2. Паління та його шкідливий вплив на здоров’я людини. Причини паління серед підлітків.

Тютюнопалíння (або просто паління) — придбана шкідлива звичка вдихання диму тліючого висушеного листя тютюну. Найважливішим компонентом тютюнового диму є нікотин. Регулярне вживання нікотину викликає тютюнову залежність.Тривале і часте паління тютюну завдає значної шкоди здоров'ю курців, та оточуючих їх людей, що не палять i тварин.

Від хвороб, розвиток яких є наслідком тютюнопаління, щорічно помирає 5,4 млн осіб. Тобто 1 з 10 смертей у світі спричинена саме вживанням тютюнових виробів

Шкідлива дія тютюну не обмежується нікотином. До складу тютюнового диму близько 30 отруйних речовин: аміак, синильна кислота, чадний газ та ін.

Тютюновий дим, який вдихає курець, насамперед потрапляє у верхні дихальні шляхи, а потім — у трахею та легені. Під впливом тютюнового диму відбувається хронічне подразнення слизової оболонки гортані, розвивається запалення голосових зв'язок, вони потовщуються, грубішають. Це призводить до зміни тембру голосу (грубий голос курця), що особливо помітно в молодих жінок.

Внаслідок подразнення слизової оболонки бронхів і трахеї тютюновим димом розвивається їх хронічне запалення (бронхіт і трахеїт).Тому курці частіше хворіють на запалення легень, туберкульоз, захворювання у них мають тяжкий перебіг.

Учені встановили, що куріння — один з основних чинників, які призводять до того, що розвивається рак легень. Захворюваність на рак легень серед курців у 30 разів більша, ніж серед тих, хто не курить. Також відомо, що куріння збільшує ризик захворіти на злоякісні новоутворення інших органів: язика, гортані, стравоходу, шлунку, сечового міхура. Тютюновий дим згубно ідє на серцево-судинну систему, дихальну систему та органи травлення.

Причини:

а)  психологічні фактори (допитливість, потреба в експериментуванні, виклик, потреба здаватися сильним, «рання зрілість» та ін.);

б) соціальне оточення (приклад і ставлення батьків і -сестер, тиск товаришів, приклад «крутих» дорослих, наприклад, викладачів, знаменитих акторів, співаків та інших кумирів);

в) фізіологічні фактори (ефект нікотину і оксиду водню, тривалість фази експериментування);

г) виховні і пізнавальні фактори. д) необхідність підтримання у формі маси тіла, зменшення нервової напруги,

е) можливість встановлення легкого контакту з людьм;

є) намір підвищити занижену самооцінку.

Білет №6.

1. Егоїзм та альтруїзм як протилежні чинники поведінки.

Егоїзм (лат. ego — я) — це себелюбність, надання переваги особистим інтересам над загальними; Альтруїзм (фр. altruisme від лат. alter — інший) — вияв безкорис­ливої турботи про благо інших і готовність жертвувати заради них особистими благами. Протилежність егоїзму. Це різновид самозречення, це свідоме, нехай і короткочасне обмеження власного егоїзму. Не можна провести грань між егоїзмом і альтруїзмом. Аналогічно егоїзм існує всюди, а альтруїзмом називаються вчинки, в яких мало проглядається егоїзм. У теперішньому суспільстві:

- з однієї сторони егоїзм підтримується як засіб для досягнення бізнес-процвітання,

- з іншої - критикується як некультурна антилюдяна риса.

Людині притаманні альтруїстичні бажання, про те що альтруїзм – шлях до спасіння. Це видумано, для того щоб підняти людей до статусу богів, без такого статусу люди б не мали права порушувати права тварин, займатися землеробством.

Саме егоїзм є двигуном еволюції, егоїсти досягають більшого статку, не будь у минулому егоїстів, їжа ділилась би порівну, і еволюція не відбувалася б.

Варто підкреслити, що допомагати іншим - це шляхетно, однак альтруїзм не повинен бути необдуманим, незваженим, безмежним, оскільки ті, хто бере, можуть почати паразитувати на ґрунті добродійності, зловживати нею.

Егоїзм породжується інстинктом самозбереження. Людське життя небезпечне, що вони самі повинні створювати умови для безпеки. Учитель повинен пояснити, що, виходячи з принципів моральності, турбота людини про саму себе, прагнення заробляти та жити в достатку не засуджуються, але проблема в тому, що для досягнення цих цілей найчастіше переступаються будь-які грані легальності й не кожний зберігає належну рівновагу між собою та іншими.

Розумний егоїзм і хибна безкорисливість.

Егоїзм притаманний усім психічно здоровим людям. Егоїзм - це не погана чи хороша оцінка, а властивість характеру, яка може бути розвинена в більшій чи меншій мірі. А тому безглуздо засуджувати когось за наявність егоїзму: засуджувати можна лише ту ступінь, в якій він проявляється. Ми всі – егоїсти «від і до». Але за безглуздим збігом обставин дуже хочемо бачити себе якимись іншими. Ми знаходимо велику честь у благородстві, в альтруїзмі, у допомозі нужденним. Ми дбаємо про своїх близьких і тих, кого любимо. Ми турбуємося про майбутнє дітей, про дитинчат тюленів, про екологію і про мир у всьому світі. Але при цьому відмовляємося поглянути правді в очі - насправді ми дбаємо лише про самих себе.  2. Соціальна вулична робота. Перелік послуг.

Новими сферами соціальної роботи стала соціальна робота за місцем проживання, в тому числі і в сільській місцевості, на підприємствах, в геріатричних центрах, з біженцями, переселенцями, іноземними громадянами, на вулицях, в групах самодопомоги та ін.

Діяльність соціального працівника/ соціального педагога повинна бути адресована людям в різних соціумах і в різних сферах діяльності: соціально-педагогічній, правозахисній, просвітницькій, дозвільнєвій, організаційно-методичній, управлінській, дослідницькій, агітаційно-пропагандистській.

У сфері практичної діяльності перед соціальними працівниками стоять завдання

- підтримувати, підбадьорювати і стимулювати людей на розвиток їх власних сил, конструктивну діяльність, на використання наявних у них власних резервів;

- пропонувати допомогу, встановлювати різноманітні необхідні для цього зв’язки і контакти;

- супроводжувати людей, проявляти особисту участь, організовувати контроль за ситуацією з метою захисту клієнта;

- представляти інтереси клієнтів, які потребують допомоги, якщо останні не можуть це зробити самостійно;

- звертати увагу на можливі негативні наслідки і вносити пропозиції щодо їх попередження, пом’якшення чи ліквідації;

- викликати співчуття та активізувати людей для надання допомоги тим, хто її потребує;

- здійснювати вплив на органи влади й управління з метою поліпшення якості обслуговування і соціального захисту;

- інформувати інстанції на всіх рівнях про фактори, які негативно впливають або можуть вплинути на життєдіяльність певних груп населення.

Білет №7.

1.  Сім'я – провідний фактор соціалізації особистості. Функції сімї.  Сім'ю можна визначити як малу соціальну групу, члени якої пов'язані шлюбними чи родинними відносинами, спільністю побуту і взаємною моральною відповідальністю, і соціальна необхідність у якій обумовлена ​​потребою суспільства у фізичному і духовному відтворенні населення.  Як соц. інститут суспільства сім'я являє собою сукупність соц. норм, зразків поведінки, які регламентують взаємини між подружжям, батьками та дітьми, іншими родичами. Держава передбачає відповідальність батьків за навчання, виховання, матеріальне забезпечення дітей. Основні норми людського співжиття дитина одержує у сімї. Прийшовши до навчально-виховного закладу у дитини вже сформовані початкові морально-етичні цінності та трудові навички. І там, де батьки знають і виконують свої функції процес соціалізації дитини у суспільство відбувається швидко і безболісно. Які ж основні функції сімї записано в законодавстві:

а) репродуктивна;

б) господарсько-економічна;

в) регенеративна - (лат. regeneratio - відродження, відновлення). Чи означає успадкування статусу, прізвища, майна, соціального становища.

г) освітньо-виховна - (соціалізація).  д) сфера первісного соціального контролю - моральна регламентація поведінки членів сім'ї в різних сферах життєдіяльності, а також регламентація відповідальності і зобов'язань у відношенні між подружжям, батьками і дітьми, представниками старшого і середнього покоління; е) рекреативна - (лат. recreatio - відновлення). Пов'язана з відпочинком, організацією дозвілля, турботою про здоров'я і благополуччя членів сім'ї. є) психотерапевтична - дозволяє членам сім'ї задовольняти потреби в симпатії, повазі, визнанні, емоційній підтримці, психологічному захисті.

2. Функції та завдання діяльності Соціальних служб у демократичному суспільстві.

Соціальні служби для молоді - це спеціальні заклади, які надають соціальні послуги та соціальну допомогу молоді віком від 15 до 28 років.

1. Соціальні служби для молоді об'єднують центри, які здійснюють комплексне соціальне обслуговування молоді: притулки для тимчасового перебування неповнолітніх, агентства й бюро сприяння зайнятості молоді, яка навчається, та інші.

2. Соціальні служби для молоді надають послуги та допомогу молоді у найважливіших сферах її життєдіяльності незалежно від національності, походження, соціального статусу, місця проживання, роботи, навчання, політичних поглядів і релігійних переконань. Соціальні послуги надаються молоді, як правило, безкоштовно.

3. Основними завданнями соціальних служб для молоді є:

реалізація державної молодіжної політики щодо соціального становлення та розвитку молоді;

4. надання інформаційної, правової, психолого-педагогічної, медичної та інших форм допомоги молоді;

5. проведення необхідних заходів з метою попередження та подолання негативних явищ у молодіжному середовищі;

6. здійснення соціальної опіки окремих категорій молоді, зокрема інвалідів і сиріт;

7. встановлення та зміцнення зв'язків з соціальними службами для молоді за кордоном, інтеграція в міжнародну систему соціальної роботи з молоддю.

Функції:

• розробляють і реалізують програми соціального обслуговування та соціальної допомоги молоді;

- інформують молодь з питань праці, навчання, дозвілля та відпочинку, діяльності соціальних служб;

- проводять юридичне консультування з питань молодіжного законодавства, прав і обов'язків молодих людей в різних сферах їх життєдіяльності;

- представляють інтереси молодих людей при розгляді

у суді неправомірні рішення державних або громадських органів, дії посадових осіб щодо молодих громадян;

- створюють "телефон довіри", проводять соціально-психологічне консультування, психокорекцію та психотренінг з підлітками, молоддю та молодими сім'ями;

- проводять медичне консультування з питань подолання алкогольної та наркологічної залежності, шкідливих звичок;

- організація соціально вагомої діяльності підлітків і молоді, їх змістовного дозвілля та відпочинку;

- створюють соціально-реабілітаційні центри для інвалідів та інших категорій молоді;

- організують молодіжні агентства та бюро сприяння працевлаштуванню молоді, яка навчається, а також надають послуги, пов'язані з профорієнтацією та підготовкою до роботи за новою професією;

- надають разову матеріальну допомогу молодим людям, які її потребують;

- систематично проводять соціологічні дослідження;

• разом із заінтересованими організаціями та установами проводять науково-практичні конференції, семінари, прес- конференції, видають інформаційно-методичну літературу.

Білет №8

1. Типологія сімей. Зміст, форми і методи роботи соціального педагога з сім’ями різного типу. На процес соціалізації членів сім'ї впливає її тип. У сучасній психолого-педагогічній літературі зустрічаються різні типології сімей. У книзі BC Торохтій представлена ​​типологія сімей за такими ознаками (як приклад):  1) за кількістю дітей: бездітна або інфертильності сім'я, малодітна, багатодітна;  2) за складом: неповна, окрема, проста чи нуклеарна, складна (сім'я кількох поколінь), велика, материнська, сім'я повторного шлюбу;  3) за структурою: з одного шлюбної парою з дітьми або без дітей, з одним із батьків подружжя та іншими родичами, з двома і більше шлюбними парами з дітьми або без них, з матір'ю (батьком) з дітьми, з одним із батьків та іншими родичами, інші сім'ї;  4) за структурою лідерства: егалітарна (демократична) і традиційна(авторитарна);  5) Забезпечена, малозабезпечена; 6) за однорідністю соціального складу залежно від нації, рівня освіти, професії і т. д.: соціально-гомогенна (однорідна) і гетерогенна (неоднорідна);  7) за сімейним стажем: молода сім'я; сім'я, яка чекає дитини; сім'я середнього подружнього віку, старшого подружнього віку, немолода подружня пара;  8) за якістю відносин та атмосфері в сім'ї: благополучна, стійка, неблагополучна, педагогічно запущена, нестабільна, дезорганізована;  9) за географічною ознакою: міська, сільська, віддалена сім'я (проживає у важкодоступних районах); 

10.Соц. статус – робітники, інтелігенція, приватні підприємці тощо… 11) за особливими умовами сімейного життя: студентська, «дистантная», «позашлюбна»;  12) за характером проведення дозвілля: відкрита і закрита (орієнтована на внутрідомашній дозвілля); 

Зміст роботи соціального педагога з сімєю займає важливе місце в його професійній діяльності і передбачає наступні методи роботи:

Патронаж. Супровід. Консультування. Посередництво. Діагностика. На основі якої складається паспорт або акт обстеження умов проживання дитини в сім’ї. Форми роботи: індивідуальні, групові, робота в громаді (масові) – кількість учасників. За терміном впливу: короткотривалі, довготривалі, разова допомога.

2. Принципи соціально-педагогічної роботи

У своїй роботі соціальний працівник повинен керуватися принципами професійної етики - , що виникають у процесі соціальної роботи.

Принципи професійної етики соціального працівника:

1. Дотримання розумних інтересів клієнта - соціальний працівник повинен дбати про принесення блага для свого клієнта і суспільства.

2. Особиста відповідальність соціального працівника за небажані для клієнта і суспільства результати його діяльності.

3. Повага права клієнта на прийняття самостійного рішення на будь-якому етапі спільних дій є проявом поваги прав людини.

4. Прийняття клієнта таким, яким він є передбачає особистісний підхід, врахування індивідуальних психологічних особливостей, можливостей.

5. Конфіденційність .

6. Принцип доброзичливості: дозволяє здійснювати керівництво діями клієнта, тактовно і коректно вказувати на помилки і недоліки.

7. Принцип безкорисності . ідносини соціального працівника та клієнта не можуть будуватися на основі будь-якої матеріальної зацікавленості.

8. Чесність та відкритість. Передбачає повну поінформованість клієнта щодо результатів спільних дій, пояснення причин невдач та планів щодо виправлення помилок і досягнення поставленої мети.

9. Повнота поінформованості клієнта про застосовувані дії сприяє активізації його особистісного потенціалу. Дотримання даного принципу передбачає повагу прав клієнта та його гідності; зменшує можливість бездіяльності або здійснення помилкових дій з боку клієнта.

10. Відсутність будь-яких забобон та упередженості щодо клієнта є обов'язковою умовою налагодження взаємовідносин співробітництва між соціальним працівником та клієнтом

11. Толерантність у діяльності соціального працівника. Толерантність (від лат. tolerans (tolerantis) - терплячий) - терпимість до чужих думок і вірувань.

Білет 9

1.Соціальний супровід прийомних сімей та дитячого будинку сімейного типу.

Соціальний супровід прийомних сімей здійснюється центрами соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді, що передбачає надання комплексу правових, психологічних, соціально-педагогічних, соціально-економічних, соціально-медичних та інформаційних послуг, спрямованих на створення належних умов функціонування прийомної сім'ї.

Для здійснення соціального супроводу за прийомною сім'єю закріплюється соціальний працівник відповідного центру соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді, який пройшов спеціальну підготовку за програмою, затвердженою наказом центрального органу виконавчої влади з питань сім'ї, дітей та молоді