язність мовлення, уникаючи таким чином суперечливості у викладі матеріалу, тобто кожен мовець повинен володіти не тільки логікою мислення, а й логікою викладу думки та мовними засобами, якими цього можна досяіти (слова з семантикою причиново-наслідкових відношень, відповідні граматичні форми, службові частини мови і синтаксичні конструкції). Логіка викладу думки залежить не тільки від логіки мислення (хоча в основному від цього), а й від ситуації спілкування, від рольових характеристик співбесідників, від призначення і мети спілкування. Вона досягається за допомогою внутрішнього плану відповіді: задум — основна думка — її членування — висновки. Потім необхідно сформулювати тези відповіді, обто основні положення, закономірності, правила, які ще треба буде аргументувати, розкрити або довести, «одягненими» у відповідну словесну форму: дія відбувається, результат такий, де?, за якої умови?, чому?, коли?, як? За логічної послідовності слова розміщуються так, що між ними не виникає смислових суперечностей.

Логічність підкреслюється логічним наголосом основних (ключових або домінантних) слів, інформативних стосовно даної теми. Логічний наголос — це виділення за смисловим значенням якогось слова чи словосполучення. Логічно наголошувати слово можна ви­соким або низьким тоном, повільним або пришвидшеним темпом, більшою силою голосу, тривалішою паузою перед важливим словом.

25. Родо-жанрова диференціація сучасної монологічної публічної мови.

26. Класифікація документів, Національний стандарт України.

Документ (від лат. взірець, зразок) – це засіб закріплення на спеціальному матеріалі (папері) результатів діяльності установи або фірми.

Класифікація службових документів – це поділ їх на класи за найбільш загальними ознаками схожості та відмінності. Мета класифікації полягає в підвищенні оперативності роботи апарату управління та відповідальності виконавців.

Документи поділяють за такими основними ознаками:

¨ за назвою - наказ, протокол, статут, акт, довідка;

¨ за походженням - службові та особисті;

¨ за місцем складання - внутрішні та зовнішні;

¨ за напрямком - вхідні та вихідні;

¨ за формою - типові, трафаретні, індивідуальні;

¨ за способом фіксації - письмові, графічні, акустичні,

фото- та кінодокументи;

¨ за стадіями створення - оригінали та копії;

¨ за терміном зберігання - тимчасового зберігання (до 10 років), тривалого зберігання (понад 10 років), постійного зберігання;

¨ за змістом - організаційно–розпорядчі, фінансово–розрахункові, постачально–збутові тощо.

В управлінській (службовій) діяльності установ і фірм особливе місце займає організаційно-розпорядча документація (ОРД), яку поділяють на 5 груп:

¨ організаційна – положення, правила, статути, інструкції;

¨ розпорядча – розпорядження, постанови, накази;

¨ довідково-інформаційна – листи, телеграми, доповідні записки, довідки, акти тощо;

¨ з кадрових питань (по особовому складу) – заяви про працевлаштування, автобіографії, резюме, характеристики, накази по особовому складу, особові листки з обліку кадрів, особові картки, трудові книжки тощо;

¨ офіційно-особисті документи - пропозиції, заяви та скарги громадян, розписки та доручення.

ДСТУ 4163-2003 "Державна уніфікована система документації. Уніфікована система організаційно-розпорядчої документації. Вимоги до оформлювання документів" поширюється на організаційно-розпорядчі документи - постанови, розпорядження, накази, положення, рішення, протоколи, акти, листи тощо, створювані в результаті діяльності:

- органів державної влади України, органів місцевого самоврядування;

- підприємств, установ, організацій та їх об'єднань усіх форм власності25.

Цей стандарт установлює: склад реквізитів документів; вимоги до змісту і розташування їх; вимоги до бланків та оформлювання документів; вимоги до документів, що їх виготовляють за допомоги друкувальних засобів. Вимоги його щодо оформлювання реквізитів можуть бути поширені на всі класи уніфікованих систем документації. Цей стандарт не поширюється на процеси створення та обігу електронних організаційно-розпорядчих документів.

Кожний документ складається з окремих елементів, які називаються реквізитами.

Сукупність реквізитів, розташованих у певній послідовності на бланку, називається формуляром.

Формуляр-зразок - це модель побудови формуляра службового документа, що встановлює сферу його застосування, формат, розміри берегів, вимоги до побудови конструкційної сітки та реквізити.