5. Культура Київської Русі

У розвитку культури Русі проявлялися як загальні закономірності, так і національні особливості. Її основа — самобутня культура східнослов'янських племен. Принциповим рубежем у розвитку культури стало прийняття християнства. Значним був вплив візантійської культури. На відміну від Західної Європи, на Русі держава не підпала під владу церкви, і, відповідно, в культурі світські елементи були сильнішими. Намітилася прогресивна тенденція диференціації духовної культури. У відносно короткі терміни Київська Русь зробила величезний крок, вийшовши на загальноєвропейський культурний рівень, а в деяких її сферах перевершивши його. Нові віяння в культурі, більша регіональна своєрідність з'явилися у зв'язку з феодальною роздрібненістю. Однак для закріплення і розвитку культурної динаміки Русь потребувала відновлення політичної єдності. У розвитку культури Русі проявлялися як загальні закономірності, так і національні особливості. Її основа — самобутня культура східнослов'янських племен. Принциповим рубежем у розвитку культури стало прийняття християнства. Значним був вплив візантійської культури. На відміну від Західної Європи, на Русі держава не підпала під владу церкви, і, відповідно, в культурі світські елементи були сильнішими. Намітилася прогресивна тенденція диференціації духовної культури. У відносно короткі терміни Київська Русь зробила величезний крок, вийшовши на загальноєвропейський культурний рівень, а в деяких її сферах перевершивши його. Нові віяння в культурі, більша регіональна своєрідність з'явилися у зв'язку з феодальною роздрібненістю. Однак для закріплення і розвитку культурної динаміки Русь потребувала відновлення політичної єдності. Древні слов'янські вірування були язичницькими і ґрунтувалися на обожнюванні сил природи. Все життя слов'ян пронизувала віра у втручання надприродних сил, залежність людей від богів і духів. Поширення освіченості відбувалося в тісному зв'язку із зміцненням держави, впровадженням християнства. Під час князювання Володимира Великого були створені перші державні школи, в яких вчилися діти знаті. Набір в школи, як свідчить літопис, здійснювався примусово, оскільки справа була нова, незнана і добровольців було мало. А держава гостро потребувала грамотних адміністраторів, дипломатів, здатних підтримувати зв'язки з Візантією та іншими країнами

6.Українська держава гетьмана п.Скоропадського

Украї́нська Держа́ва — українська держава існувала протягом 29 квітня — 14 грудня 1918 року на території Центральної, Східної та Південної України зі столицею в Києві. Очолювана гетьманом Павлом Скоропадським. Постала на місці Української Народної Республіки в результаті державного перевороту. Підтримувалася консервативними колами українського суспільства, військовими, землевласниками, а також командуванням Центральних держав. Проводила внутрішню політику, спираючись на козацькі традиції державотворення та соціально-політичні стандарти ліквідованої Російської імперії. У зовнішній політиці дотримувалася антибільшовицького курсу, орієнтувалася на союз із Кубанню і Доном, користувалася підтримкою Німеччини. Ліквідована в ході антигетьманського повстання, очолюваного Директорією Української Народної Республіки. В історіографії інколи називається Гетьманатом. Уряд Павла Скоропадського скасував адміністративно-територіальну реформу Центральної Ради і використовував старий адміністартивно-територіальний поділ українських земель часів Російської імперії. Українська держава поділялася на 9 губерній і 2 округи. Була встановлена стабільна валюта, податкова система, розроблений і виконувався державний бюджет, створені Державний і Земельний банки. Відновлено діяльність залізниць. У промисловості зберігалися кризові тенденції кінця 1917 — початку 1918 рр. Серйозну загрозу являв страйковий рух, актуальним продовжувало залишатися протистояння профспілок і організацій промисловців. Українська держава була визнана 30 державами, в Києві розташовувалися постійні представництва 10-ти з них; Україна мала дипломатичні місії в 23 країнах (на рівні послів Німеччина, Туреччина, Болгарія, Швейцарія, Швеція, Норвегія; дипломатичні представництва Грузії, Азербайджану, Фінляндії).

Основною проблемою зовнішньої політики Української держави було встановлення державних кордонів.