7.Причини та джерела утворення козацтва

Особливість суспільного життя в Україні в XV — першій половині XVI ст. полягала також і в тому, що основна маса населення зосереджувалася на обжитих землях Галичини, Поділля, Волині, Полісся, північної Київщини. Саме тут і відбувалося посилення кріпацтва. Решта території України — Середнє Подніпров'я, Побужжя, Запорожжя — була майже не заселена. В цих районах на порубіжжі з Диким полем знаходились прикордонні військові гарнізони (міста Остер, Канів, Брацлав, Вінниця). Далі тягнулись незаймані землі, де було багато дичини., риби, диких коней. Ватаги так званих ухідників із прикордонних селищ селились на уходах — в гирлах річок — і там рибалили, добували мед, полювали. Невдовзі до ухідників почали приєднуватись селя-ни-втікачі з Галичини, Волині, Полісся, Західного Поділля. Вже у другій половині XV — на початку XVI ст. на Наддніпрянщині утворились загони вільних озброєних людей із різних соціальних прошарків: від ухідників, селян та міщан до дрібної збіднілої шляхти і православного духовенства.

На формування козацького стану істотний вплив мав воєнний чинник. У XV—XVII ст. південь України був охоплений полум'ям безперервної боротьби з татаро-турецьки-ми загарбниками. Для оборони з рублених і січених колод будувались укріплення— «січі». Серед перших організаторів козацьких загонів були старости прикордонних міст: Остафій Дашкович, Предслав Лянцкоронський, Бернард Претвич, а також сини магнатів Заславських, Корецьких та інші. їхніми зусиллями стихійно створені загони набували все більш організованої форми.

Помітну роль у формуванні козацтва відіграло розширення господарської діяльності українського народу, освоєння степової зони, що базувалось на вільній праці. Вільний труд на вільній землі є невіддільним від самої суті козацтва і становить одну з його фундаментальних рис.

Із середини XVI ст. пришвидшуються темпи формування козацької верстви. Важливу роль у цьому процесі відіграло заснування Запорозької Січі — своєрідного центру козацьких вольностей, який притягував до себе селян та міщан і став неприступною твердинею на шляху турецько-татарських орд до центральної України.

8.Утворення Української Центральної Ради

Українська революція 1917-1920 pp., що за своїм характером була національно-демократичною та у своїй стратегічній меті органічно поєднувала завдання національного відродження і державотворення з необхідністю соціальних зрушень в інтересах широких мас українства, розпочалася не сама по собі. Вона була складовою значно масштабнішого й могутнішого соціального катаклізму, в який з початку 1917 р. надовго потрапила Росія.

Процеси, що розвивалися під впливом зречення 2 березня 1917 р. Миколи II від престолу й утворення Тимчасового уряду Росії, захопили й українські терени. Як тільки вістка про революцію в Петрограді досягла України, депутати київської міської думи, члени Земського союзу, організацій робітників, військових і національних груп утворили Раду об'єднаних громадських організацій м. Києва. Вона стала найавторитетнішим революційним органом влади. Під час зустрічей з міністрами Тимчасового уряду вони сформулювали основні політичні вимоги українського руху: запровадження національно-територіальної автономії для України, призначення українців на керівні пости в Україні, утворення комісаріату для українських справ у Тимчасовому уряді, введення української мови в адміністративну, церковну і шкільну системи тощо.

Головне представництво політичних інтересів українців перед Тимчасовим урядом перейняла Українська Центральна Рада (УЦР). Вже 3 березня 1917 р. у Києві з ініціативи ТУП відбулися збори представників українських організацій (близько 100 осіб), на яких було вирішено створити спеціальний коаліційний національний орган для координування українського руху - Центральну Раду. Наступного дня пройшли велелюдніші збори, що поповнили комітет нової організації. Її головою обрано видатного вченого-історика, найавторитетнішого й найвпливовішого на той час українського громадського діяча Михайла Грушевського. Основу політичної платформи УЦР становила сформульована ним вимога «широкої національно-територіальної автономії України в Російській федеративній республіці, на демократичних підвалинах, з міцним забезпеченням національних меншостей нашої землі».

9.Первісні люди та спосіб їх життя. Неолітична революція.

Первісні люди з’явились на території України близько 800 тис. років тому. Вчені – археологи та антропологи вважають, що давня людина прийшла на України в першу половину палеоліту в ашельську добу. Дані про первісних людей – неандертальців дійшли до нас через археологічні пам’ятки. Найдавніші стоянки первісних людей – Королеве (Закарпаття), Будівна, Лука – Врублевецька, Молодове (Прикарпаття), Мізин (Чернігів), Житомирська стоянка, Кодак, Василівка, Кручлик (Сер. Подніпров’я), Амвросітвка, Деркул (Донбас), Кітк – Коба (Крим).

Палеоліт продовжувався до Х тис. до н. Х. Основним заняттям було мисливство, рибальство, збиральництво. Вже виготовлялись найпростіші знаряддя праці з каменю; за цей період поступово засвоївся вогонь. Основними житлами були печери, але зустрічаються й житла з кісток великих тварин (мамонта), що накривались шкурами тварин. Жили люди невеликими колективами – родовими первісними стадами, які в пошуках їжі постійно кочували.

Близько 40 тис. р. до н. Х. в людському суспільстві відбуваються певні зміни – крім каменю знаряддя виготовляються також з кісток. Відбувається перехід до матріархальної родової общини, основним осередком суспільства стає рід. Родові общини об’єднуються в племена. Близько 10 –6 тис. до н. Х . – період мезоліту – винайдено лук, ускладнюється знаряддя праці (накладні).

Найбільш важливим періодом став неоліт (V – III тис. До н. Х) – основна риса – перехід від присвоюючи до відтворюючих форм господарства – землеробства; скотарства. Першими одомашненими тваринами стали корови, вівці, кози, свині. Одночасно відбувається виділення ремесел –ткацтва, гончарства; зароджується торгівля; виробництво шліфованих кам’яних знарядь праці.

Неолітична революція — історичний період переходу в епоху неоліту від привласнюючого до відтворюючого типу господарства, це пов'язано з виникненням скотарства,тваринництва, землеробства. Цей процес сприяв виникненню міських поселень, ремесел та писемності.

Термін "неолітична революція" увів у 1949 англійський археолог Гордон Чайлд. В епоху мезоліту, що тривала у XI-VIII тис. до н.е., на всіх заселених людиною територіях перестав позначатися вплив останньої фази зледеніння. Сучасні клімат, флора і фауна набули своїх нинішніх географічних границь.