Розділ іі. В’ячеслав липинський

Серед дослідників української історіографії немає єдиної точки зору, щодо місця наукової спадщини В’ячеслава Липинського у державницькій історіографії. Так, на думку В.Потульницького та І.Гирича, В.Липинський був засновником державницького напряму, натомість, Я.Дашкевич та В.Масненко вважають його тільки представником своєрідної методологічної течії (консервативно елітарної) у державницькій школі.²⁵

В’ячеслав (Вацлав) Казимирович Липинський народився 5 (17) квітня 1882 р. в с. Затурцях (за іншими джерелами – м. Ратному) Володимирського повіту на Волині у польській шляхетській родині.²⁶ Навчався в гімназіях у Житомирі, Луцьку та Києві²⁷(останню закінчив 1902 р.²⁸). Хоча фах агронома і соціолога здобуває в університетах Кракова і Женеви, часто буває в Україні, а з липня 1913 р. оселяється на власному хуторі Русалівські Чагари поблизу Умані²⁹. У 1909 р. вийшла друком перша монографія В.Липинського “Лицарство на Україні, його участь у житті українського народу на тлі його історії”³⁰. Того ж року В.Липинський разом з Богданом Ярошевським почав редагувати журнал “Пшегльонд Крайови”, а в 1912 р. видав збірник праць “З історії України”³¹. На думку І.Передерія та Н.Кочерги, перші історичні праці В.Липинського, написані польською мовою, виявляють лише перші паростки державницьких підходів до історичного аналізу³². В.Масненко серед державницьких аспектів у працях раннього періоду виділяє такі: розгляд еволюції української політичної думки, особливо визрівання ідеї створення незалежної держави, державницьке функціональне призначення шляхти, значення Зборівського, Переяславського та Гадяцького договорів у державному виокремленні України³³. Водночас, справжній перехід Липинського на державницькі методологічні засади слід пов’язувати з подіями світової війни та національно-визвольних змагань 1917 – 1920 рр.³⁴

Напередодні Першої світової війни В’ячеслав Липинський брав участь в організації за межами Росії українського політичного центру, трансформованого в Союз Визволення України (1914)³⁵. На початку Першої світової війни Липинський був мобілізований до російської армії і в чині прапорщика воював у Східній Прусії, проте через хворобу був переведений до резерву.³⁶ 1917 року він став співзасновником Української хліборобсько-демократичної партії (центр якої розмістився у Лубнах) та автором виданої в Полтаві програми цієї партії, яка базувалася на двох засадах: приватна власність на землю і незалежність України.³⁷ За часів гетьманату був послом України у Відні, де й залишився в еміграції³⁸. Упродовж семи років Липинський мешкав у австрійському гірському містечку Райхенау, редагував журнал “Хліборобська Україна”, керував діяльністю створеного ним Українського союзу хліборобів-державників, що підтримував Павла Скоропадського³⁹.

Після періоду національно-визвольних змагань 1917 – 1920 рр. остаточно формуються методологічні підходи В. Липинського до аналізу історичного процесу, у завершеному вигляді використані в історичній праці “Україна на переломі 1657 – 1659. Замітки до історії українського державного будівництва в ХVІІ століттю”(1920 р.) ⁴⁰. У цьому дослідженні вчений розглядає три основні проблеми: побудову української держави, роль еліти (аристократії) і роль видатної особи (зокрема гетьмана Богдана Хмельницького) в історії України, застосовуючи при цьому аналітично- концепційний метод дослідження⁴¹. Особлива увага у праці присвячена розвитку Української козацької держави від автономізму до майже повної незалежності⁴².

У 20-х рр. ХХ ст. В’ячеслав Липинський здійснює дослідження історії Церкви, результатом якого стала монографія “Релігія і Церква в історії України”, що вийшла друком у Філадельфії⁴³. В.Липинський приходить до висновку про організуючу та упорядковуючу роль релігії в громадському житті, її вирішальне значення у виробленні законних норм⁴⁴.

1926 року Липинський переїхав до Берліна і працював там в Українському Науковому Інституті, проте наступного року за порадою лікарів повернувся до Австрії та оселився у власному будинку у гірській місцевості Бадег поблизу Грацу.⁴⁵ 1930 року через конфлікт із Павлом Скоропадським Липинський розпустив Союз хліборобів-державників, натомість заснував Братство українських класократів-монархістів⁴⁶. Помер видатний український історик і філософ 14 червня 1931 року⁴⁷.

Отже, наукові дослідження В’ячеслава Липинського стали підґрунтям для подальшого вивчення історії України в державницькому ключі. На його думку, першою формою української державності була козацька держава Богдана Хмельницького, неабияку роль у створенні якої відіграла шляхта. Саме еліту суспільства він наділяв державотворчою функцією, а релігію вважав одним з законотворчих механізмів, без якого існування держави неможливе. В. Липинський здійснив чималий вклад у вивчення державотворчих процесів на українських землях загалом та у дослідження історії Війська Запорозького та історії Церкви зокрема.