1. Модель школи готельного бізнесу. Структура та зміст навчання спрямовані на

підготовку менеджерів готельних та курортних закладів. Зміст освіти охоплює два головних

компоненти: профільно-операційний, який включає всі аспекти функціонування структурних

одиниць засобів розміщення (сюди входить вивчення нормативно-правового регулювання в

готельному та рекреаційному бізнесі); управлінський, який охоплює такі навчальні дисципліни

як менеджмент маркетингу та продажі, фінансовий менеджмент, облік у гостинності,

управління людськими ресурсами та інформаційні технології. Досвід підготовки за даною

моделлю підтверджує високий рівень сформованих операційних навичок фахівців, однак

засвідчує, що знання та вміння у галузі управління не є достатніми для розробки і прийняття

стратегічних рішень. Попри недоліки ця модель і досі цінується в готельному бізнесі.

2. Модель загального менеджменту зі спеціалізацією в туризмі. Як і в першій моделі

зміст, структура та форма навчання регламентуються складовими компонентами, але тут їх

три: базовий, він забезпечує загальну освіту на основі вивчення ліберальних наук, математики

та мов; професійний, який націлений на формування знань, умінь та навичок, необхідних для

роботи в туристичній індустрії загалом, або в конкретному її сегменті: плануванні та

виробництві туристичного продукту, транспортних перевезеннях чи готельному менеджменті;

практичний, як невід’ємна частина змісту підготовки, орієнтований на підготовку випускників

до реальних умов виробництва. Найбільше застосування ця модель знайшла в Гавайському

університеті, університеті Центральної Флориди, Мічиганському державному університеті, а

також вищих навчальних закладах Австралії та Канади.

3. Модель ліберальної освіти зі спеціалізацією в туризмі. Реалізується дещо інакше, ніж

перші дві моделі. Вона передбачає підготовку фахівців за трьома типами програм: предметно-

центричною зі спеціалізацією в туризмі. Ґрунтується на вивченні географії, економіки або

соціології. Широкого розповсюдження не набула, проте реалізується на факультеті географії

Макгрільського університету, Монреаль, Канада; рекреаційного спрямування зі спеціалізацією

в туризмі. За своїм характером багатопредметна, більш академічно орієнтована, з акцентом на

соціальні, комп’ютерні науки та фізкультуру. Впроваджена в Нідерландах, Канаді, в

університеті Джорджа Вашингтона (США); багатопредметною зі спеціалізацією в туризмі,

частково співпадає з попередньою, але відрізняється навчальними предметами з курсу

менеджменту та туризму, екології й іноземних мов. Поширена в Австралії та Канаді.

4. Гібридна модель туристичної освіти. Власне вона була розроблена Дж. Р. Рітчі на

таких засадах як: поєднання менеджменту зі соціальними науками задля досягнення розуміння

перспектив розвитку туризму та його впливу на соціальну сферу; баланс туристичних і

екологічних наук; розвиток навичок ділового мовлення; обов’язкове п’ятирічне навчання, при

цьому 24 місяці відводяться тільки на виробничу практику; налагодження тісної співпраці з 11

туристичними організаціями. Дана модель широко обговорюється в літературних джерелах,

однак в університетах США вона не знайшла свого відображення.

На основі дослідження потреб державних, галузевих установ та теоретико-методичних

напрацювань учених Р. Макінтош вказав на необхідність включення у зміст підготовки

бакалаврів з туризму наступних одинадцяти компонентів [4, с. 136]: ліберально-освітній.

Ґрунтується на навчальних дисциплінах гуманітарного циклу, включаючи англійську мову з

основами ділового листування й іноземні мови. Мінімальний рівень вивчення мов

розрахований на трирічне навчання і завершується іспитом; комунікаційно-технологічний, що

передбачає опанування базових принципів ділового спілкування. Ведення туристичного

бізнесу цілковито залежить від майстерності його фахівців у проведенні ділових зустрічей,

переговорів, веденні діалогу професійно-орієнтованого характеру; природничі науки. Їхнє

включення у зміст навчання ґрунтується на органічному зв’язку цих дисциплін з фаховими

науками. Вони забезпечують формування знань про природні явища та можливість їх

використання як туристичної атракції; соціальні науки: психологія, соціологія, антропологія та

економічні науки, направлені на формування знань, умінь і навичок планування та управління

груповими турами, бронювання туристичних послуг з урахуванням запитів туристів. Вивчення

світової культури та людинознавчих аспектів виступає вагомим доповненням для розширення

сфери компетенцій фахівців. Разом з тим, соціальні науки охоплюють дисципліни

географічного циклу на зразок світової географії, географії міжнародного туризму і

туристичних регіонів, політичну географію. Цикл економічних дисциплін поширюється на

мікро- та макроекономіку, ціноутворення; базові аспекти підприємництва. Знання правових

основ регулювання в туризмі, комп’ютерного програмування та статистики, кількісних

методів аналізу діяльності, а також алгебри і тригонометрії є невід’ємним компонентом змісту;

архітектура і планування. Створення комфортних умов туристичного середовища є значущим

у туризмі, а базові концепції проектування – істотне доповнення до професійних характеристик

майбутнього фахівця, вважає вчений; маркетинг. Курси з основ маркетингу та маркетингових

досліджень, маркетингу гостинності, управління обсягами продажі направлені на підвищення

маркетингової результативності кожної господарської одиниці як у роботі з туристами так і в

співпраці з партнерами; менеджмент. Даний компонент складається з обов’язкового, який

поширюється на менеджмент організацій та персоналу, та рекомендованого – менеджменту

засобами розміщення і закладами харчування; туристичні науки, які згруповані в межах

чотирьох базових курсів: 1– історія туризму; 2 – планування туризму; 3 – економіка туризму;

4 – організація туристичної діяльності; елективний компонент змісту підготовки фахівців з

туристичного менеджменту, який випливає зі спеціалізації. А їх налічується п’ять в

університетах США: маркетинговий менеджмент, менеджмент туристичних агенцій,

менеджмент туристичних компаній, менеджмент зв’язків з громадськістю, розвиток та

управління консалтинговими послугами; практична підготовка. Зміст підготовки майбутніх

фахівців з туризму – це єдність теоретичної і практичної форм підготовки. Обидві складові є

однаково значущими, відтак практична форма передбачена впродовж кожного року навчання.

Практика проводиться відповідно до спеціалізації, час проведення – впродовж року, влітку або

у вигляді погодинної роботи в туристичній компанії. Зараховується не тільки практика на

підприємствах туризму, а й у засобах розміщення та закладах харчування по обслуговуванню

туристів. Обов’язковим є оформлення звіту про набутий досвід у процесі практики.

Е. Шафер і І. Вінер продовжили дослідження попередників та охарактеризували зміст

підготовки магістрів з туризму за такими трьома напрямами спеціалізації: туристичний

менеджмент і планування; туристичний маркетинг; туристична освіта [7, c. 138]. Вони

визначили вісім обов’язкових компонентів: виробничу практику, основи туризму і подорожей,

маркетингові дослідження, планування в туризмі, управління подорожами і туризмом,

економіку туризму, психологію співпраці, основи інформаційних технологій та розробили

елективну складову змісту навчання. 12

Отже, проведений аналіз вимог до змісту та форм підготовки майбутніх фахівців з

туризму в США дає підстави стверджувати, що зміст туристичної освіти не є сталою

константою, а постійно оновлюється. В сучасних умовах актуалізується системний підхід до

формування змісту туристичної освіти, який орієнтується на потреби різних груп

американського суспільства. Наведені моделі доводять, що зміст підготовки – це єдність теорії

і практики, він спрямований на формування професійних знань та вмінь, які забезпечуються

загальноосвітнім, економічним, маркетингово-управлінським та фаховим компонентами, а

також на розвиток соціально-психологічних і духовно-творчих якостей особистості фахівця,

що визначають його здатність працювати як в умовах глобалізації та сталого розвитку, так і

невизначеності, спричиненої кризовими явищами, домагаючись при цьому результатів,

адекватних вимогам суспільного та науково-технічного прогресу.

Література

1. 3402 Public Law 104–288. US National Tourism Organization Act of 1996 / Сongressional Record,

1996. – Vol. 142. – Р. 1–25.

2. Musgrave P. W. Curriculum History: Past, Present and Future / P. W. Musgrave // History of

Education Review. – 1988. – Vol. 17(2). – Р. 1–14.

3. Сlassification of Instructional Programs (CIP - 2000) [Електронний ресурс]. – Заголовок з титул.

екрану. – Режим доступу: http://nces.ed.gov/pubs2002/cip2000

4. McIntosh R. W. A Model University Curriculum in Tourism / R. W. McIntosh // – Tourism

Management. – 1983. – Vol. 1 (1). – Р. 134–137.

5. Holden A. „Citizen of the World” or „Management Puppet”? The Place of Tourism Studies in Higher

Education / A. Holden, E. Wickens // – Tourism Recreation Research. – 2007. – Vol. 32 (2). – Р. 41–47.

6. Ritchie J. R. Design and Development of the Tourism / Hospitality Management Curriculum / J. R.

Ritchie // Tourism Recreation Research. – 1995. – Vol. 20 (2). – Р. 7–13

7. Weenen I. Graduate Training in Tourism: What Experts Think / I. Van Weenen, E. L. Shafer // –

Tourism Management. – 1993. – Vol. 2 (1). – Р. 138–140.

Надійшла до редколегії 27.02.2009 р