21. Обгрунтувати ефективні способи підвищення термічного опору огороджувальних конструкцій.

Нові норми термічного опору огороджувальних конструкцій примушують радикально змінювати підхід до вибору матеріалів і конструкцій зовнішніх огороджень. В деяких випадках проблему утеплення стін існуючих споруд технічно можна вирішити за рахунок використання додаткової зовнішньої або внутрішньої ізоляції. Сучасні технічні вирішення, представлені системами огороджувальних конструкцій, передбачають використання декількох матеріалів, наприклад, стіни з цегли або бетону, клеючого полімерного розчину, мінераловатної (або пінополістирольної) плити, гідроізоляційного полімерцементного розчину з армуючою сіткою і шару декоративної штукатурки. Найбільшого розповсюдження набули системи із зовнішньою ізоляцією. Застосовують два варіанти: скріплена теплоізоляція, вентильований фасад. 1)Скріплена теплоізоляція – це багатошарова конструкція, де необхідно використовувати різні матеріали. При цьому треба враховувати їх технічні і експлуатаційні характеристики: коефіцієнт лінійного розширення, усадку, водопоглинання, паро проникність та ін. Так, наприклад, проникність повинна збільшуватися в напрямку до зовнішньої поверхні. Якщо теплоізоляція приклеюється, то шар клею повинен мати повинен мати вищу проникність ніж стіновий матеріал (цегла та ін.), теплоізоляція повинна мати меншу проникність ніж шар клею. Виконання цього правила забезпечує відсутність конденсації пари в тілі стіни. З використанням зовнішньої теплоізоляції точка роси переноситься в теплоізоляційний матеріал, що не дає стіні промерзати і підвищує її довговічність. Таким чином, огороджувальна конструкція акумулює теплову енергію всередині будівлі. 2)В випадку вентильованого фасаду, фасадне облицювання відокремлюється від стіни прошарком повітря. Як облицювання використовують керамічні або цементні профілі або декоративно-оздоблювальні плити з алюмінію, міді, скла, фіброцементу та ін. Повітряний прошарок забезпечує відвід пари, що дифундує з стіни. В цьому випадку відсутня конденсація пари в стіні, так і в теплоізоляційному матеріалі. Влітку система зменшує вплив високих температур і зменшується рівень шуму.

22. Дати оцінку міцності будівельних матеріалів. Якими методами і які пристрої застосовують для визначення границі міцності при стиску, вигині, розтягу?

Міцність – це здатність матеріалу чинити опір руйнуванню від внутрішніх напружень. У процесі експлуатації будівель і споруд будівельні матеріали найчастіше зазнають напружень стиску, згину, розтягу зрізу та удару. Міцність будівельних матеріалів характеризується границею міцності при стиску, згині тощо. Вона чисельно дорівнює напруженню в матеріалі, яке відповідає навантаженню, що призвело до руйнування зразка і вимірюється в МПа. Границею міцності при стиску визначають зазвичай на зразках у формі кубів, циліндрів, призм, а також на натурних зразках (керамічне порожнисте каміння). Під час випробування зразків матеріалу у формі кубів на показник міцності в багатьох випадках впливає їхній розмір (міцність малих кубиків вища від великих). Оскільки будівельні матеріали неоднорідні, то границя міцності визначається як середній результат випробування серії зразків (не менше трьох). Зразки будівельних матеріалів випробовують, як правило, на спеціальних пресах до руйнування (гідравлічний прес), а границю міцності при стиску, обчислюють за формулою:Rст=Р/F, де Р – руйнівне навантаження (сила); F- площа поперечного перерізу зразка до випробовування, м2. Можна застосовувати також і неруйнівні методи, наприклад, ультразвуковий. Границя міцності при стиску для різних будівельних матеріалів може набувати значень від 0,5 до 1000 Мпа. Границю міцності при вигині визначають на зразках у вигляді балочок квадратного чи прямокутного перерізу розмірами, установленими відповідними стандартами, а також на натурних зразках (цегла, черепиця, азбестоцементні лист). Випробування на виконується за схемою балки, встановленої на двох опорах при зосередженому навантаженні, пркладеному симетрично відносно осі балки, до її руйнування (універсальна випробувальна машина типу «МИИ-100»). Границею міцності при осьовому розтягу визначають за допомогою спеціальних приладів та машин, застосовуючи виготовлені з випробовуваного матеріалу зразки встановленої форми і розмірів (призм, круглих стержнів, стержнів прямокутного перерізу, вісімок, смуг), залежно від виду будівельного матеріалу. Зразки закріплюють у захватах приладів і піддають розтягу до моменту розриву. Для кам’яних матеріалів, металів, деревини та інших матеріалів границя міцності при розтягу, Rрозт=Р/F. Для рулонних матеріалів міцність оцінюють руйнівноною силою, для бітумів визначають розтяжність у сантиметрах у момент розриву.