2. Психологічна структура особистості

Теорії особистості поділяються на декілька типів. У залежності від способу пояснення поведінки вирізняються психодинамічні, соіодинамічні та інтеракціоністські теорії особистості.

До типу психодинамічних належать теорії, які описують особистість і пояснюють її поведінку, виходячи з її психологічних чи внутрішніх, суб'єктив­них характеристик.

Соціодинамічні теорії головну роль в детермінації поведін­ки  відводять зовнішній соціальній ситуації і не надають суттєво­го значення внутрішнім властивостям особистості.

Інтеракціоністські теорії ґрунтуються на принципі взає­модії внутрішніх і зовнішніх чинників в управлінні актуальними діями особистості.

Залежно від способу отримання даних про особистість, теорії особистості поділяють на експериментальні та неекспериментальні.

Експериментальні теорії побудовані па аналізі й узагаль­ненні зібраних дослідним шляхом чинників.

Неекспериментальні теорії спираються на життєві вражен­ня, спостереження, досвід і роблять теоретичні узагальнення, не звертаючись до експерименту.

Залежно від того, під яким кутом зору розрізняють осо­бистість, розділяють структурні і динамічні теорії.

Для структурних теорій головною проблемою є виявлення  структури особистості і систем понять, за допомогою яких вона повинна описуватись.

Динамічні теорії основною темою мають перетворення, зміни в розвитку особистості, тобто її динаміку.

Як і будь яка організація, психічне життя має певну структуру. Відмежовуючись від індивідуальних особливостей психічного складу, можна встановити типову структуру особистості. Соціально-психолого-індивідуальний, діяльнісний та гене­тичний вимір - це базові параметри психологічної структури особистості. Розвиток особистості у горизонтальному та вер­тикальному вимірах - це єдиний процес. Будь-яка психічна функ­ція горизонтального раду залишає свої сліди у вертикальному ряді нашарувань, диспозицій і навпаки. За допомогою генетичного виміру характеризується розвиток властивостей особистості, її задатків і здібностей на певному етапі становлення індивіда як особистості.

На наступному рівні конкретизації аналізу і синтезу пси­хологічної структури особистості представлені психічні власти­вості, функції і процеси, систематизовані у вигляді матриці (За В.В. Рибалкою [36, с. 120]).

 

Таблиця 2.1.

Структура особистості

II вимір І вимір

Потреби та мотиви

Інформаційний пошук, прийом, первісна переробка інформації

Прийняття рішення про мету, задум, план діяльності

Виконання рішення результату діяльності

Емоційно-по чуттєві компоненти діяльності

А

Спілку- вання

Потреби у спілку- ванні

Комунікація (усна, пись- мова), мов- лення

Розуміння партнера зі спілку- вання

Міжосо- бистісна взаємодія

Ємоційно- почуттеві компоненти спілкування

Б

Спря- мовані- сть

Основні бажання і мотиви

Головні пізнавальні інтереси

Ідеали і переко- нання

Прагнення і воля у досягненні цілей і результатів

Емоційна основа спря- мованості, почуття- мотиви

В

Харак-тер

Мотивацй- ні риси характеру

Інформаційно- пізнавальні ри- си характеру

Риси ціле- срямовано- сті харах- теру

Риси про- Дуктивно-сті характеру

Емоційно- почуттєві риси характеру

Г

Само- свідо- мість

Потреба в само- усвідом- ленні

Самопізнання та самооцін- ка особистості

Саморегу- ляція і са- моконтроль

Самореалі- зація осо- бистості та самовдо- сконалення

Емоційно- почуттєві компоненти самосвідо- мості

Д

Досвід, компе- тентні- сть

Мотива- ційна готовність

Система знань.Карти-на світу

Система вмінь

Система навичок і звичок

Емоційно- почуттєвий досвід

Е

Психіч- ні (ін- телек- туальні) проце- си

Атенційні установки

Обсяг і пере- ключення уваги

Спрямова- ність і зо- середжені- сть уваги

Розподіл уваги

Атенційні емоції

Інтелек- туальні установ- ки

Сенсорно- перцептивні процеси

Мислен- нєві та імажиніти- вні проце- си

Сенсомо- торні, пер- цептивно- рухові, ми- сленнєво- дійові процеси

Інтелекту-альні емоції

Мнемічні установки

Образна пам'ять

Поняттєво- лопчна пам'ять

Рухова пам'ять

Емоційна пам'ять

Є

Психо- фізіо- логічні якості

Психофі- Зіологічні установки

Сензитив- ність нерво- вої' системи

Рухомість, пластичні- сть нерво- ва системи

Працездат- ність нер- вової сис- теми

Емоційність

Центральна нервова система та цілісний організм індивіда

Розвиток особистості. Розвиток людської особистості вивчався багатьма психологами. Г.С. Костюк розробив принцип розвитку у психології, який став центральним у ро­зумінні природи психічного розвитку осо­бистості. За цим принципом розвиток людської особистості - це безперервний процес, що виявляється у кількісних і якісних змінах людської істоти. Вони відбуваються протягом усіх етапів онтогенезу. Маючи зв'язок із фізіологічним розвитком, ці зміни визнача­ються наслідками взаємодії із зовнішнім світом, яка регулюється нервовою системою та її психічними функціями. У дитинстві психічний розвиток особистості здійснюється за допомогою до­рослих у спільній діяльності з ними, регулюється словом. Це забезпечує якісні зміни як окремих психічних процесів, так і психіки в цілому.

Психіка дитини формується з віком та ускладнюється як структурно організована динамічна система.

Онтогенез психіки відбувається не за прямою, а за спіраллю. Кожна нова психічна структура виникає на основі попередньої.

Створюється система психічних властивостей підростаю­чого людського індивіда - особистість. З розвитком особистості виявляються типологічні й індивідуальні відмінності. При цьо­му складається неповторна специфічність особистості - її індиві­дуальність.

З точки зору сучасної науки в онтогенезі психіки людини існує єдність біологічних і соціальних умов. Останнє слово у роз­витку особистості належить соціальним умовам, але цей розви­ток неможливий без біологічних передумов. Дія біологічних передумов полягає в тому, що з людського зародка виникає людсь­кий організм із притаманними йому можливостями подальшого розвитку. Становлення людського організму відбувається за певною програмою, заданою в його генотипі. Генотип визначає людський тип анатомо-фізіологічної структури організму, його морфологічних і фізіологічних ознак, будови нервової системи, статі, характеру дозрівання тощо.

Задатки реалізуються у психічних властивостях тільки в суспільних умовах життя. Надбання суспільства не фіксуються і не передаються в генах. Вони засвоюються через спілкування, виховання, навчання, трудову діяльність.

Тільки шляхом соціалізації індивіда здійснюється його роз­виток як особистості.

Процес становлення людської особистості здійснюється як "саморух", якому, на думку Г.С. Костюка, властива єдність зовнішніх і внутрішніх умов.

Зовнішні умови визначаються природним і суспільним се­редовищем, необхідним для існування індивіда, його життєдіяль­ності, навчання, праці, розвитку. Зовнішні умови впливають на процес розвитку особистості через внутрішні умови, що містять­ся в самому індивіді.

Зовнішні і внутрішні умови розвитку є протилежностями, пов'язаними між собою. Зовнішнє, об'єктивне, соціальне засво­юється індивідом і стає внутрішнім, суб'єктивним, психічним, яке визначає його нові відношення до зовнішнього світу. Цей процес називається інтеріоризацією. Зовнішнє стає внутрішнім, психічним, зазнаючи певних змін, перетворень. Відбувається і протилежний процес - екстеріоризація, за допомогою якого здійснюється об'єк­тивація внутрішнього, його перехід у зовнішній план діяльності.

Суперечність між зовнішнім і внутрішнім стає джерелом "са­моруху", психічного розвитку індивіда, становлення особистості.

Внутрішні суперечності, що виникають у житті людини, спонукають до активності, спрямованої на їх подолання.

Сучасні автори визначають таку структуру особистості. Скерованість особистості, або вибіркове (селективне) ставлення людини до дійсності. Скерованість криє в собі різні властивості, систему взаємних потреб та інтересів, практичних установок. При цьому одні з компонентів скерованості домінують і мають провідне значення, тоді як інші виконують опорну роль. Домінуюча скерованість визначає всю психічну діяльність особистості. Наприклад, домінування пізнавальної потреби приводить до відповідного вольового та емоційного налаштування, що, в свою чергу, активізує інтелектуальну діяльність.

ІІ. Можливості особистості другий компонент, що охоплює ту систему здібностей, яка забезпечує успіх діяльності. Здібності взаємопов'язані га взаємодіють одна з одною. Кожний має свою основну, провідну, здібність і підпорядковану їй ведену.

ІІІ. Характер, або стиль поведінки в соціальному середовищі, є третім компонентом у структурі особистості. Характер - складне синтетичне утворення, де в єдності проявляються зміст і форма духовного життя людини. Хоча характер і не відображає особистості в цілому, проте являє складну систему її властивостей, скерованості й волі, інтелектуальних та емоційних якостей, типологічних особливостей, які проявляються в темпераменті. У системі характеру можна виокремити

-  провідні властивості, передовсім моральні якості (чутливість або черствість у взаєминах людьми, відповідальне ставлення до суспільних обов'язків, скромність тощо);

-  затим вольові (рішучість, наполегливість, мужність і самовладання), які забезпечують певний стиль поведінки і спосіб розв'язання практичних завдань.

Тому можна сказати, що морально-вольові якості складають дійсну основу характеру. Система управління, яку зазвичай позначають поняттям «Я», буде четвертим компонентом структури особистості. «Я» - утвердження самосвідомості особистості, воно здійснює саморегуляцію: підсилення або послаблення діяльності, самоконтроль і корекцію дій і вчинків, передбачення і планування життя й діяльності.

Психічний розвиток особистості проходить низку періодів. Кожний період являє собою певний ступінь розвитку особистості, етап її життєвого шляху. У межах кожного періоду виділяються стадії, а в межах кожної стадії - фази.

Визначення періодів, стадій і фаз психічного розвитку лю­дини необхідне для раціональної побудови системи навчання і виховання, професійного самовизначення молодого покоління, більш повного використання трудового і творчого потенціалу дорослої людини на кожному віковому етапі.

У психології зроблено багато спроб періодизувати психіч­ний розвиток індивіда, проте, дотепер немає загальноприйнятої системи періодизації.

Узагальнені результати досліджень психологів можна по­дати у вигляді схеми періодизації розвитку особистості впродовж усього її життя (За В.Ф. Моргуном і Н.Ю. Ткачовою [27]).

Таблиця 2.2.