2. 2. Памфлет Томаса Пейна як центральний елемент впливу на моральний дух борців за незалежність на початку воєнних дій

15 червня конгрес виніс постанову про створення збройних сил й обрав Вашингтона головнокомандувачем. Після подій у Лексінгтоні і Конкорді англійські загони були відведені на стратегічно вигідні позиції при Банкер-Хілі - одну з панівних над Бостоном висот. Однак через деякий час за абсолютно незрозумілої причини англійці залишили Банкер Хілл. Тоді американці зайняли цю висоту і за одну ніч збудували там укріплення.

Британське командування наказало артилерії обстріляти позиції американців. Однак останні продовжували будувати редути і тоді вирішено було взяти Банкер-Хілл нападом. Генерал Гейдж зібрав близько 2,5 тис. солдатів і офіцерів. Тільки в результаті третього нападу англійські війська змогли оволодіти Банкер Хіллом. Американці змушені були відступити, так як скінчилися боєприпаси.

Майже половина з тих, хто брав участь в операції, були убиті чи поранені. Загальне число жертв з англійської сторони складало 1150 чоловік. У той же час з американської сторони брали участь 3000 бійців з них був вбитиі і поранена 441 особу. Захоплення Банкер-Хіла дорого коштувало англійцям. Це була воістину дорога перемога. «Ще одна така перемога, - писала з приводу Банкер-Хілла одна англійська газета, - і не залишиться нікого, щоб принести новину додому».

Битва при Банкер-Хіллі була важливим насамперед тому, що показало високий бойовий дух американських повстанських сил. Навіть розрізнені загони колоністів виявилися серйозною силою, впоратися з якою не змогли навчені, підготовлені й забезпечені всім не обхідних британські війська. Якби захисники Банкер-Хіла не вичерпали військових припасів, результат бою міг бути іншим. Навіть після того як у американців скінчилися набої для рушниць, вони продовжували битися врукопашну. Незважаючи на те що англійцям вдалося увірватисяся в розташування американських загонів, вони зуміли захопити в полон лише 30 бійців.

Битва при Банкер-Хілі зміцнила дух патріотів сприяла переходу багатьох членів конгресу на бік революції. Деяких, навпаки, ця подія відштовхнуло в табір її противників, так як після Банкер-Хіла стало цілком очевидно, що війна невідворотна і буде проходити не десь за океаном, а поблизу їхніх домівок. Пересічний американець почав розуміти, що помре не один йоги син за свободу нації.

Ідея незалежності в Америці ставала все більш популярною, і це усвідомлювала більшість делегатів конгресу. Проте під тиском консервативно налаштованих діячів, які побоювалися, що крах влади Англії призведе до анархії в колоніях, була зроблена остання спроба примирення. Конгрес направив королю «Петицію оливкової гілки».

Після Лексінгтона, Конкорда і Банкер-Хіла колонії фактично опинилися в стані війни з Англією. Остаточний розрив з метрополією став майже неминучий, і керівники визвольного руху приступили до обговорення питання про майбутній статус колоній. Логіка подій впритул підвела їх до проблеми незалежності. Незважаючи на опозицію консервативно налаштованих кіл, керівники визвольного руху були не в змозі далі протистояти натиску радикально налаштованих делегатів, які вимагали активних дій.

Перелом у настроях американців настав після опублікування в 1776 р. памфлету Томаса Пейна «Здоровий глузд». Жодний інший виступ, ні усний, ні друкований, не відіграв такої великої ролі в мобілізації патріотичних сил та агітації за незалежність, як «Здоровий глузд». Автор цього памфлету не був американцем. Він приїхав до колонії з Англії лише в 1774 р. Але й у себе на батьківщині Пейн був відомий як прихильник демократичних поглядів. У Лондоні Пейн випадково познайомився з Б. Франкліном, який, за словами В. Л. Паррінгтона, «порадив йому випробувати Америку як місце, де більш всього можна досягти успіху».

Памфлет Пейна був пристрасним закликом до народу. Він закликав колонистів до повстання проти метрополії, проголошуючи рівність усіх людей за їх природжені природні права. Пейн зазначав, що вся попередня літературна полеміка з приводу розбрату з Англією виявилася безрезультатною. «Все було безплідно, - писав він, - і період дебатів закінчився. Зброя, як останній засіб, вирішує цю годину суперечку». Він заявляв, що не можна залишатися лояльними щодо Англії і в той же час вести з нею боротьбу за свої права. Пейн рішучо виступав проти всіх, хто стверджував, що зв'язок колоній з праматірю, Англією, життєво необхідний для благополуччя американців. Пейн закликав Америку затвердити свою незалежність і виступив прихильником республіканської форми правління.

Він критикував монархію як жорстокий, несправедливий режим. За словами В. Л. Паррінгтона, Пейн з'явився «втіленням республіканського духу Американської революції». Він пропонував розбити корону і шматки її розсіяти в народі, «якому вона належить по праву». Це було дуже сміливо, бо, незважаючи на розвиток визвольного руху, монархічна традиція і віра в «доброго короля» були ще дуже міцними. Багато хто не уявляли собі ймовірності змін форми правління. Пейн же пропонував відмовитися від старих поглядів і звичок, рішуче порвати з минулим, поваливши владу монархії і встановивши республіканський лад. Він заявляв, що вільна, незалежна республіка принесе Америці демократичне правління і забезпечить її народові процвітання. Зазвичай політичний памфлет випускався одним або двома виданнями, а видання «Здорового глузду» досягло рекордної для того часу цифри - 25; його прочитали кілька сотень тисяч чоловік. «Якщо епоха революції продемонструвала масову політизацію американського суспільства, - писав Е. Фонер, - то саме «Здоровий глузд» сприяв вибуху пристрастей і політичних дебатів за межами вузьких рамок освіченої еліти, серед американців всіх верств. З різних кінців колоній навесні 1776 р. надходили повідомлення про те, що памфлет читали «люди самого різного статку» і, що він зробив прихильниками не залежності незліченну кількість американців.

Автор «Здорового глузду» пропонував, щоб кожен американець незалежно від того, якою власністю він володів і чи мав її взагалі, був наділений правом голосу. Пейн був рішучим прихильником загального виборчого права, противником будь яких обмежень на основі майнового цензу. Ця пропозиція подобалася явно не до смаку представникам буржуазних кіл, які звикли до того, що «влада народжуєся власністю».

Джон Адамс вітав заклик відокремлення від Англії і сам виступав прихильником проголошення незалежності. У той же час його заклик до незалежності зустрів досить широкий відгук з боку лідерів визвольного руху, навіть серед помірковано налаштованих американців. Памфлет Пейна зіграв роль свого роду каталізатора, стрімко прискорив вже вступившу в дію реакцію. Після його опублікування питання про незалежність перейшло зі стадії обережних размов у стадію відкритих обговорень та практичного вирішення. До цього вів і подальший розвиток подій.

Послана королю конгресом «Петиція оливкової гілки» була відкинута. Британський уряд вирішив не відповідати на послання повсталих колоній. В Англії і досі вважали, що проведена нею політика правильна і не потребує серйозних змін. Згодом Б. Франклін згадував, що незадовго до початку війни за незалежність він став свідком розмови, в якій один британський генерал заявив, що швидко вирішив би всі американські проблеми, дай йому тисячу гренадерів. З ними він обіцяв пройти «з одного кінця Америки в інший, каструючи всіх чоловіків». Цілком очевидно, писав Франклін, - що він вважав нас за різновид тварин. На янкі дивилися, як на мерзенне чудовисько, і парламент вважав, що петиції від подібного роду створінь не потрібно приймати і читати в такому зібранні мудреців як британський парламент.

Памфлет Пейна дійсно був справжньою пропагандою для мільйонів. І тут не можна не погодитися, що доводи Пейна впали на заздалегідь підготовлений грунт. Так в Пенсільванії з її гетерогенним населенням всім було видно, що батьківщина Америки не Англія, а Європа. Розуміли колоністи і засудження Пейном воєн на англійській стороні, так як всі пам'ятали, що з 1689 по 1763 р. вони вже брали участь у чотирьох війнах проти ворогів Англії. Республіканізм так само був відомий у всіх колоніях, особливо в Новій Англії, з її міськими зборами і щорічними виборами, інші ж за роки вже встигли переконатися в здатності обраних народом комітетів виконувати функції уряду. Заклик Пейна до вільної торгівлі так само був близький всім, хто ще не забув величезних прибутків від експорту зерна в Португалію в 60-х і 70-х роках XVIII ст. Ну, а що стосується образу могутньої Американської імперії, то він був привабливий для всіх американців, які жили в століття імперій і були зацікавлені в експансії на Захід.

Що стосується значення памфлету, то, для початку хочеться визнати правоту Хавка, який говорив про те, що видання «Здорового глузду» змінило долю самого Пейна, і буквально зробило його іншою людиною. Що ж до більш важливого для нас впливу на долю Америки, то навіть самий обережний з дослідників Фонер визнавав, що «Здоровий глузд», навіть не будучи причиною боротьби за незалежність (адже після його публікації пройшло 6 місяців, перш ніж Конгрес прийняв Декларацію), зробив величезний вплив на рішення більшості колоністів підтримати її, так як був написаний в найпотрібніший момент [212]. Те ж саме говорив і Хавк, заявляючи, що «Здоровий глузд» зробив найбільший вплив у переддень війни, і, що якщо книги і можуть переконувати, то ця книга зробила це [213].

Але ми готові погодитися і з більш радикальними радянськими авторами, зокрема з Гольдбергом, за словами якого, Декларація Незалежності, схвалена другим Континентальним Конгресом 4 липня 1776 р. «відбила вплив ідей Пейновского «Здорового глузду» [214]. Не дарма ж багато істориків навіть в Америці якись час приписували авторство самому Пейну. Громаков так само підкреслював «величезний вплив ідей Пейна на розвиток революційного і демократичного руху в інших країнах», наприклад, в Англії і державах Латинської Америки [215].

І, нарешті, що стосується планів Пейна на майбутнє. Пейн багато говорив про особливу місію Америки в світі. За словами Хавка, він просто шукав можливість перетворити повстання в хрестовий похід. І він, дійсно, знайшов її в тому, що оголосив війну з Англією не тільки необхідністю для здобуття незалежності колоній, а й революцією, яка надихне людство [216].