ВСТУП……………………………………………………………………

РОЗДІЛ 1 ФІЛОСОФСЬКО-ПРАВОВЕ ОБГРУНТУВАННЯ ВЗАЄМОЗВЯЗКУ ПРАВА ТА МОРАЛІ

1.1 Поняття та структурна характеристика моралі………………………………

1.2 Співвідношення права і моралі як базових основ функціонування суспільства………………………………………

Висновки до Розділу 1……………………………………………………………..

РОЗДІЛ 2 МОРАЛЬНО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ РЕГУЛЮВАННЯ СУСПІЛЬНИХ ВІДНОСИН…………………………………………………………

2.1 Правова та моральна регуляція суспільних відносин………………………..

2.2 Суспільна мораль як система цінностей……………………………………...

2.3 Концепції захисту суспільної моралі в Україні………………………………

Висновки до Розділу 2……………………………………………………...

РОЗДІЛ 3. ПРОБЛЕМИ ФОРМУВАННЯ МОРАЛЬНОГО АСПЕКТУ У ПРАВІ ТА ЩОДО ОСОБИ ЮРИСТА

3.1 Місце моралі та моральної культури у праві…….

3.2 Вплив деформації моральної і професійної (правової) свідомості працівників юридичних професій на правотворення……….

Висновки до Розділу 3……………………………………………………...

РОЗДІЛ 4. ОХОРОНА ПРАЦІ

4.1 Характеристика об'єкта......................................................................................

4.2 Види правової відповідальності за порушення законодавства про охорону праці.........................................................................................................

Висновки до Розділу 4..................................................................................................

ВИСНОВКИ………………………………………………………………..

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…………………………….

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Уважно спостерігаючи життя, діяльність, вчинки, звичаї, люди довго і ретельно їх обдумували і нарешті формулюють чітко визначене правило - норму поведінки. Мораль - це результат роздумів людей про своє життя, про хороше і погане в ній.

У поглядах на мораль точки зору багатьох мислителів зближуються, вони погоджуються з тим, що до моралі належать певні принципи, норми (короткі мудрі правила), які імперативно направляють, регулюють поведінку людей. Народна мудрість говорить: мораль починається там, де одна людина подбає про інше. Мораль творча: вона будує світ, єднає людей. В кінці 14-початку 13 століття д. н. е. великий біблійний мораліст проголошує безсмертні десять заповідей.

В 6 столітті д. н. е. учень запитав мудреця: “Яким словом можна керуватися все життя?” Мудрець відповів: “Це слово - взаємність. Не роби іншому того, чого собі не побажаєш.” Так учив Конфуцій. Він сформулював великий принцип моралі принцип гуманізму. Початок нашої ери. Ісус Христос, людина і Бог, як оповідає Євангеліє, сказав у своїй Нагірній проповіді: “Любіть ворогів ваших” і, відкривши нову сторінку моралі, вказав дорогу до спасіння всьому людству.

Розвиток сучасної цивілізації обумовив становлення та функціонування системи норм, взаємопов’язаних між собою. Цілісна динамічна система соціальних норм є необхідною умовою життя суспільства, засобом суспільного управління, організації та функціонування держави, забезпечення узгодженої взаємодії людей та реалізації їх прав та інтересів. Система засобів соціального впливу відображає досягнутий рівень економічного, соціально-політичного і духовного розвитку суспільства, в них знаходять відображення історичні та національні особливості країни, характер державної влади, якісний рівень життя людей. Норми, що регулюють суспільні відносини, відображають та конкретизують дію об’єктивних законів, тенденцій суспільного розвитку, історично обумовлених закономірностей.

Історія розвитку цивілізації свідчить, що право і мораль як складові частини духовної культури суспільства органічно пов’язані одне з одним. Правова система державно організованого суспільства закріплює життєво важливі для всього суспільства вимоги моралі, моральні настанови. Тому для визначення сутності правових норм необхідний не лише їх всебічний аналіз з врахуванням ідей правової свідомості суспільства, соціальної групи, але і вияв взаємозв’язків норм права з принципами та нормами моралі, з моральною свідомістю суспільства.

Законодавча влада у роботі по удосконаленню права враховує стан суспільної моралі, моральну культуру населення, виходить із того, що моральна основа права є важливою складовою загальної регулятивної потенції права, що закони повинні бути справедливими і гуманними. Велику моральну цінність являють собою основні права людини - юридичний вираз її свободи та гідності. Зв’язок права і моралі знаходить свій вияв у теорії права, адже, наприклад, проблему співвідношення права та закону можливо вирішити достовірно, виходячи з органічного взаємозв’язку права та моралі. Важливе значення вирішення проблеми взаємодії права і моралі має для правозастосовчої та правоохоронної діяльності.

Час глобальних зрушень в історії людства, час переходу від традиційних до ліберальних цивілізацій вимагає переосмислення існуючих уявлень про співвідношення права та моралі, такого переосмислення, яке відповідало б об’єктивно обумовленим процесам підвищення ролі права в житті суспільства, правового закону, що відповідає природним правам людини та вищій справедливості. Найбільш характерною рисою взаємодії права та моралі є їх зближення, взаємопроникнення, посилення їх узгодженого впливу на суспільство. В процесі регулювання суспільних відносин виникає якісно нове явище - морально-правовий вплив. Право і мораль як складові частини цього явища, не розчиняючись у ньому та не втрачаючи своїх індивідуальних якостей, в сукупності, утворюють соціальну цінність, реально існуючу, що активно впливає на юридичну практику.

Стан дослідження проблеми. Ще давні філософи (Демокрит, Сократ, Платон, Аристотель, Цицерон) вказували на значимість цих двох важливих визначальників суспільної поведінки, їх схожість та неспівпадіння. Відомі правознавці (В.С. Соловйов, І.О. Ільїн, П.І. Новгородцев, Н.М. Коркунов, М.О. Бердяєв, Є.М. Трубецькой, Л.І. Петражицький) підкреслювали, що право є мінімумом моральності чи юридично закріпленою мораллю. Аналіз права та моралі був предметом наукових пошуків І. Канта, Г-В.Ф. Гегеля, Г. Кельзена, О.Ф. Коні, К. Маркса, Ф. Енгельса, І.Г. Фіхте, Б.М. Чичеріна, С.Л. Франка, А. Шопенгауера, А. Швейцера та інших мислителів.

Значну увагу проблемам моральності права приділяли вітчизняні правознавці ХІХ - початок ХХ ст.: Ф.В. Тарановський, Б.О. Кістяківський, С.С. Дністрянський, М.І. Палієнко, В.М. Корецький, П.О. Недбайло, П.Д. Юркевич; сучасні російські правознавці: С.С. Алексєєв, В.С. Афанасьєв, Г.Д. Дмитрієва, Н.В. Колотова, В.М. Кудрявцев, О.А. Лукашева, О.Е. Лейст, Р.З. Лівшиц, В.В. Лазарєв, А.В. Малько, М.М. Марченко, Н.І. Матузов, І.Д. Мішина, В.С. Нерсесянц, В.С. Попков, А.В. Поляков, В.М. Протасов, В.М. Сирих, А.Н. Шитов, Л.С. Явич; зарубіжні сучасні правознавці: П. Бергер, Ж-Л. Бержель, Г.Дж. Берман, Р. Давід, Т. Лукман, Дж.Е. Мур, Н. Неновські, Лон Л. Фуллер, Л.А. Харт, Дж. Холл, Я. Шапп; сучасні етики: Р.Г. Аболіна, Р.Г. Апресян, Р.Р. Волітова, А.А. Гусейнов, В.Г. Графський, О.Г. Дробницький, В.В. Єфименко В.А. Малахов, О.М. Лінчук, Л.А. Попов, А.І. Титаренко, М.Г. Тофтул.

Сучасними вітчизняними дослідниками вказаної проблеми є В.Д. Бабкін, В.А. Бачинін, С.В. Бобровник, С.Д. Гусарєв, А.П. Заєць, О.В. Зайчук, В.С. Котюк, А.М. Колодій, В.В. Копєйчиков, Л.А. Луць, Г. Миронова, А.О. Олійник, Н.М. Оніщенко, М.І. Панов, О.В. Петришин, П.М. Рабінович, В.О. Самохвалов, В.Н. Селіванов, В.Ф. Сіренко, О.Ф. Скакун, О.Н.Слюсаренко, Т.І.Тарахонич, О.Д.Тихомиров, В.В.Цвєтков, М.В.Цвік, Ю.С. Шемшученко.

Мета дослідження полягає в аналізі значення норм моралі для правотворення та визначення їх як опори права.

Для досягнення поставленої мети необхідно вирішити такі завдання:

1) дослідити співвідношення норм права і норм моралі,визначити їх спільні та відмінні риси, взаємний вплив;

2) розглянути особливості сучасної морально-правової ситуації в Україні в різних сферах суспільного життя;

3) проаналізувати сутність суспільної моралі як системи цінностей, моральної свідомості, моральних норм та принципів;

4) вивчити точки зору філософів та мислителів з даної теми;

5) виділити основні засоби правової та моральної регуляції поведінки людей та морального виховання особистості;

6) розробити проблематику теми та шляхи її вирішення.

Об’єкт дослідження- це процес виникнення та формування норм моралі, процес правотворення.

Предмет дослідження - значення норм моралі для правотворення.

Методологічну основу дослідження склали: загальний метод пізнання, що відображає діалектичний зв'язок теорії і практики, методи порівняльно-правовий, історичний, конкретно-соціологічний, методи психології, логіки та ряд інших. Особливу увагу варто звернути на: методи порівняння, що використовувались при співвідношенні норм права та норм моралі; аналізу, при визначенні сутності моралі, моральної свідомості, моральних норм та принципів, як понять неоднозначних; синтезу, при розробці проблематики теми; дедукції та індукції, узагальнення та абстрагування, при вивченні праць різноманітних філософів; спостереження, при розгляді особливостей сучасної морально-правової ситуації в Україні в різних сферах суспільного життя.

Наукова новизна отриманих результатів полягає в тому, що в даній роботі узагальнено і проаналізовано наукову і методичну літературу з обраної теми дослідження, а саме: досліджено співвідношення норм права і норм моралі, визначено їх спільні та відмінні риси, взаємний вплив; розглянуто особливості сучасної морально-правової ситуації в Україні в різних сферах суспільного життя; проаналізовано сутність суспільної моралі як системи цінностей, моральної свідомості, моральних норм та принципів; вивчено точки зору філософів та мислителів з даної теми; виділено основні засоби правової та моральної регуляції поведінки людей та морального виховання особистості; розроблено проблематику теми та шляхи її вирішення.

Структура роботи обумовлена об’єктом, предметом дослідження, відображає мету і завдання дослідження, відповідає логіці наукового пошуку. Вона складається із вступу, трьох розділів, які в цілому містять сім підрозділів, висновків до розділів, загальних висновків, списку використаних джерел. Обсяг роботи становить сторінок, з них сторінок - список використаних джерел.

Розділ 1 філософсько- правове обгрунтування взаємозв'язку права та моралі

1.1 Поняття та структурна характеристика моралі

Що таке мораль, її витоки, суть, роль у житті суспільства та окремої людини? Відповідь на ці запитання дає одна з давніх галузей пізнання - етика, яка пояснює мораль (лат. mores - звичаї) як одну з форм суспільної свідомості, як суспільний інститут, який виконує функцію регулювання поведінки людей у всіх сферах суспільного життя. В аспекті нормативного регулятора, яким є мораль у процесі юридичної діяльності, її можна розглядати як систему вимог до юристів у зв’язку зі здійсненням ними своїх професійних обов’язків (норми моралі, совість, відповідальність, честь).

Характеризуючи мораль взагалі, слід зазначити, що моральне життя суспільства становить складне багатогранне явище, яке відображає різноманітні потреби та інтереси соціальних прошарків та груп населення і водночас є важливим регулятором взаємовідносин між людьми та фактором їх духовного розвитку. На фоні загального характеру моральної регуляції в суспільстві має місце наявність особливої професійної моралі, яка відображає специфіку того чи іншого виду соціальної діяльності людей. Професійна мораль - це результат історично професійного поділу праці, який відображав об’єктивні процеси розвитку суспільства. Слід зазначити, що професійна мораль складається перш за все в таких видах діяльності, об’єктом яких є людина. Це пояснюється тим, що робота з людьми має свої неповторні ситуації, труднощі, суперечності, які треба вирішувати та уникати їх в процесі спілкування, які не можна раз і назавжди окреслити якоюсь універсальною юридичною нормою. Крім того, характер та специфіка відносин між людьми в кожній професії (хворий - лікар, підсудний - суддя, артист - глядач) висувають специфічні моральні вимоги та оцінки, які є важливим регулятором цих видів діяльності та забезпечують реалізацію завдань, що стоять перед ними. Виходячи з цього, професійна мораль, з одного боку, є складовою загальної моралі, з іншого - специфічним доповненням до нормативної бази, що регулює певний вид професійної діяльності людини.

В історичному аспекті мораль поділяють на види відповідно до типів суспільного ладу, де в основу покладено формаційний принцип розрізнення способів виробництва. У зв’язку з цим виділяють мораль первісного суспільства, мораль рабовласницького, феодального або буржуазного типу.

У колективній праці первісного суспільства з’являються перші моральні норми: обов’язковість праці для кожного, дисципліна, розпорядок праці, рівний розподіл продуктів праці, взаємна допомога тощо. Поступово в сімейно-шлюбних відносинах формувалися специфічні норми, які регулювали стосунки між чоловіком та жінкою, батьками та дітьми. Всі ці норми закріплювалися у вигляді традицій, обрядів, ритуалів. Вони були основними життєвими законами, передавалися від покоління до покоління та забезпечувалися силою громадської думки. Їхня роль у житті суспільства визначалась тим, що вони безпосередньо з’єднували людей у колектив, регулювали їхню поведінку у різноманітних ситуаціях, виступали як спосіб передання громадського досвіду окремій людині. Таким чином, з розвитком суспільних відносин формувався та удосконалювався найважливіший засіб соціальної регуляції - загальна мораль, яка складалася з правил поведінки людей загального характеру, виходячи з уявлень про добро і зло, справедливе і несправедливе, належне або раціональне.

Однак для більш повної характеристики такого явища, як мораль, крім історичного моменту, необхідно звернутися до її організаційної побудови, визначити структурні компоненти моралі, можливості їхнього впливу на сферу юридичної діяльності. Це допоможе, крім іншого, визначити сутність та зміст моралі, форми зовнішнього вияву та фактори, що впливають на її формування. Зазначимо, що в структурі моралі можна виділити три основні елементи: моральну діяльність, моральні відносини та моральну свідомість. Розглянемо окремо названі елементи.

Основою моралі є моральна діяльність людини. Кожна діяльність має конкретну мету. Разом з тим, у будь-якій предметній діяльності наявний моральний аспект незалежно від того, врегульована чи не врегульована ця діяльність нормами права. Щодо діяльності представників юридичних спеціальностей, то моральний аспект також матиме місце (для чого робиться ця справа - для добра, справедливості, інших моральних цілей або заради злого наміру).

Базовим елементом моралі моральна діяльність є на тій підставі, що визначити моральний аспект будь-якого вчинку можна лише за умов зовнішнього вияву людської активності, яка б піддавалася оцінці з боку норм моралі. У зв’язку з цим моральну діяльність розглядають як аспект будь-якої предметної діяльності, а також як специфічну діяльність людини у суспільстві, що здійснюється з метою виконання та на підставі системи вимог існуючої моралі. Крім того, це сторона, якісна ознака діяльності людини, що виявляється в різноманітних сферах життя суспільства. У будь-якій предметній діяльності можуть використовуватися прийнятні та неприйнятні засоби досягнення цілей. Наприклад, у діяльності працівників слідства при проведенні допиту, який ставить гуманну мету (розкриття злочину, визначення винної особи, відшкодування збитків), можуть використовуватись як гуманні, так і негуманні засоби - загроза, психологічний тиск, різні види насильств. Ці засоби вказують на моральний чи аморальний зміст діяльності. Так, характеризуючи результати, засоби або мету юридичної діяльності в межах конкретної професії, можна дійти висновку про її відповідність або невідповідність моралі (аморальність), тобто визначити моральний аспект.

У системі функціонування механізму правового регулювання деякі моральні положення можуть набувати нового змісту або особливої інтерпретації відносно їх буденного розуміння. Те, що вважається небезпечним, набуває характеру корисного явища, але тільки за умов особливої ситуації. Так, існування в кримінальному праві інститутів необхідної оборони, крайньої необхідності передбачає на законній основі здійснення вчинків, які формально підпадають під ознаки злочину, однак є соціально корисними. Таку суперечність можна пояснити особливостями юридичної техніки та пріоритетами загальносуспільних ідеалів, що ставляться вище за особистий інтерес та мають за походженням моральну основу. Практичне значення цих теоретичних положень полягає в тому, що за наявності сторін з протилежними інтересами (характерна ознака деяких форм юридичного процесу) та без урахування ієрархії моральних норм можна дійти протилежних висновків в оцінці одних і тих же дій. Завдання спеціалістів та відповідних посадових осіб юридичної сфери полягає в тому, щоб у результаті розгляду юридичної справи на підставі вимог чинного законодавства та високого призначення норм суспільної моралі прийняти обґрунтоване, виважене і найбільш раціональне рішення щодо конкретних осіб. Таким чином, юридичну діяльність як різновид соціальної діяльності, можна оцінити з позицій права, а також з позицій моралі, що є її оцінними критеріями, окремими сторонами або аспектами зовнішнього вияву.

Другим структурним елементом моралі є моральні відносини. Вони складаються у процесі моральної діяльності, є її продуктом та умовою здійснення. Моральні відносини характеризуються певними рисами.

1. Це специфічні залежності та зв’язки, в які вступають люди в процесі моральної діяльності. Вони характеризуються сталістю та загальним характером нормативного регулювання.

2. У моральних відносинах відображається соціальна зацікавленість суспільства, групи, класу, колективу, особистості, що зумовлено життєво важливими потребами соціальних суб’єктів. Іноді за інтерес нації в політичному лобі видається вузькогруповий інтерес (заміна керівника, надання бюджетних коштів, отримання спеціального дозволу), що є аморальним вчинком. Особливо небезпечними такі факти аморальності стають у ході законодавчого процесу, коли відкривається можливість для прийняття нормативно-правових актів вищої юридичної сили, що не відповідають загальним потребам суспільства.

3. Моральні відносини закріплюють на практиці найбільш сприятливі зразки поведінки і є єдиною системою внутрішньо узгоджених зв’язків.

4. Завдяки універсальності моделей, на яких будуються моральні відносини, в юридичній діяльності, як і в інших сферах соціального життя, забезпечуються зв’язок та взаємодія різнорідних за походженням та інтересами суб’єктів.

Залежно від об’єкта моральні відносини можна поділити на групи: відносини між особистістю, відношення особистості до себе, відношення особистості до людства в цілому. Об’єктами моральних відносин є такі цінності, як честь, гідність особи, її авторитет, визнання заслуг перед колективом, об’єктивність у визначенні історичної ролі особи в суспільстві на цьому етапі тощо.

Вся система моральних відносин є необхідною умовою і засобом морального розвитку особистості. Зі зміною матеріальних, соціально-економічних умов життєдіяльності людини відбуваються відповідні зміни моральних цінностей, які виступають як об’єкти моральних відносин. Зникають старі та з’являються нові цінності, змінюється їх підпорядкованість, одні пересуваються на другий план, а інші виходять вперед. Разом зі зміною моральних відносин змінюється моральна свідомість, тобто внутрішнє ідейно-психічне сприйняття дійсності крізь призму моралі.

Моральна свідомість є третьою складовою елемента моралі. Її розглядають як специфічну форму суспільної свідомості й визначають як систему поглядів, ідей, уявлень про належну поведінку, яка відповідає соціальним інтересам. Характеризуючи в цілому моральну свідомість, слід визначити її характерні риси: моральна свідомість зароджується в процесі моральної діяльності, відображає моральну практику, а через неї економічний базис і надбудову суспільства; у моральній свідомості набувають відображення межі вільних дій людини, відповідно до сприйнятих нею моральних цінностей.

В юридичній професії значна частина моральних норм, ідей, оцінних категорій набула своє закріплення в нормативно-правових актах, що регулюють той чи інший вид діяльності. Таким чином, можна стверджувати, що моральне та правове в нормативному регулюванні взаємодіють та поєднують, що дуже важливо для здійснення повноцінного регулятивного впливу. Однак поряд із цим є система моральних вимог, які не закріплюються правом, а лише усвідомлюються особою відповідно до рівня її правової та загальної культури. Це вимоги доброзичливого ставлення до оточення, чесність та порядність у взаємовідносинах із співробітниками, почуття колективізму, альтруїзму, без яких не можна сформувати належного мікроклімату у колективі. Отже, усвідомлення працівником основних ідей та норм морального походження разом з правовими приписами нормативно-правових актів є підґрунтям регуляції та саморегуляції поведінки людини і сприятиме зміцненню дисципліни, оздоровленню взаємовідносин, підвищенню ефективності в реалізації функціональних повноважень.

Характеризуючи структуру моральної свідомості, слід зазначити, що за рівнями формування розрізняють суспільну та індивідуальну свідомість. Якщо до першої відносять теоретичні вимоги, норми, кодекси, ідеали, категорії, то до другої - мотиви, почуття, переконання особистості. Ці два рівні існують у певній взаємодії. Індивідуальна свідомість визначається суспільною свідомістю, яка базується на суспільному бутті. Якщо людина проникається важливістю колективної ідеї, то сприймає її як особисту. Так, в умовах обстановки поваги один до одного, ввічливості, вшанування практичного досвіду, нетерпимості до правопорушень формується відповідна свідомість окремої особистості, відбувається сприйняття загальноприйнятих правил на індивідуальному рівні.

Варто зупинитися на вивченні найбільш значущих складових моральної свідомості, серед яких слід назвати моральні почуття та норми моралі.

Моральні почуття, які виявляються в юридичній діяльності, достатньо різноманітні, що виходить з широкого спектра зв’язків, які формуються в процесі вирішення значної кількості юридичних справ. До їх переліку можна віднести такі:

• почуття патріотизму (пріоритет інтересів загальної справи перед особистим інтересом або за рахунок особистого блага);

• престижно-статусні почуття, пов’язані з потребою самоствердження (почуття гордості за свою професію, за довіру колективу, усвідомлення необхідності подолання труднощів з метою випробування своїх професійних можливостей);

• альтруїстичні почуття (бажання дати радість, надати допомогу, втішити, підбадьорити в тяжку хвилину);

• комунікабельні почуття (симпатія, довіра, повага при спілкуванні).

Роль моральних почуттів у юридичній діяльності виявляється крізь призму спілкування людей. Виходячи з того, що юридична професія передбачає саме роботу з людьми різного характеру, з різними рівнями культури, інтелекту, то можна зазначити ту істотну роль, яку відіграють моральні почуття у мотивації роботи працівників юридичних установ. По-перше, - це оцінка вчинків та поведінки людей з позицій суспільно вироблених норм та ідеалів. По-друге, - моральні почуття є засобом регуляції відносин між людьми, соціальними групами тощо. По-третє, завдяки почуттям суспільно значущі норми, принципи, ідеали інтуїтивно перетворюються у внутрішню переконаність людини. По-четверте, моральні почуття є не тільки засобом регуляції, а й засобом самоствердження людини, виявом багатства її внутрішнього світу. Тому формування моральних почуттів у кожної людини, а тим більше в юристів, співробітників правоохоронних органів, є одним з найважливіших завдань морального виховання.

Другий важливий елемент моральної свідомості - моральні норми. Це найбільш прості форми моральних вимог, які ставляться до кожної людини. У них закріплено морально-оцінний досвід людей, інтереси суспільства або окремої людини. Вони зорієнтовані на підтримання сумісного життя та діяльності людей, суспільства в цілому. Як і моральні почуття, норми моралі - це універсальні регулятори поведінки. Одні з них регулюють ставлення людини до себе, другі - до інших людей, залежно від віку, статі, національної належності, треті - до навколишнього середовища, в якому живе людина.

Крім того, що норми моралі виконують функцію регламентації, вони є також засобом контролю, оцінки, підтримання, забезпечення зв´язків та відносин соціальних груп, класів, прошарків у соціальному середовищі. Головне полягає в тому, що вони забезпечують нормальну життєдіяльність суспільства та особистості, впливають на поведінку людини через її самосвідомість, самооцінку, мотиви до установки. У професії юриста знання та сприйняття норм морального спілкування є необхідною умовою виконання своїх обов´язків, що зумовлено організаційно-управлінським характером юридичної діяльності, потребою безпосереднього спілкування з людьми.