Тема Особистість

1. Поняття про особистість у психології.

2. Психологічна структура особистості.

3. Періодизація розвитку особистості

1.     Поняття про особистість у психології

Людина народжується вже людиною У маляти, яке з'являється на світ, конфігурація тіла забезпечує можливість прямого ходіння, структура мозку забезпечує можливість розвитку інтелекту, будова руки - перспективу використання знарядь праці тощо, і цим малятко - людина за сумою своїх можливостей - відрізняється від дитяти тварини, яке за жодних обставин не може набути подібного фонду якостей.

Сказаним стверджується факт належності маляти до людського роду, що фіксується в понятті «індивід» Отже, в понятті «Індивід» утілено родову належність людини.

Поняття «особистість» є дещо вужчим від попереднього.

Особистість - категорія суспільно-історична. Особистість - об'єкт дослідження лише суспільних наук: історії, філософії, соціології, етики, естетики, психології, педагогіки і т.д. Особистість - діяч суспільного розвитку, свідомий індивід, який посідає певне становище в суспільстві та виконує певну громадську роль. Роль - це соціальна функція особистості, наприклад, роль матері та батька - виховання дітей; роль директора школи - управління колективом учителів та організація процесу навчання учнів. Позиція особистості - це система її відносин. Суттєвими відносинами особистості є ставлення до матеріальних умов життя, до суспільства і людей, до себе, до власних обов'язків - трудових, громадських та ін. Ці відносини характеризують моральне обличчя особистості. її соціальні установки. Особистість - це свідомий індивід. Не можна зрозуміти суспільної особистості, не аналізуючи її психології: мотивів діяльності, здібностей та характеру, а в деяких випадках - і особливостей її тілесної організації, наприклад, типу нервової діяльності.

Індивідуальність - це особистість у її своєрідності. Коли кажуть про індивідуальність, то мають на увазі оригінальність особистості. Зазвичай словом «індивідуальність» визначають якусь найголовнішу особливість особистості, яка робить її відмінною від решти людей. Індивідуальна кожна людина, але індивідуальність одних проявляється дуже яскраво, випукло, інших - непримітно. Індивідуальність може проявлятись в інтелектуальній, емоційній, вольовій сферах або відразу в усіх сферах психічної діяльності. Оригінальність інтелекту може полягати у здатності бачити те. чого не помічають інші, в особливостях обробки інформації, а саме: в умінні ставши проблеми і вирішувати їх. Своєрідність почуттів може знаходити вияв у надмірному розвиткові одного з них (інтелектуального чи морального), у великій рухомості емоцій, у переважанні чуттєвого чи раціонального у винесенні рішень. Оригінальність може також полягати у своєрідному поєднанні властивостей конкретної людини, які надають особливого колориту її поведінці або діяльності.

"Людина" - продукт та суб'єкт суспіль­но-історичної діяльності, єдність фізичного та психодуховного, генетично зумовленого та прижиттєво сформованого" [33, с. 27].

Коли ми говоримо про категорію людини, то використовуємо її здебільшого у широ­кому сенсі. Це сукупність усіх біологічних, при­таманних лише людині, власне антропологічних ознак, тобто расових, конституціональних, віко­вих, статевих тощо. Зрозуміло, що одна конкретна людина не може втілити в собі усі суспільні та антропологічні відношення, притаманні усьому людству. Тому категорію людини, точніше загальної люди­ни, доцільно вважати абстрактною, універсальною, соборною. Коли говорять, що хтось є людиною, то цим висловлюють факт її належ­ності до людського роду, до людства з його специфіч­ними суспільними і антропологічними атрибутами, що набуваються та існують у тісному взаємозв'язку [42, с. 50-51].

Але система біологічних, генетичних, анатомічних, фізіо­логічних чинників передбачає становлення людини лише в пев­них соціальних, культурно-історичних умовах цивілізації. Щоб підкреслити біологічно зумовлену належність новонародженої дитини і дорослої людини саме до людського роду та відрізнити їх від тварин, використовують поняття індивіда як протилежне поняттю особи тварини. Поняття індивід містить як загальні для людини і багатьох інших людей властивості, так і якості, які відрізняють дану людину від інших людей.

Тільки індивідуальні якості, тобто притаманні людині задатки та анатомо-фізіологічні передумови закладають підвалини ство­рення особистості.

"Індивід - це людська біологічна основа розвитку особис­тості у певних соціальних умовах"[36, с. 100]. Це окремо взята людина в сукупності всіх притаманних їй якостей: біологічних, фізичних, соціальних, психологічних тощо.

У творенні особистості вирішальну роль відіграють соці­альне оточення, культурно-історичне середовище та властиві людині засоби соціалізації індивіда.

У стосунках з батьками, іншими людьми психіка дитини розвивається саме як психіка людини. Особистість - це людина як носій свідомості, її психічне обличчя "як дієздатного члена суспільства, що усвідомлює свою роль і місце в цьому суспільстві"[19, с. 34]. Отже, на певному етапі розвитку постає особистість із притаманними їй соціально зумовленими ознака­ми: вищими психічними функціями, свідомістю і самосвідомістю, здатністю до активного пізнання та перетворення довкілля і себе.

" Особистість - це індивід із соціально зумовленою систе­мою вищих психічних якостей, що визначаються залученістю людини до конкретних суспільних, культурних, історичних відно­син. Особистість опосередковує та визначає рівень взаємозв'язків індивіда з суспільним та природним середовищем"[36, с. 101]. У цьому понятті мова йде про певну людську, здебільшого не тілес­ну, а ідеальну, психологічну якість, властивість особи, навіть систему психологічних якостей, які є відбитком в людині соці­ально та індивідуально визначених психологічних якостей.

Особистість - це людина, яка розглядається лише як сусп­ільна, соціальна істота. У цьому випадку дослідники відволіка­ються від біологічної, природної її сторони і розглядають люди­ну як продукт суспільних відносин, як активного діяча суспіль­ного розвитку. .

Слід адекватно співвідносити поняття людини й особис­тості. Людина як соціальна та біологічна істота є носієм особис­тості. Поняття людини значно ширше ніж поняття особистості. Особистість характеризується якісними та кількісними проявами психічних особливостей, які утворюють її індивідуальність.

Шлях кожної людини, умови її життя і діяльності неповторні і своєрідні, тому не може бути двох абсолютно однакових особистостей. Індивідуальність - це особистість в її конкретній своєрідності як неповторне поєднання психологічних особливо­стей. "Індивідуальність - це поєднання психологічних особливостей людини, що утворюють її своєрідність, відмінність від інших людей"[36, с. 102]. Вона виявляється у здібностях лю­дини, в домінуючих потребах, інтересах, схильностях, у рисах характеру, в почутті власної гідності, у світобаченні, системі знань, умінь, навичок, у рівні розвитку інтелектуальних, твор­чих процесів, в індивідуальному стилі діяльності та поведінки, у типі темпераменту, в характеристиках емоційної та вольової сфер особистості тощо.

У ході свого становлення як особистості індивід поступо­во стає суб'єктом цілеспрямованого пізнання та перетворення об'єктивної дійсності й самого себе.

Суб'єкт - носій предметно-практичної діяльності і пізнан­ня, джерело активності, спрямованої на об'єкт.

У процесі розвитку особистості людина оволодіває засо­бами людської діяльності та спілкування, мовою, у неї форму­ються вищі психічні функції,, свідомість, воля, самосвідомість, вона стає суб'єктом активного цілеспрямованого пізнання й пе­ретворення навколишнього соціального та природного середо­вища. У неї з'являється здатність до самовдосконалення, самостворения власної особистості в процесі самопізнання, самови­ховання та самонавчання. Вона вступає у "суб'єкт - суб'єктні" стосунки з іншими людьми.

Категорія суб'єкта є фундаментальною категорією філо­софії і психології, в якій людина виступає як така, що цілеспря­мовано, свідомо і несвідомо, довільно пізнає і перетворює об'єк­тивну діяльність. Суб'єкт - це носій, ініціатор, генератор актив­ності [42, с. 57-58].

Проблема особистості є однією з дискусійних у пси­хології.

Епоху активного наукового вивчення проблем особистості можна умовно розділити на два етапи. Перший охоплює період з кінця XIX до середини XX ст. і приблизно збігається з періодом становлення класичної психології. У цей час були сформовані фундаментальні положення про особистість, закладені головні на­прями психологічних досліджень особистості. Другий етап дослід­жень проблем особистості розпочався у другій половині XX ст. До цього часу утворилось багато підходів і теорій особистості.