Білет№45

Особливості збудження та гальмування у дітей різного віку,їх значення.

Вікові особливості ВНД дітей.    У новонароджених дітей спостерігаються рефлекси: дихальний, смоктальний, згинальний, хапальний, мигальний, хватальний, підошвенний, рефлекси на больові та температурні подразники, на зміну положення тіла тощо. Багато безумовно-рефлекторних актів проявляються не відразу після народження, а запускаються програмою генетичного розвитку через деякий час. До таких рефлексів належить орієнтувальний. Вже на 7 день після народження у людини чітко виявляються орієнтувальні рефлекси на світло і звук. Дитина орієнтує очі на подразник, повертає тулуб. Орієнтувальний рефлекс, який зумовлюється з різних аналізаторах в перші дні життя дитини проявляється в загальному здриганні, затримкою дихання, тимчасовому пригніченні рухової активності дитини. До 10-12 дня життя під впливом навколишнього середовища змінюється характер безумовних рефлексів новонародженого, звужуються рефлексогенні зони ряду безумовних реакцій.    Ще пізніше проявляються складні безумовно-рефлекторні акти - інстинкти.    З перших днів життя дитини утворюються умовні рефлекси - умовний рефлекс на час годування, через 2 тижні - умовний рефлекс на положення дитини для годування. З розвитком дитини кількість умовних рефлексів збільшується. Утворюються умовні рефлекси на зорові подразники : дитина тягнеться до матері, плаче, коли бачить ванночку для купелі тощо. З віком швидкість утворення умовних рефлексів зростає. У дошкільному віці міцний умовний рефлекс утворюється після 10-20 поєднань, а у дітей молодшого шкільного віку через 5-15 поєднань.    З перших днів життя дитини з’являється безумовне гальмування. Дитина перестає смоктати, якщо раптово роздається різкий звук, або її щось болить. В подальші роки поступово послаблюється вплив зовнішнього гальмування на умовно-рефлекторну діяльність дитини. В 6-7 років значення зовнішнього гальмування для ВНД знижується і зростає роль внутрішнього гальмування.    Умовне гальмування спостерігається на 20 день життя дитини - перші прояви диференціювання рухових умовних рефлексів, коли вона диференціює положення для годування і пеленання. Чітке диференціювання слухових і зорових умовних подразників спостерігається в 3-4 місяці, запізнювальне гальмування виробляється з 5-місячного віку.    Перші ознаки розвитку другої сигнальної системи з’являються у дитини у другій половині першого року життя. Розвиток сенсорної мови передує розвитку моторної мови. Ще до того, як дитина починає говорити, вона вже розуміє смисл слів. До 1року словарний запас дитини складає 10-12 слів, до 1,5 року - 30-40слів, до 2 років -200-300слів, до 3 років -500-700слів. До 6-7 років з’являється здатність до внутрішньої мови. Наочно-дійове мислення формується в дошкільному і молодшому шкільному віці. Словесно-логічне (теоретичне) мислення проявляється до 8-9років, досягаючи розвитку до 18-19 років.    В1-3 роки дитина ходить, оволодіває мовою, її поведінка характеризується дослідницькою діяльністю - дитина все бере в руки, рот, розглядає, досліджує. Дитина диференціює предмети, її мислення формується як “мислення в дії” - ложкою їсть, чашкою п’є тощо. Завдяки діям дитини з предметами починає формуватися функція узагальнення. На другому році життя починається посилений розвиток мови, засвоєння дитиною граматичної будови мови. Велике значення відіграє при цьому рефлекс наслідування - дитина копіює мову дорослих. Системи умовних зв’язків, які вироблені в ранньому і дошкільному віці (до 5років), є міцними і зберігаються протягом усього життя. У дошкільному віці велика роль належить рефлексу наслідувального та ігрового рефлексу. Граючись, діти копіюють дорослих, їх жести, слова, дії, манери. В 5-7 років з розвитком кори великих півкуль формується і набуває все більшого значення внутрішнє умовне гальмування. Посилюється узагальнююча функція слова. Зростає роль словесного мислення, закладаються основи внутрішньої мови.    У молодшому шкільному віці нервові процеси характеризуються достатньою силою і врівноваженістю. Всі види внутрішнього гальмування добре виражені. Проте внутрішнє гальмування, як і раніше потребує вправляння, тренування з метою підсилення. У цьому віці можуть досить легко розвиватися порушення нормальної збудливості внаслідок надмірного навантаження в навчанні. Зростає значення другої сигнальної системи. У зв’язку з деякою незрілістю регулюючих впливів кори на підкіркові структури мозку в цьому віці спостерігається недосконалість механізмів, які визначають активну увагу і зосередженість. До 10-11років кора набуває головної ролі в кірково-підкірковій взаємодії, що є важливим фактором формування вищих нервових і психічних процесів.    У підлітків статеве дозрівання характеризується посиленим функціонуванням залоз внутрішньої секреції, які змінюють і функціональний стан нервової системи. Посилена функція щитовидної залози підвищує рівень обміну речовин і витрату енергії в організмі, змінює збудливість ЦНС, що виражається у підвищеній дратівливості, легкій втомлюваності, розладах сну. Складні взаємовідносини залоз внутрішньої секреції і гіпоталамусу створюють умови для підвищеної активності підкіркових структур, що викликає зміни у кірково-підкірковій взаємодії. Наслідком цих змін є посилення генералізованого процесу збудження - всі реакції супроводжуються додатковими супутніми рухами рук, ніг і тулуба. У підлітків зменшується швидкість утворення умовних рефлексів. Мова уповільнюється, відповіді на питання стають лаконічними стереотипними, словниковий запас ніби збіднюється. Це свідчить про послаблення другої сигнальної системи. Підлітки швидко втомлюються через погіршення умов кровопостачання мозку, що пов’язано з відставанням розвитку серцево-судинної системи від росту тіла. Вони відчувають труднощі у навчанні. Внаслідок діяльності надниркових залоз збільшується вміст адреналіну в крові, що веде до звуження кровоносних судин. У підлітків спостерігається підвищена емоційність, критичне ставлення до дорослих. Оскільки у період статевого дозрівання спостерігається ослаблення всіх видів внутрішнього гальмування, тому одним із важливих завдань вчителя в цей період є розвиток кіркового гальмування, “виховання гальм”. Особливості ВНД підлітків потребують уважного ставлення до них, продуманої організації навчально-виховного процесу.

Білет №46

Гальмування:класифікація та фізіологічне значення його видів та різновидів .

  У ЦНС поряд із збудженням спостерігається процес гальмування.    Гальмування - особливий нервовий процес, що проявляється в послабленні або повній відсутності відповідної реакції на подразнення.    Розрізняють дві форми гальмування: - первинне - для його виникнення необхідна наявність спеціальних гальмівних структур (гальмівних нейронів і гальмівних синапсів). Гальмування в даному випадку виникає без попереднього збудження; - вторинне - не потребує наявності гальмівних структур. Гальмування розвивається в результаті змін функціональної активності збудливих нейронів.    Досліджено, що при одночасному нанесенні подразнення на кілька рецепторів реакція-відповідь наступає на дію тих, які володіють найбільшою силою. Рефлекторні реакції на дію інших подразників не відбуваються.    Біологічне значення гальмування полягає в тому, що воно: - дає можливість організму реагувати в кожний конкретний момент лише на ті подразники, які в даний момент мають для нього найбільше значення, а отже забезпечує пристосування організму до навколишнього середовища; - запобігає перевтомі нервової системи; - взаємодіючи із збудженням, дозволяє організму здійснювати координовані дії. Наприклад, під час ходьби збудження нейронів, які посилають імпульси до м’язів-згиначів, супроводжується гальмуванням нервових клітин, які проводять імпульси до м’язів-розгиначів того ж суглобу.

Гальмування відіграє важливу роль у координації рухів, регуляції вегетативних функцій, у реалізації процесів вищої нервової діяльності. Гальмівні процеси:

1 - Обмежують іррадіація збудження і концентрують його в певних відділах НС;

2 - Вимикають діяльність непотрібних у даний момент органів, погоджує їх роботу;

3 - Захищають нервові центри від перенапруги в роботі.

За місцем виникнення гальмування буває:

1 - Пресинаптичні;

2 - Постсинаптичні.

За формі гальмування може бути:

1 - Первинним;

2 - Вторинним

Для виникнення первинного гальмування в НС існують спеціальні гальмівні структури (гальмівні нейрони і гальмові синапси). У цьому випадку гальмування виникає первинно, тобто без попереднього збудження. Пресинаптичні гальмування виникає перед синапсом в аксональних контактах. В основі такого гальмування лежить розвиток тривалої деполяризації термінали аксона і блокування проведення збудження до наступного нейрону.

Для виникнення первинного гальмування в НС існують спеціальні гальмівні структури (гальмівні нейрони і гальмові синапси). У цьому випадку гальмування виникає первинно, тобто без попереднього збудження. Пресинаптичні гальмування виникає перед синапсом в аксональних контактах. В основі такого гальмування лежить розвиток тривалої деполяризації термінали аксона і блокування проведення збудження до наступного нейрону.

Узгодження окремих рефлексів для виконання цілісних фізіологічних актів називається координацією.

За рахунок координованої роботи нервових центрів здійснюється управління руховими актами (біг, ходьба, складні цілеспрямовані руху практичної діяльності), а також зміна режиму роботи органів дихання, травлення, кровообігу, тобто вегетативних функцій. Цими процесами досягається пристосування організму до змін умов існування.

Координація грунтується на низці загальних закономірностей (принципів):

1. Принцип конвергенції (встановлений Шеррінгтоном) - до одного нейрону надходять імпульси з різних відділів нервової системи. Наприклад, до одного і того ж нейрону можуть конвергованих імпульси від слухових, зорових, шкірних рецепторів.

2. Принцип іррадіації. Порушення або гальмування, виникнувши в одному нервовому центрі може поширюватися на сусідні центри.

3. Принцип реципрокного (спряженості; узгодженого антогонізму) був вивчений Сеченовим, Введенським, Шеррінгтоном. При порушення одних нервових центрів діяльність інших центрів може гальмуватися. У спінальних тварин роздратування однієї кінцівки одночасно викликає її згинання, а на іншій стороні одночасно спостерігається розгинальні рефлекс

Білет№47

Сигнальні системи:перша та друга,характеристика.

  І.П. Павлов, вивчаючи ВНД людини довів, що в основі ВНД вищих тварин і людини лежать спільні механізми. Проте ВНД людини характеризується більшим ступенем розвитку аналітико-синтетичних процесів. Виникнення нових особливостей ВНД людини було пов’язано з тим, що під впливом трудової діяльності людини з’явилась нова система подразників у вигляді слів, які позначали різні явища і предмети навколишнього світу.    І.П.Павлов створив вчення про першу і другу сигнальні системи.    Перша сигнальна система - це аналітико-синтетична діяльність кори головного мозку, яка проявляється в умовних рефлексах, що формуються на будь-які подразники навколишнього середовища, окрім слова. Перша сигнальна система - основа безпосереднього відображення об’єктивної реальності у формі відчуттів і сприймання. Забезпечує предметне конкретне мислення.     Друга сигнальна система - це аналітико-синтетична діяльність кори головного мозку, яка проявляється в мовних умовних рефлексах, що формуються на своєрідні подразники - слова. І.П. Павлов вважав слово - “сигналом сигналів”. Друга сигнальна система - це відображення навколишньої дійсності шляхом узагальнення абстрактних понять з допомогою слів.    Перша та друга сигнальні системи взаємопов’язані. Друга функціонує завдяки інформації, яка надходить від першої сигнальної системи, трансформуючи її у специфічні поняття. Сигнальне значення слова визначається не простим звукопоєднанням, а смисловим. За І.М. Сєченовим, мова має велике значення у процесах мислення. Слово виражає наші поняття.

   З появою другої сигнальної системи з’являється новий принцип нервової діяльності - абстрагування і узагальнення великої кількості сигналів, які поступають в головний мозок. Цей принцип обумовлює безмежну орієнтацію людини в навколишньому світі. Друга сигнальна система є вищим регулятором різних форм поведінки людини в навколишньому середовищі. Проте вона правильно відображає об’єктивний світ лише в тому випадку, якщо постійно зберігається її узгоджена взаємодія з першою сигнальною системою.    На протязі перших місяців життя у дитини проявляються умовні рефлекси, не пов’язані із смисловим значенням слів. І тільки в кінці першого року життя дитини слово набуває для нього смислового значення. Розвиток і вдосконалення другої сигнальної системи відбувається безперервно в процесі навчання і виховання. Для нормального функціонування її необхідна взаємодія різних зон кори головного мозку.    Розрізняють 3 форми мови: слухова, зорова, кінестатична (письмова, жестів). Реалізація кожної форми забезпечується функціонуванням відповідного аналізатора. У процесі мовлення беруть участь багато структур кори півкуль великого мозку, але найістотнішу роль відіграють центри мови.    В задніх відділах нижньої лобової закрутки знаходиться центр артикуляції і мови. Його пошкодження призводить до втрати мови. У задній частині верхньої вискової закрутки розташований слуховий центр Верніке. Його ураження призводить до втрати здатності розуміти зміст слів. На присередній поверхні потиличної ділянки знаходиться зоровий центр, пошкодження якого викликає втрату здатності розпізнавати написане. Мовна (аналізаторна) функція виконується, як правило, лівою півкулею, а зони кори, які контролюють артикуляцію, локалізуються в обох півкулях головного мозку.

Білет№48

Безумовні та умовні рефлекси:класифікація та порівняльна харатеристика.

^ Мал. 122. Дуга безумовного (А) і утворення умовного (Б) рефлексів: І — схема безумовного слиновидпьного рефлексу; ІІ — схема умовного звукового харчового рефлексу, 1 — шкіра Із закінченням у ній доцентрового нерва (2); 3 — тіло доцентрового (чутливого) нейрона; 4 — проміжний нейрон: 5 — тіло відцентрового (рухового) нейрона, відросток якого (6) підходить до скелетною м'яза (7); 8 — язик; 9 — слинна заноза, 10 — харчовий центр довгастого мозку; 11 — харчовий центр кори, 12 — вухо; 13 — слуховий нерв; 14 — слухова зона кори. Штриховими лініями позначено поширення збудження від нижчих до вищих відділів ЦНС (а, б, в) І кори мозк> (г), а також тимчасовий зв'язок (15)

І.П. Павлов усі рефлекторні реакції поділив на дві групи: безумовні і умовні. Вони ж лежать в основі поведінки людини.    Безумовні рефлекси - природжені, відносно постійні, стереотипні реакції організму на дію адекватного подразника зовнішнього або внутрішнього середовища, які здійснюються за допомогою ЦНС, передаються спадково. Їх ознаки:    1. Проявляються при дії адекватного подразника без особливих спеціальних умов (слиновиділення, ковтання, дихання та ін.).    2. Мають готові анатомічно сформовані рефлекторні дуги.    3. В їх здійсненні основна роль належить підкірковим ядрам, стовбуру мозку, спинному мозку. Вони зберігаються і після видалення кори великого мозку. Проте представництво безумовного рефлексу є в корі великих півкуль.    4. Є видовими реакціями, характерними для усіх представників даного виду.    5. Є відносно постійними рефлекторними реакціями, стійкі, незмінні, зберігаються протягом усього життя.    Безумовні рефлекси за характером реакції-відповіді поділяють на рухові, секреторні і трофічні, а за біологічною спрямованістю: - рефлекси, пов’язані з регуляцією процесів життєдіяльності, - ковтання, жування, смоктання, слиновиділення, дихальні, серцеві, судинні тощо; - рефлекси, пов’язані із збереження виду, - копуляція, вигодовування та піклування про потомство; - захисні - кашель, чхання, моргання тощо;

- орієнтувальні - виникають кожного разу при дії незнайомих подразників.    Інстинкти - складні природжені безумовно-рефлекторні реакції, які проявляються за рахунок активності підкіркових ядер. Розрізняють 4 види найпростіших інстинктів : материнський, їжездобувний, статевий, захисний. Особливістю інстинктів є те, що вони викликаються внутрішніми мотивами. У їх регуляції велике значення відіграють гормони.    Безумовні рефлекси визначають певну, чітко окреслену програму поведінки, яка забезпечує пристосування до стабільних, характерних для даного виду умов життя. У зв’язку з цим тільки за рахунок безумовних реакцій неможливо пристосуватися до постійно мінливих умов навколишнього середовища.    Умовні рефлекси - індивідуальні, набуті рефлекторні реакції, які виробляються на базі безумовних рефлексів. Їх ознаки:    1. Набуваються протягом усього життя організму.    2. Неоднакові у представників одного виду.    3. Не мають готових рефлекторних дуг.    4. Вони формуються при певних умовах.    5. В їх здійсненні основна роль належить корі великого мозку.    6. Мінливі, легко виникають і легко зникають залежно від умов, в яких знаходиться організм.    Умови утворення умовних рефлексів:    1. Одночасна дія двох подразників : індиферентного для даного виду діяльності, який в подальшому стає умовним сигналом, і безумовного подразника, який викликає певний безумовний рефлекс.    2. Дія умовного подразника завжди випереджує дію безумовного (на 1-5с.).    3. Підкріплення умовного подразника безумовним повинно бути кількаразовим.    4. Безумовний подразник повинен бути біологічно сильним, а умовний володіти помірною оптимальною силою.    5. Умовні рефлекси швидше і легше формуються при відсутності сторонніх подразників.    Умовні рефлекси можна виробляти не лише на основі безумовних, але і на основі раніше набутих умовних рефлексів, які стали достатньо міцними. Це умовні рефлекси вищого порядку.    Умовні рефлекси є: - природні - рефлекторні реакції, які виробляються на зміни навколишнього середовища, і завжди супроводять появу безумовного. Наприклад, запах, вигляд їжі є природними сигналами самої їжі; - штучні - умовні рефлекси, що виробляються на подразнення, які не мають до безумовно рефлекторної реакції природного відношення. Наприклад, слиновиділення на дзвоник або на час.

Метод умовних рефлексів - метод дослідження ВНД. І.П. Павлов звернув увагу на те, що діяльність вищих відділів головного мозку не тільки пов’язана з прямим впливом подразників, які мають біологічне значення для організму, а й залежить від умов, які супроводять ці подразнення. Наприклад, у собаки слиновиділення починається не лише тоді, коли їжа потрапляє в рот, а й при вигляді, запахові їжі, як тільки вона побачить людину, яка завжди їй приносить їжу. І.П. Павлов пояснив це явище, розробивши метод умовних рефлексів. За методом умовних рефлексів він проводив досліди на собаках з фістулою вивідного протоку привушної слинної залози. Тварині пропонували два подразника: їжа - подразник, який має біологічне значення і викликає слиновиділення ; другий - індиферентний для процесу живлення (світло, звук). Ці подразники поєднували в часі так, щоб дія світла (звуку) на кілька секунд випереджала приймання їжі. Після ряду повторень слина починала виділятися при спалах лампочки і відсутності їжі. Світло (індиферентний подразник) назвали умовним, оскільки він є умовою, за якої проходило приймання їжі. Подразник, який має біологічне значення (їжа) назвали безумовним, а фізіологічну реакцію слиновиділення, яка відбувається внаслідок дії умовного подразника - умовним рефлексом.

Порівняльна характеристика безумовних та умовних рефлексів

Безумовні рефлекси	Умовні рефлекси
Природжені, передаються спадково	Набуваються організмом протягом життя
Видові, тобто притаманні усім представникам даного виду	Індивідуальні. У одних особин даного виду можуть бути присутні, а в інших — відсутні
Мають сталі рефлекторні дуги	Мають рефлекторні дуги, що формуються за певних умов
Відносно сталі, мало змінюються	Непостійні, можуть вироблятися і зникати
Здійснюються у відповідь на специфічне (адекватне) подразнення	Здійснюються на будь-яке подразнення, що сприймається організмом, формується на базі безумовних рефлексів
Здійснюються на рівні спинного мозку, стовбура та підкоркових ядер	Здійснюються тільки за рахунок діяльності головного мозку
Забезпечують існування в перші моменти після народження, а потім є основою для вироблення умовних рефлексів	Сприяють пристосуванню організму до умов зовнішнього середовища

Білет№49

Формування умінь та навичок(динамічний стереотип),його значення .

Отже, динамічний стереотип (від грец. стерео -міцний, об'ємний, просторовий і типос - зразок, відбиток) - це система послідовних закріплених тимчасових нервових зв'язків (умовних рефлексів), що утворилися у відповідь на постійно повторювану систему умовних подразників. Він дає змогу людині виконувати певні дії без значного напруження нервових центрів кори великого мозку.

Значення

Динамічні стереотипи полегшують виконання багаторазово повторюваних дій. Багаторазове повторення одних і тих самих процесів у центральній нервовій системі призводить до їхнього максимального розчленування, робить їх легкими, економними, автоматичними. Водночас це звільняє решту відділів мозку для творчої роботи. Динамічні стереотипи забезпечують тривале зберігання досвіду виконання певних дій у звичних умовах, а також у випадку, коли ці умови виникнуть у майбутньому. Завдяки їм можливе використання минулого досвіду в нових умовах для утворення нових зв'язків. Тобто динамічні стереотипи підлягають видозмінам, що має пристосувальне значення.

Навички -це такі способи виконання дій, за яких вони завдяки багаторазовому повторенню стають автоматичними, тобто виконуються підсвідомо (наприклад, ходьба, біг, гра на музичних інструментах, уміння писати тощо). В основі утворення навичок лежить утворення динамічних стереотипів. Навички формуються протягом навчання і відповідного послідовного та цілеспрямованого тренування. Формування навичок відбувається через кілька етапів. Наприклад, дитина вчиться читати. На першому етапі вона оволодіває окремими елементами дії (наприклад, вивчає абетку), на другому - об'єднує вивчені елементи у цілісну дію (вчиться складати літери у слова), на третьому - тренує свої дії з метою надання їм плавності, швидкості, зняття напруження, впевненості, тобто звільнення свідомості від їхнього виконання (вільне читання). Складні рухові навички утворюються досить важко і поступово. Наприклад, на початку повторення якоїсь дії рухи не координовані, хоча і виконуються під контролем свідомості. Людина робить зайві рухи. Це пов'язано з поширенням (іррадіацією) збудження по корі великих півкуль. При багаторазовому виконанні певних рухів збудження концентрується у тих нервових центрах, які відповідають за їхнє виконання.

 Звички - це типові для людини дії або особливості поведінки, які стали її потребою. Стереотипні навички і звички зберігаються протягом багатьох років і складають основу поведінки людини. Так, гігієнічні навички, набуті ще в дитинстві, зберігаються впродовж усього життя людини. Важливу роль відіграють звички у стосунках між людьми. Вихованій, ввічливій людині немає потреби нагадувати про те, що не слід підвищувати голос під час розмови, перебивати співрозмовника, грубіянити. Розрізняють позитивні та негативні (шкідливі) звички і вади (паління, наркоманія, алкоголізм), які виникають під впливом неправильного виховання, ненормальних умов життя.

Білет №50

Мова:види та її порушення.

	, Периферійний апарат має таку будову: 1) надгортанник, 2) піднебіння, 3) язик, 4) ротова порожнина, 5) глоткова трубка.

Мова - один з видів комунікативної діяльності людини використання засобів мови для спілкування з іншими членами мовного колективу.

Види мови. Мова людей в залежності від різних умов набуває своєрідні особливості. Відповідно до цього виділяють різні види мови. Перш за все, розрізняють зовнішню і внутрішню мову. Зовнішня мова буває усна і письмова. У свою чергу усне мовлення буває монологічного та діалогічного.

Зовнішня мова служить спілкуванню (хоча в окремих випадках людина може міркувати вголос, не спілкуючись ні з ким), тому її основна ознака-доступність сприйняттю (слуху, зору) інших людей. У залежності від того, вживаються Чи з цією метою звуки або письмові знаки, розрізняють усну (звичайну звукову розмовну мову) та письмову мову. Усна і письмова мова мають своїми психологічними особливостями. При усній мові людина сприймає слухачів, їх реакцію на його слова. Письмова ж мова звернена до відсутнім читачеві, який не бачить і не чує пише, прочитає написане тільки через деякий час. Часто автор навіть взагалі не знає свого читача, не підтримує з ним зв'язку.

У залежності від різних умов спілкування усне мовлення набуває вигляду або діалогічної, або монологічного мовлення. Діалогічне мовлення - це розмова, бесіда двох або кількох осіб, які говорять поперемінно. У повсякденному і звичайній розмові діалогічна мова не планується. Це мова підтримана. Спрямованість такої бесіди і її результати в значній мірі визначаються висловлюваннями її учасників, їх репліками, зауваженнями, схваленням або запереченням.

Монологічне мовлення передбачає, що говорить одна особа, інші тільки слухають, не беручи участь у розмові. До монологічних форм мови відносяться лекції, доповіді, виступи на зборах.

Загальна і характерна особливість усіх форм монологічного мовлення - яскраво виражена спрямованість її до слухача. Мета цієї спрямованості-досягти необхідного впливу на слухачів, передати їм знання, переконати в чому-небудь. У зв'язку з цим монологічна мова носить розгорнутий характер, вимагає зв'язного викладу думок, а отже, попередньої підготовки і планування.