1985 Та 1990 років, чинним досі залишається коп 2000 року [3]. Згідно з ним програми

підготовки фахівців туристичної галузі та гостинності представлені у такий спосіб: 52.1905 –

Туристичне обслуговування та маркетинг; 52.1906 – Туристична діяльність; 52.1910 –

Маркетинг гостинності та рекреації. Вище вказані програми спрямовані на формування

навичок маркетингової та управлінської діяльності, разом з тим увага акцентується на розвиток

особистісних якостей майбутнього фахівця, формування широкого кола компетенцій

професійного характеру: у сфері планування та організації підприємницької діяльності,

формування туристичного продукту, його реалізації та обслуговування туристичних потоків.

Роберт Макінтош ще в 1983 році констатував, що американська вища школа бізнесу в

цілому та департаменти туризму як організаційна складова її структури керувалися запитами

потенційних роботодавців, визначаючи зміст навчання [4, с. 134]. Однак, даний процес

ускладнювався через багатосегментність туристичної індустрії, кожен з яких мав свої

особливості. Так, урядові туристичні організації потребували фахівців, які вільно володіли

іноземними мовами; туристичні компанії наймали працівників, обізнаних з маркетинговими

технологіями; туристичні агенції залучали випускників з розвиненими навичками роботи з

комп’ютером та знаннями географії туризму; туристичні консалтингові та управлінські

структури надавали перевагу фахівцям з навичками ведення бухгалтерського обліку,

управління фінансами, проведення операційних досліджень та ділового листування;

авіакомпанії налагоджували співпрацю з тими фахівцями з туризму, які вирізнялися сильними

комунікативними навичками та знаннями методів продажу. Вчений робить висновок про те, що

невід’ємними компонентами змісту підготовки повинні бути: загальноосвітній, професійний, 10

маркетинговий, управлінський та інформаційно-технологічний. Разом з тим не слід залишати

поза увагою розвиток особистісних якостей та аналітичних здібностей.

Порівнюючи результативність діяльності „практиків” та „компетентних фахівців”,

А. Холден переконливо доводить, що фахових знань у сучасних умовах достатньо тільки для

виконання поточних операцій, необхідних для забезпечення ефективної роботи по формуванню

турпродукту чи наданню послуг [5, c. 42]. Реальну цінність представляють уміння правильно

інтерпретувати сучасний стан усієї галузі, а не тільки окремо взятої туристичної організації,

аналізувати причини, які його зумовили, та визначати мету подальшого розвитку і способи її

досягнення, передбачати ймовірні наслідки в масштабах цілої країни. На його думку,

поєднання соціологічних, психологічних, антропологічних і географічних наук з туристичними

дисциплінами та менеджментом повинне формувати зміст підготовки майбутніх фахівців.

Аналізуючи еволюцію змісту підготовки фахівців з туризму в США, приходимо до

висновку, що його формування здійснювалося у напрямі від виразного спрямування на вузький

професіоналізм на соціалізацію змісту, від філософського характеру до управлінського. Було

сформовано ряд моделей підготовки майбутніх фахівців з туризму. Дж. Р. Рітчі систематизував

напрацювання з даного питання та доповнив їх власним доробком [6, с. 8]: